2. Підходи до класифікації індивідуальних стилів педагогічної діяльності

Дослідивши питання про проблему вивчення стилів педагогічної діяльності у психології бачимо, що велика кількість вчених по-різному розуміли взагалі саме поняття індивідуального стилю, тому по-різному підходили і до типології індивідуальних стилів.

Так, відповідно до розуміння індивідуального педагогічного стилю як внутрішньої установки на партнерство чи результативність, виділяють і описують два основні стилі педагогічної діяльності:

• стиль, орієнтований на розвиток школярів;

• стиль, орієнтований на досягнення школярами високих результатів у розвитку. [20,21]

Якщо розглядати стиль педагогічної діяльності вчителів як стиль спілкування (при чому не стиль спілкування окремо взятої особистості, а стиль взаємодії суб’єктів освітнього процесу), то можна виділити такі індивідуальні стилі як:

• авторитарний (директивний, автократичний) – учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер; педагог одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль, використовує свої права без урахування ситуації і думки учнів, не обґрунтовує свої дії; головними методами впливу такого стилю є наказ, повчання; для педагога характерні низька задоволеність професією і професійна нестійкість;

• демократичний (колегіальний) – учень розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні та пізнавальній діяльності; педагог приваблює дітей до прийняття рішень, враховує їх думки, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості; методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання; для педагогів демократичного стилю взаємодії характерні велика професійна стійкість, задоволеність тощо;

• ліберальний (непослідовний, потуральний) – педагог уникає приймати рішення, передаючи ініціативу учням, колегам; організацію і контроль діяльності дітей здійснює без системи, виявляє нерішучість, коливання. [10,20]

Західні науковці виділяють, наприклад, такі стилі педагогічної діяльності:

• Формальний стиль – вчителі прагнуть зосередити увагу на змісті. Цей стиль, як правило, є центрованим на вчителі, де педагог відчуває себе відповідальним за забезпечення і контроль потоку та змісту інформації, якою забезпечує учня, і очікує від нього готовності до сприймання цієї інформації. Вчителі із цим стилем викладання не зацікавлені у побудові відносин зі своїми учнями, зазвичай не вимагають наявності багатьох учнів у класі. Такий стиль можна ще назвати моделлю "Мудрець на сцені".

• Демонстратор – стиль, як і попередній, центрований на вчителі. Такий тип учитель показує себе в якості «рольової моделі», демонструючи свої навички та уміння у предметі, який викладає, а потім як тренер/керівник допомагає учням здобувати такі ж навички та знання з даного предмету. Такі вчителі зацікавленні у заохоченні учнів до участі у різних видах активностей. Вважають, що учні повинні взяти частину відповідальності за навчання та за постановку питань вчителеві про те, що конкретно вони хочуть знати, на себе.

• «Делегуючий» стиль – вчителі із таким стилем, як правило, перекладають відповідальність за навчання на окремих учнів або на групи учнів. Такі вчителі часто дають учням можливість працювати над розробкою власних проектів та виконують при цьому роль консультантів.

• Посередник – як правило, вчителі такого типу зосередженні на діяльності. Цей стиль є центрованим на особистості учня, передбачає перекладення більшої частини відповідальності за навчання на самого учня. Найефективнішим такий стиль буде із учнями, які готові та здатні активно брати участь у груповій роботі між собою, бути ініціаторами щодо процесу навчання.

• Експерт – такі вчителі намагаються скласти в учнів про себе враження знаючого та компетентного у своїй сфері професіонала, для цього, при поясненні матеріалу, часто вдаються у деталі. Для ефективного викладання матеріалу повинні бути впевненні у готовності учнів до уроку та до сприймання матеріалу. [25]

Зрозуміло, що відмінності системи освіти у нашій країні та на Заході значно впливає на підходи до класифікації індивідуальних стилів педагогічної діяльності.

Тому в нашому дослідженні ми будемо опиратися на прийнятніше для нашої системи освіти класифікацію, запропоновану А.К.Марковою та А.Я. Ніконовою.

Нагадаємо, що в цьому підході індивідуальний стиль педагогічної діяльності розглядається як стійке поєднання: мотиву діяльності, що виражається в переважній орієнтації вчителя на окремі сторони навчально-виховного процесу; цілей, що виявляються в характері планування діяльності; способів її виконання; прийомів оцінки результатів діяльності. [12] В основі класифікації поєднання різних груп особливостей(змістових, динамічних та результативних), якими характеризуються різні стилі педагогічної діяльності. [13,16] Було виділено такі стилі:

• Емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС) – вчителі з таким стилем орієнтуються переважно на процес навчання, недостатньо адекватно планують свою роботу: для уроку відбирають найцікавіший матеріал, менш цікавий (хоча і важливий) часто залишають для самостійної роботи учнів. При цьому орієнтується в основному на сильних учнів. Його діяльність відрізняється високою оперативністю: на уроці часто змінюються види роботи, практикуються колективні обговорення. Однак багатий арсенал використовуваних методів навчання поєднується з низькою методичністю, у діяльності цього вчителя недостатньо представлені закріплення і повторення навчального матеріалу, контроль знань учнів. Даний стиль діяльності характеризується інтуїтивністю.

• Емоційно-методичний стиль (ЕМС) – вчителі з таким стилем орієнтуються як на результати, так і на процес навчання, адекватно планують навчально-виховний процес, поетапно відпрацьовують весь навчальний матеріал. У його діяльності постійно представлені закріплення, повторення і контроль знань учнів. Даний стиль діяльності відрізняють висока оперативність, деяке переважання інтуїтивності над рефлексивністю.

• Розмірковувально-імпровізаційний стиль (РІС) – для вчителів із таким стилем характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлексивності. Порівняно із емоційними стилями даний стиль діяльності відрізняється меншою винахідливістю у варіюванні методів навчання, вчителі з таким стилем менше говорять на уроці самі, особливо під час опитування, вважаючи за краще впливати на учнів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень), даючи можливість учневі, який відповідає, детально оформити відповідь.

• Розмірковувально-методичний стиль (РМС) – вчителі орієнтуються переважно на результати навчання; проявляють консервативність у використанні засобів і способів педагогічної діяльності; адекватно планують навчально-виховний процес; для них властиві систематичність закріплення, повторення навчального матеріалу, контролю знань учнів, що поєднуються із малим, стандартним набором методів навчання, перевагою репродуктивної діяльності учнів, рідкісним проведенням колективних обговорень. Для вчителя даного стилю характерна рефлексивність. [12,13,16]