Приклади порушення журналістами

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут журналістики

Робота

з дисципліни журналістська етика

на тему: «Приклади порушення журналістами етичних норм»

студента 1 курсу

4 групи

Подкіча Владислава

Київ – 2015

Приклади порушення журналістами, теле- та радіопрограмами етичних норм

1. На одному з поважних сайтів прочитав інтерв’ю досвідченої (!) журналістки, яка цитує свого героя: «А потім, у 1990-ті роки, прийшов інший страх: бути скинутим у шахту або бути вбитим під час розборок. Більшість людей на Донбасі з острахом згадує ті роки, коли бандити, мафія влаштовували там бійню, коли люди тисячами зникали, коли вбивали, серед іншого, вбивали і за слово. Мені казали, що чи не у кожній родині на Донбасі є родич, який постраждав у 90-ті роки».

Вмикаємо логіку: в середині 90-х на Донеччині проживало більше 5 мільйонів осіб. Скільки людей мало загинути в такому разі? З іншого боку, якщо люди зникали тисячами, то це вже справжня диктатура Піночета! Криваві бандитські розбірки за сфери впливу справді були, але те, що «у кожній родині на Донбасі є родич, який постраждав у 90-ті роки» – відверта некомпетентність (щоби не сказати брехня). Що стосується «вбивали і за слово», то це вже й зовсім надумано. Та у журналіста навіть не виникло сумніву в об’єктивності, не те що бажання перевірити ці дані.

Так народжуються міфи, які розділяють наше суспільство, нав’язуються стереотипи, що посилюють прірву між сходом і заходом. Так порушується перша заповідь Кодексу етики: «Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний».

2. У результаті за відсутності балансу подається одна точка зору і, відповідно, суспільству нав’язуються погляди, вигідні впливовим «замовникам» – владі, власникам ЗМІ або товстосумам, які вважають, що журналіст за гроші напише будь-яку нісенітницю.

«Останнім часом можна спостерігати цікаву тенденцію. Знаючи, що треба подавати факт і окремо від нього коментар, журналісти взагалі від коментарів відмовляються», – зазначає харківський експерт Юрій Хомайко.

Але це у кращому випадку, а в гіршому – придумують їх самі! Молода журналістка хвалиться подрузі у Facebook: «Ох, сколько их было придумано в мою бытность работы в ... газете» (!?) – яскравий приклад порушення стандартів достовірності і відокремлення фактів від коментарів. Хоча... дуже зручно, адже вигаданий персонаж каже якраз те, що потрібно журналісту, а не те, що відбулося насправді.

«Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом» (Кодекс професійної етики українського журналіста від 14 квітня 2002 року).

Про яку репутацію можна говорити, коли медійник вигадує коментарі, адже йдеться про грубе порушення будь-яких етичних норм! Про повагу до читача годі й казати...

3. “Кілька років тому, будучи головним редактором журналу «Аспекти самоврядування» фундації «Україна США», інтуїтивно відчула, що матеріал, запропонований одним із авторів, якийсь підозрілий. Виявилося, що стаття один до одного списана з англійського першоджерела, яке вдалося віднайти в інтернеті. Дослівно!” – Світлана Єременко.

Отаку аналітику пропонують журналісти читачам, забуваючи про статтю Кодексу: «Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок».

4. ВО «Батьківщина» заявила про те, що сайт УНІАН 11 лютого, розмістив сфальсифіковані заяви народних депутатів Олександри Кужель і Сергія Власенка.

У «Батьківщині» назвали сфальсифікованою інформацію, подану від імені Сергія Власенка, про спроби отруєння та стеження за ним осіб «у костюмах мультиплікаційних ведмедів». «Підозрюючи, що ця інформація могла виявитися неправдою або перекручуванням слів, прес-служба "Батьківщини" протягом цілого дня намагалася додзвонитися до Сергія, щоб отримати підтвердження. Утім, його телефон перебував і досі перебуває поза зоною досяжності, оскільки Власенко цілий день знаходиться в харківській лікарні на зустрічі з Юлією Тимошенко», - повідомили в прес-службі.

Сфальсифікованою назвали й другу інформацію, що з'явилася на сайті УНІАН о 18.07 з посиланням на Сергія Власенка, в якій він нібито спростовує попередню новину в частині місця служби осіб, що стежать за ним. «З огляду на те, що додзвонитися до Сергія було неможливо упродовж цілого дня, абсолютно очевидним є той факт, що зазначена новина є вигаданою від першої до останньої літери», - заявили в прес-службі.

Також 11 лютого народний депутат Олександра Кужель заявила, що новину УНІАН «Кужель: "Мене можуть посадити на 10 років"» частково сфальсифіковано. «Частину заяви, поданої від мого імені було взято з моєї особистої сторінки у мережі Facebook (публікація від 9 лютого), і вона дійсно відповідає моєму погляду на події, що відбуваються», - зазначила пані Кужель.

Однак кілька абзаців новини вона назвала «фальсифікацією, поданою від мого імені». «Зокрема, я не позиціонувала себе "найбільш видатним і підтримуваним лідером опозиції", рівно як не є автором інших інсинуацій у вигляді "вони просто не знають, наскільки мене підтримують люди і переживають за мене". Також неправдивими є і заяви, подані від мого імені про наявність "крота" у лавах опозиції, який начебто «зливає» інформацію, з якої "ліплять кримінальну справу"», - стверджує пані Кужель.

Пані Кужель попросила розмістити на сайті УНІАН спростування і висловила сподівання, що прізвища осіб, причетних до публікації, за її словами, фальшивки, а також імена замовників провокації будуть оприлюднені УНІАН після належного службового розслідування.

Пізніше прес-служба процитувала Власенка: «Я здивований тим, що агенція УНІАН, яка багато років берегла свою репутацію, включилася в інформаційні війни Банкової проти опозиції. Шкода, що агенція зганьбила свою репутацію».

Це є ще одним прикладом порушення журналістами етичних норм та Кодексу, а саме статей про об’єктивну інформацію про факти та події та про не допускання вибіркового цитування.

5. На одному з миколаївських телеканалів 25 грудня 2002 року вийшла в ефір програма Миколи Милашка "Хто ви?". Щодо режисури все було ідеально, але з погляду етичності та моралі не все так добре. У програмі порушувалось питання про сексменшини в Україні. І хто дав право Милашку ображати людей, запрошених ним же самим? Чому потрібно було запитувати людину, чи є вона нормальною і чи не хоче взагалі відійти з цього світу? Напевно, журналіст вважав себе "вищим ґатунком" порівняно з тими, хто в нього на передачі. Однак перш ніж вести програму, слід уважно прочитати Конституцію України та Етичний кодекс журналіста, де закріплені права саме таких людей.

6. Деякі ведучі "Студії "1+1" вирішили демонструвати не професійну ерудицію, а свій гардероб і свої фігури. Так, у програмі "Імперія кіно" ведуча Ольга Сумська не розповідає про фільми, а кокетливо демонструє себе. По-перше, це неетично, а по-друге, фільми, які вона представляє, показують увечері (о 19.00 – 20.00), тож діти спокійно можуть їх переглядати. І що вони бачать перед початком кінофільму? Розмальовану ведучу, яка намагається щось прочитати зі суфлера, не забувши при цьому оголити якусь частину свого тіла. Поки ми будемо виховувати молодь на таких прикладах, нічого путнього у нас не вийде. Невже не можна все робити так, щоб не відштовхувати, а навпаки, "притягувати" глядачів високою якістю програм й освіченістю дикторів, ведучих і журналістів.

7. На одній закарпатській радіостанції є програма, яка порушує ст. 31 Конституції України. Її зміст – прослуховування телефонної розмови з метою надання допомоги у з'єднанні розлучених. Безперечно, комусь ця програма подобається, але ж не можна робити радіопродукт на законопорушенні. Адже в статті йдеться про те, що " кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо", а в Етичному кодексі йдеться про ”ставлення з повагою до приватного життя людини”. Проте журналісти не є співробітниками МВС чи СБУ, вони тільки посередники між слухачами та масивом інформації. Тож це порушує вже не тільки, Етичний кодекс, а й Конституцію України.

8. Хоч як дивно, але у пресі під час виборів з'являлося на вулиці значно більше антиагітаційних матеріалів. Говорилося частіше про достоїнства «свого» кандидата, йдеться про недоліки суперника, які не слід таким чином висвітлювати, слідуючи Етичному кодексу журналіста.

Наприклад: «Судячи з його [Ющенка] рекламної кампанії, він відчуває провину, тому його виглядає формальним. Тому хоча й ролик намальований, а чи не знято. Він ніби самоусувається; У Віктора Ющенка найслабша рекламна кампанія. Можливо, вона розуміє, що у цього разу шансу він не бачить…» («Комсомольська щоправда» 21-28.01.10 «Після чого зіграли українські кандидати у Президенти»).

9. Журналісти часто обстоюють позиції певних кандидатів, навіть не аргументуючи умови та вимоги, що порушує вимоги щодо неупередженості у висвітленні матеріалів:

«Це єдиний кандидат [Сергія Тігіпка], що свідчить про реальних людей, здатних для неї поручитися. Позитивний чоловік як не глянь, спортсмен, оптиміст, динамічний.» («Комсомольська щоправда» 11.01.10 «Що очікувати від українських політиків»)

Прихована реклама. Це неявна реклама, рекламування товарів та послуг у вигляді інтерв'ю, публікацій, радіо та телепередач, у яких згадується рекламований товар.

10. Журналіст до вступу судового вироку в чинність закону у своєму матеріалі не має права говорити про вину підсудного чи іншим чином порушувати принципи презумпції невинності й початку незалежності суддів, а також оприлюднювати зображення чи конкретні імена неповнолітніх — підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних і засуджених, не замислюючись про їхнє подальшому життєвий шлях, без згоди на те їх самих, якщо вони визнають, що винні, чи їх законних представників.

«30-річна Олена Парубій попалася разом із двома колегами на 2000 доларах, які приніс місцевий підприємець» («КП» 19.05.10 «На хабарі в 200 доларів попалася родичка депутата»).

«На станції "Третьяковская" підліток з травматичного пістолета поранив молоду людину. Винуватцем події став 18-річний нащадок полковника МВС Віталія Макарова – Денис [+фотографія]. Цей випадок наразі розслідується міліцією.» («МК» травень 2010)

11. Журналіст представляє в невигідному світлі громадянина і категорію громадян, у зв'язку з їхньою статтю, віком, расовою і національною приналежністю, мовою, професією, місцем проживання, ставленням до релігії.

«Щоправда, російські відзначилися у тому клубі бійками. У одній брали участь аж п'ятнадцять людина проти п'ятнадцяти казахів…»

«Цього року в Куршавель, традиційно, приїхали: справжні олігархи, «скромні чиновники», топові артисти, колір російського шоу-бізнесу, румунські «нічні метелики», албанські злодійки. Усе це гоп-компанія донесхочу запалила російський тиждень на висоті 1850 метрів над рівнем моря» («КП» 7-14.01.10 «Ксенія Собчак з новими бойфрендом, а Максим Галкін – з лижами»).

12. Вторгнення в приватне життя. Одна з суперечливих норм професійної етики. Щоб привернути увагу аудиторії, журналіст часто вже не ставить ніяких меж щодо іншої особи, особливо якщо її ім'я викликає великий суспільний інтерес.

«Віра Алентова, швидше за все, зробила чергову пластику особи,смасилифтинг, коли м'язи підтягуються,блефаропластику. Гадаю, їй запровадили занадто багато гелю в носогубні складки, які стали мігрувати і за розмови підніматися вище. Коли акторка каже, в неї видно втягнуті рубці на губах. Крім очей видається більш іншого, не закривається» («КП» 21-28.01.10 «Віра Алентова позиватиметься за зіпсоване обличчя?»).

«У Меладзе ще залишилися почуття до дружини…але повертатися додому він не поспішає..» (МК» №17 2010 «Меладзе не знає, кого перевезе у будинок: дружину чи коханку»).

13. Надмірна сенсаційність. Не відповідність матеріалу заголовку.

«Американців, які замучили хлопчика в Челябінській області, хочуть страчувати» («КП» 25.05.10 – Далі у статті говоритися у тому, що вони під слідством).

«Скільки залишилося Саакашвілі? Немає нічого стабільніше падаючого до прірви ворога» («МК» №22 2010 – Далі роздуми автора у тому, що робити грузинам з Саакашвілі).

«Алла Пугачова вибирає весільну сукню» («КП» 27.04.10 – Сенс у тому, що Примадонна відвідала показ дизайнера Валентина Юдашкіна).

«Шокуючий злочин у Воронежі: красуню Олю по-звірячому вбивали, а сусіди обговорювали це на ослінчику» («КП» 05.04.10 – Далі говориться про те, що скоєння убивства сталося поруч із будинком, у дворі якого перебували люди).