8. Продуктивність праці, показники, чинники та методи її вимірювання

Продуктивність праці - це показник, що ха­рактеризує її ефективність і показує здат­ність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Виробіток =

= Обсяг продукції(послуг)

Чисельність працівників

(трудовитрати в годинах)

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктури і зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх—ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у прак­тиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розра­хунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впли­вають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

• матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, за­стосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

• організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удос­коналення системи управління, організації праці тощо);

• економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

• соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготов­ки та перепідготовки персоналу тощо);

• природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприєм­ствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

9. Планування продуктивності праці

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення плано­вого рівня продуктивності праці (П_{п. пл}) шляхом ділення за­планованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисель­ність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності праців­ників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

I. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1. Підвищення технічного рівня виробництва (меха­нізація і автоматизація виробництва, застосування прогре­сивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів).

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Е_техн.р) обчислюється:

де: t₁, t₂ - трудомісткість виготовлення одиниці продук­ції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

N_пл - плановий обсяг випуску продукції, натур, один.;

Ф_д - дійсний річний фонд робочого часу одного праців­ника в плановому році, год.;

К_вн - коефіцієнт виконання норм;

К_ч - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2. Структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у виробничій програмі, зміна питомої ваги кооперованих поставок).

Зміна чисельності робітників у зв'язку із структурними зрушеннями у виробничій програмі (Е_стр.зр.) визначається за формулою:

де: Т_б, Т_пл - відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Q_пл - обсяг випуску продукції за планом, млн. грн.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшен­ня питомої ваги кооперованих поставок (Е_кооп.п) розрахову­ється за формулою:

де: П_б, П_пл, - питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Ч₆ - базова чисельність робітників, чол.

3. Вдосконалення управління, організації виробни­цтва і праці (вдосконалення організаційної структури управління підприємством, впровадження нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Економія чисельності працюючих завдяки вдоскона­ленню управління виробництвом (Е_{вдоскон. упр}) визначається:

де: ΣЧС_б - сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, чол.;

ΣЧС_норм - те ж саме по прогресивних нормах, прийнятих у плановому періоді, чол.

Економію чисельності робітників у результаті поліпшення використання робочого часу (Е_{роб. ч}) можна обчислити:

де: Д_б, Д_пвп - число робочих днів, відпрацьованих у серед­ньому одним робітником, відповідно, в базовому і планово­му періодах:

Ч^'_пвп - вихідна чисельність ПВП, скоректована з враху­ванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.;

П_роб - питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.