21.Договори про виконання робіт

22.Договір про надання послуг

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Виконавець повинен надати послугу особисто, однак має право покласти виконання договору про надання послуг і на третю особу, залишаючись відповідальним перед замовником за порушення договору в повному обсязі.

За договором про сплатне надання послуг, замовник повинен оплатити надану йому послугу в строк та в порядку, що визначені договором. У разі неможливості виконати договір, що виникла не з вини виконавця, замовник повинен виплатити виконавцеві розумну винагороду. За неможливості виконання договору з вини замовника винагорода підлягає виплаті у повному обсязі. При безоплатному наданні послуг замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі фактично понесені ним витрати.

Строк договору про надання послуг визначається погодженням сторін, якщо інше не передбачено законом або іншими нормативними актами.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про сплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у повному обсязі лише за наявності вини виконавця. Виконавець, який порушив договір про сплатне надання послуг при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність, якщо не доведе, що неналежне виконання стало неможливим внаслідок дії непереборної сили.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів заробітної плати, якщо договором не передбачено іншого розміру відповідальності виконавця.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі в односторонньому порядку, на підставах, передбачених Цивільним кодексом України, законом або угодою сторін.

Ці загальні правила можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, у тому числі договорів перевезення, транспортної експедиції, зберігання, страхування, доручення, комісії.

23.Поняття зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. У свою чергу, господарська діяльність — це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Під товаром розуміється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (ст.1 Закону від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Таким чином, ЗЕД, відповідно до Закону про ЗЕД, не виходить за межі товарного обороту, носить оплатний характер. Разом з тим, відповідно до цього Закону, ЗЕД не обмежується підприємницькою діяльністю, іншими словами, може мати неприбутковий характер і не відповідати іншим ознакам підприємництва, хоча, на практиці, такі операції (наприклад, безпроцентна позичка) мають незначну питому вагу в порівнянні з зовнішньоекономічними операціями підприємницького характеру.

Істотно інше визначення ЗЕД наводиться в частині першій ст. 377 Господарського кодексу України: “Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою”. Частина перша ст. 139 ГК визначає використовуваний у Кодексі термін “майно” як “сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів”.

Під господарською діяльністю в ГК розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша ст.З). Згідно зі ст. 55 Кодексу, суб'єктами господарювання є господарські організації, зареєстровані у встановленому порядку, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані як підприємці, і структурні одиниці господарських організацій. Таким чином, особи і структурні одиниці, зареєстровані або створені не по законодавству України, не охоплюються застосовуваним у Господарському кодексі поняттям “суб'єкти господарювання ”.

Закон про ЗЕД не дає визначення “суб'єктів господарської діяльності” України, але, з іншого боку, визначає суб'єктів ЗЕД в Україні (ст.З Закону про ЗЕД). Іноземні ж суб'єкти господарської діяльності визначаються як суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Постійне місцезнаходження — це місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської діяльності, а постійне місце проживання — це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст.1 Закону про ЗЕД).

Ознакою ЗЕД є територіальна ознака, тобто можливість здійснення господарської діяльності за межами України. З іншого боку, ЗЕД може здійснюватися на території України. Так, наприклад, експорт не обов'язково пов'язаний з вивезенням товарів за межі України (ст. 1 Закону про ЗЕД). Тому істотною ознакою ЗЕД є участь іноземного суб'єкта господарської діяльності. У якості останнього передбачається будь-яка іноземна юридична або фізична особа вже остільки, оскільки вона вступає у взаємини із суб'єктом господарської діяльності України. Іноземна особа не зобов'язана доводити, що відповідно до її національного законодавства вона є суб'єктом господарської діяльності, хоча в деяких випадках законодавством України передбачається надання іноземних реєстраційних документів (наприклад, при оформленні договору про спільну інвестиційну діяльність на території України).