36. Проаналізуйте проблему істини, діалектику абсолютного і відносного в ній.

З характеристики пізнавального процесу як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру – заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між істиною і заблудженням. Об’єктивність істини є однією з найістотніших її характеристик. Однак об’єктивність істини не означає її загально значущості, згоди всіх чи, принаймні, більшості людей стосовно того чи іншого твердження. Наприклад у стародавні часи всі люди були згодні з твердженням про плоску форму земної поверхні, але ця згода аж ніяк не означала об’єктивної істинності такого твердження. Об’єктивність істини правильніше тлумачити як незалежність змісту нашого знання від людей і людства в цілому. Об’єктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою тісно пов’язана інша характеристика – абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істинності є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою характеристикою істини – її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність – заблудження. Абсолютність істини є абсолютність відносно певних меж, є відносною абсолютністю. Кожна істина розглядувана в межах своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона щодо факту існування таких меж є відносною. Абсолютна і відносна істини є не дві різні істини, а одна й та сама істина, розглядувана під різними кутами зору.

37. Сутність та осн.напрямки осмисл.проблеми критерію істини.

Класичне визначення істини, яке потім стало традиційним у філософії, дав Аристотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстракти, що його дотримувались всі філософи матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики.

Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому що дійсність відображена в істині, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по- друге пізнання його результат- істина нерозривно пов’язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини. Істина – це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Сучасна матеріалістична гносеологія, розглядаючи пізнання як суспільно- історичний процес, наголошує, що істина також є історично зумовленим процесом. Тому аналіз істини вона не обмежує характеристикою її лише як об’єктивної за змістом, а доповнює аналізом діалектики абсолютної та відносної істини.

Абсолютна істина – це такий зміст людських знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Абсолютність істини пов’язана з її об’єктивністю.

Слід зазначити, що немає і не може бути окремо абсолютної істини і окремо відносної. Існує одна істина – об’єктивна за змістом, яка є діалектичною єдністю абсолютного та відносного, тобто є істиною абсолютною, але відносною певних меж. Абсолютне та відносне – два необхідних моменти об’єктивної істини. Відносна істина з необхідністю містить у собі момент абсолютної, зумовлює і передбачає її. Відносні істини – це щаблі, певні етапи на шляху досягнення абсолютної істини.

Об’єктивна істина, таким чином, є діалектичною єдністю абсолютного і відносного відбувається шляхом збагачення її об’єктивного змісту через конкретизацію тих меж, поза якими вона перетворюється в заблудження.

В Карнеада в абсолютному смислі був відсутній критерій «истины»,але якийсь відносний критерій повинен бути. Первая ступень критерия «истини», за Карнеадом – це «убедительность» або «ймовірність».Ця ступень критерію істини заключається в тому, що ми, володіючи уявленням про річ, уявляємо собі і саму річ і відчуваємо самих себе як уявляючими. При цьому подібного роду уявлення може бути як істинне так неправдиве. Карнеад відкидає тільки абсолютно неправдиві уявлення, які, на його погляд, є великою рідкістю. Інші ж уявлення або істинні, або містять в собі момент неправдивості. Отже 1-й критерій обумовлює різницю між людиною і твариною, люди сприймають світ з багатьох інших боків.

Що стосується 2-го критерію, тут маються на увазі різного роду обставини, які можуть нас відволікти від уявлення як від якоїсь специфічної данності. Уявлення це не повинно, наприклад, містити в собі такі елементи, які можуть нас змусити розуміти його в зворотньому змісті або змішати з якими-небудь, іншими уявленнями, зробити його нестійким і навіть знищити. Отже 2-й критерій наз. «нерассеянность», він дозволяє впевнено відрізняти одну річ від іншої.

Отже самий високий критерій істинності 3-й заключається в такій ймовірності, яка установлена і вивчена в зв’зку з всіми іншими сусідніми предметами.

В своєму вченні про три критерії істини він має на увазі тільки один критерій, а саме ймовірність.