- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •2. Основні філософські школи Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.
- •5.Елейська школа
- •6. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •7. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •9. Етика Сократа.
- •10. Платон
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12. Етика стоїків.
- •12. Епікурейство
- •12. Давньогрецький скептицизм
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Соціально-політичні погляди мислителів Доби Відродження.
- •23. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •25. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •26. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •28. Теорія пізнання і. Канта
- •29. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •30. Метод і система філософії Гегеля.
- •31. Філософія історії г.Гегеля
- •32. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •33.Формаційна теорія суспільного розвитку (к.Маркс)
- •34. Філософія Київської Русі
- •35. Українська філософська думка доби Відродження
- •36. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •38. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •39. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •40. Українська філософія хх ст.
- •41. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •42. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •43. Філософські погляди в.І. Вернадського
- •44. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •45. Екзистенціалізм
- •46. Позитивізм і неопозитивізм
- •47. Прагматизм
- •48. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •49. Постмодернізм.
- •50. Неотомізм.
- •51. Фрейдизм
- •52. Неофрейдизм.
- •53. Основні функції філософії.
- •54. Картина світу. Філософська картина світу.
- •55. Поняття науки. Класифікація наук.
- •56. Проблема визначення предмету філософії
- •57. Принцип плюралізму в історії філософії
- •58. Система філософії та її структурні складові.
- •59. Історичні типи світогляду
- •60. Етичні проблеми науки.
- •61. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •62. Методологія, рівні методологічного знання.
- •63. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія тощо).
- •64. Альтернативи діалектики
- •65. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •66. Матерія та основні форми її руху..
- •67. Простір і час (основні характеристики).
- •68. Рух (основні форми та властивості).
- •69. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •72. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •73. Основні принципи та категорії діалектики
- •74. Емпіричні методи пізнання.
- •75. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •76. Інтуїція у процесі пізнання.
- •77. Істина як процес
- •78. Критерії істини.
- •79. Основні принципи гносеології.
- •80. Чуттєве і раціональне пізнання: специфіка та форми.
- •81. Теоретичні методи пізнання.
- •82. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •83. Практика у процесі пізнання.
- •84. Філософська герменевтика
- •85. Взаємодія природи та суспільства.
- •86. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •87. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •88. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •89. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •90. Правова та моральна форми суспільної свідомості
- •91.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Проблема історичного прогресу.
- •93. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •94. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •95. Ціннісні орієнтації особистості.
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97. Сутність людини, сенс її життя.
- •98. Проблема свободи і відповідальності людини
- •99. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •100. Філософія культури.
- •101. Філософська антропологія
- •102. Людина, індивід, індувідуальність, особистість.
- •103. Особистість і суспільство.
- •104. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •105. Проблема свідомості у філософії.
- •106. Політична свідомість.
- •107. Естетична свідомість.
- •108. Платон. «Держава»
- •109. Р. Декарт. «Міркування про метод».
- •110. Бэкон ф. «Новый Органон»
- •111. Руссо ж.Ж. «о причинах неравенства».
- •112. Сковорода г.С. «Діалог. Имя ему – потоп зміин».
- •113. Кант і. «Критика чистого розуму».
- •114. Маркс к. «Экономическо-философские рукописи 1844 г.»
37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
Григорій Савич Сковорода (1722-1794рр.) — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, основні грані людської діяльності.
Г.Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.
Але є й інший аспект проблеми. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Новим у Г.Сковороди є те, що він вказує на необхідність пізнання природи людини у таких її виявах як віра, надія і любов. Антиподами любові та віри у Г.Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Вони роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я.
На ґрунті об'єднання любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі от римують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, мни й у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм цілісним життям підтверджує, що заклик "Пізнай себе" — це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.
Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.
Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.