183.Поняття та склад спадщини

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадку­вання. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законо­давством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спад­ковим майном До складу спадщини не належать:

• особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

• права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

• права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військкомісаріати).

Спадщина складається, як правило, із права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:

• право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

• право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

• право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

• право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

184.Спадкування за заповітом

Законодавець встановлює два способи (види) визначення спадкоємців та поділу спадкового майна:

• спадкування за заповітом;

• спадкування за законом.

Законодавець надає громадянину право призначити спадко­ємців особисто шляхом складання заповіту.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характе­ризується рядом специфічних ознак:

• це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

• особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

• заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

• оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­ відача.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він під­писується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути під­писаний іншим громадянином.