- •6.030503 – «Міжнародна економіка», 6.030508 – «Фінанси і кредит», 6.030509 – «Облік і аудит»
- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії.
- •Предмет політичної економії.
- •Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.
- •Методи політичної економії.
- •Функції політичної економії.
- •Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці.
- •Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва
- •2.2. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей.
- •Тема 3. Економічні потреби та інтереси.
- •3.1. Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб.
- •3.2. Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності.
- •3.3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом.
- •Тема 4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку.
- •Економічна система: сутність, структурні елементи і критерії класифікації.
- •4.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
- •4.3. Власність як економічна категорія. Історичні типи та форми власності.
- •Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.
- •5.2. Товарна форма організації суспільного виробництва
- •5.3. Товар і його властивості
- •Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей.
- •Закони грошового обігу. Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці. Грошові реформи.
- •Тема 6. Капітал і наймана праця.
- •6.1. Капітал як економічна категорія
- •6.2. Капітал і праця
- •6.3. Заробітна плата: сутність, форми та організація. Види заробітної плати
- •Тема 7. Витрати виробництва і прибуток
- •7.1. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат виробництва
- •7.2. Економічні та бухгалтерські витрати та їх структура
- •7.3. Валові, середні та граничні витрати
- •7.4. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на нього впливають
- •Тема 8. Ринок, його суть та функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення.
- •8.1. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції
- •8.2. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції
- •8.3. Конкуренція та її сутність. Функції та форми конкуренції
- •8.4. Конкуренція і моделі ринків. Особливості ринкових відносин в Україні
- •Характеристика ринкових моделей
- •8.5. Ринок засобів виробництва. Ринок праці. Ринок капіталу. Ринок нерухомості (срс).
- •Тема 9. Домогосподарство в системі економічних відносин
- •9.1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.
- •9.2. Функції домогосподарств
- •9.3. Доходи та витрати домогосподарств
- •Тема 10. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток.
- •10.1. Суть підприємництва, умови його існування. Функції підприємця.
- •10.2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Класифікація підприємств
- •10.3. Капітал підприємства і його кругообіг
- •Тема 11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента.
- •11.1. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу
- •Диференційна рента першого та другого виду
- •11.2. Капітал в сфері обігу. Торгівельний прибуток.
- •11.3. Позичковий капітал та позичковий відсоток.
- •Тема 12. Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми
- •12.1. Суспільне відтворення: сутність та види. Просте та розширене відтворення.
- •12.2. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту
- •Валовий внутрішній продукт. Чистий національний продукт і національний дохід
- •12.4. Національне багатство: його зміст і структура
- •Тема 13. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою
- •13.1. Економічний розвиток та економічне зростання
- •13.2. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи
- •16.3. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили
- •16.4. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Види і форми безробіття
- •16.5. Державне регулювання зайнятості в Україні (срс)
- •Тема 14. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції
- •14.1. Господарський механізм, його сутність та елементи
- •16.2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування
- •16.3. Держава як суб’єкт економічних відносин. Економічні функції держави
- •Держава створює також юридично-інституціональні засади ринкової економіки.
- •Тема 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік.
- •15.1 Економічна система сучасного капіталізму
- •15.2. Соціалістична економічна система та її еволюція
- •15.3. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- •Тема 16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин.
- •Світове господарство: його сутність та структура. Міжнародний поділ праці і спеціалізація
- •16.3 Міжнародні економічні відносини та їх форми. Міжнародна торгівля
- •Міжнародний рух капіталу
- •Міжнародні валютно-фінансові відносини
- •Міжнародна міграція робочої сили
- •Тема 17. Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України
- •17.3 Міжнародне співробітництво у вирішенні глобальних проблем та розвитку світового господарства
5.3. Товар і його властивості
Властивості товару та його суперечності. Товар — це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну.
Весь товарний світ можна поділити на два класи, які в свою чергу поділяються на окремі види.
Перший клас утворюється залежно від форм власності. Він включає такі види:
1. Товари індивідуального споживання (предмети споживання і засоби виробництва).
2) Державні (суспільні) блага. Ці корисні речі по суті не є товарами. Вони створюються не для продажу споживачам і відповідно не купуються, і не продаються на ринку (маяк, національна оборона).
3) Квазісуспільні товари ( від лат. quazi – ніби). До них може бути застосований "принцип виключення" (бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування, пожежна охорона).
На дані блага можуть бути встановлені ціни. Але підприємці не беруть на себе весь обсяг виробництва таких благ. Це завдання виконує держава.
Другий клас товарів складається із речей, які відрізняються за характером задоволення потреб. Вони поділяються на такі види:
1) товари замінники (субститути). Якщо зростає споживання одного з них, то знижується використання іншого (вершкове масло і маргарин);
2) взаємодоповнюючі товари (компліменти). (фотоапарат і фотоплівка). Якщо зростає споживання одного з них, то збільшується споживання іншого.
3) незалежні товари. Потреби в цих речах не взаємопов’язані (банани і риба).
Властивості товару:
споживча вартість («корисність») і вартість,
відносна рідкість.
У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.
Такі обмінні операції можна представити в алгебраїчному вигляді:
Xa=Yb=Zc,
де: a, b, c – корисні речі,
X, Y, Z – кількісні пропорції обміну.
Що лежить в основі цієї пропорції?
Ще Аристотель відзначив: обмін неможливий без рівності, а рівність без співрозмірності. Але що лежить в основі співрозмірності, ніхто не міг сказати протягом двох тисячоліть.
Мінова вартість є синтетичною формою прояву цих його властивостей. З іншого боку, наявність трьох властивостей товару є свідченням існування суперечностей у товарі.
Вартість і ціна: альтернативні теорії. Що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва?
Теорія трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс).
Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К. Менгер, В. Джевонс, Л. Вальрас, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, В. Парето): теорія граничної корисності - СРС.
Теорія витрат виробництва - СРС.
Неокласична теорія вартості ( А. Маршалл, П. Самуельсон). Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість.
Концепція попиту і пропозиції.
Суть трудової теорії вартості можна викласти в таких основних положеннях:
1) Різнорідні продукти ринкового обміну мають однаковий внутрішній зміст – вартість. Тому вони можуть прирівнюватись один до одного в певній міновій пропорції.
2) Вартість усіх товарів створюється суспільною працею товаровиробників. Ця праця є суспільною тому, що виробник ринкового продукту працює не для себе, а створює корисну річ для інших. Отже, вартість – це втілена в товарі праця. А рівність продуктів по вартості означає, що в них втілено однакову кількість праці.
3) Сама праця, утворюючи вартість, відрізняється за складністю або якістю. Відрізняють просту працю (яка не потребує попередньої підготовки) та складну, тобто кваліфіковану. На останню попередньо затрачується час, зусилля людини, щоб набути необхідних трудових навичок та знань. Тому 1 година складної праці безпосередньо не дорівнює 1 годині простої праці.
Але при ринковому обмінні речей відбувається так звана редукція праці: 1 година складної праці зводиться до декількох годин простої праці. Тому на ринку вироби кваліфікованої праці (наприклад, годинники) завдяки вартості прирівнюються (у відповідному міновому співвідношенні) до продуктів простої праці (наприклад, до яблук).
4) Праця має внутрішнє мірило – робочий час. Якщо праця є однаковою за якістю (припустимо, проста праця), то вона кількісно вимірюється тривалістю в часі.
5 ) В кожній галузі товарного господарства на однаковий вид продукту праці, як правило, витрачають неоднаковий за тривалістю індивідуальний робочий час. Причиною цього є те, що товаровиробники працюють в різних умовах виробництва (мають неоднакові засоби і предмети праці), відрізняються за рівнем кваліфікації, за ступенем інтенсивності (напруженості) трудових зусиль. Тому вони постачають на ринок продукти одного й того ж виду і якості (наприклад, картоплю), але з різною за величиною індивідуальною вартістю.
Водночас, на ринку товари не можуть продаватися за індивідуальною вартістю кожного товаровиробника. Адже в такому випадку найбільше виграла б та людина, яка затратила на виробництво одиниці продукції найбільший за величиною робочий час (це може бути найневміліший та найледачіший). Тому на вироби одного виду та якості встановлюється суспільна (ринкова) вартість.
6) Основний закон товарного господарства – закон вартості полягає в тому, що товари продаються за суспільною вартістю, яка визначається затратами суспільно-необхідного робочого часу. Це – той робочий час, який затрачується на виготовлення продуктів за таких умов:
а) суспільно-нормальному (панівному) стані виробництва;
б) середньої кваліфікації працівників;
в) середньої інтенсивності праці.
Фактично даний час витрачається на створення більшості товарів даного виду.
Помітно, що тут представлений погляд на товарно-ринкові відносини лише з одного боку – з позиції товаровиробника і продавця.
Суть суб’єктивно-психологічної теорії вартості. У неокласичній школі сучасне розуміння терміна «вартість» пов’язане з так званою «вартістю втрачених можливостей». У житті завжди доводиться вибирати. Оскільки ресурсів бракує, люди повинні постійно вирішувати, як використати обмежені час і доходи. Купити книгу чи шоколадні цукерки? Побудувати завод чи дачний будинок?
Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.
Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого використання. У свою чергу, виробничі ресурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.
Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними.
А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, що діє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядати вартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто в даний час. Для цього нам треба досліджувати модель межі виробничих можливостей, в якій об’єктами аналізу є не продукти, а залучені до виробничого процесу основні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва — з іншого. Модель матиме такий вигляд (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей
На рис. 5.1 показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостей складається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість. У даному разі формується нормальна, а не ринкова вартість. Тут з самого початку діє така модель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною щодо зміни потреб людей та щодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу, обсяги потреб. У цій економічній моделі діє загальний закон вартості, який говорить: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.
Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей.
Виникнення загальної, чи грошової форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою форми вартості:
хА = уБ - проста, одинична, чи випадкова форма вартості.
Одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.
Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.
У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.
Особливості еквівалентної форми вартості:
корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А).
конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.
Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої:
хА = уВ = zС= qD = wE.
На відміну від простої форми вартості еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.
Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.
Недоліки розгорнутої форми вартості:
1) Незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати.
2) Велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій.
3) Неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку.
4) Зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.
Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну (худоба, зерно… гроші). Здійснився перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової.
Загальна, чи грошова форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності:
х А,
уВ,
zС, = kM (золото, …, деньги)
qD,
wE
Завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функцій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей.
З того моменту, коли певний товар (золото) почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини.