20 І. Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової укр.. Літературної мови

Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю, але

якою не писали. Він зробив м”яку, виразну, сильну, багату мову літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевим наріччям, з його легкої руки зазвучала так голосно, що звуки її рознеслись по всій Росії. На ній потім співав пісні і Шевченко.

Творчість І. Котляревського — новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія створення “Енеїди”. Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства, алюзії на українську історію в ній. Бурлескний гумор, народна українська мова. Утвердження народної моралі (картини пекла, раю) в дусі просвітительства.

. Котляревський своєю "Енеїдою" об'єднав українське слово і світову культуру. "Енеїда" - перший твір, написаний живою українською мовою, на народній основі. У поемі змальовано риси національного характеру українців, їхні звички, вірування, погляди. Велика заслуга І. Котляревського в тому, що, взявши все найкраще з книжної мови, він поєднав це з багатством народної мови. Твори І. Котляревського довели, що українська мова є, вона жива й неповторна і має право на функціонування. Усе, розпочате І. Котляревським, продовжили митці України: Тарас Шевченко, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко.

21. Квітка-Основ'яненко - фундатор української прози

Надзвичайно важливе значення для розвитку української літературноїмови має творчість Г. Квітки-Основ'яненка. До нього українська літературна мова застосовувалася тільки у віршованій поезії і драматургії. З-під пера Квітки-Основ'яненка вона вперше розгорнулась у художній прозі.  Справжнім патріархом у культурному житті Харкова й України кінця XVIII - початку XIX ст. слід визнати Григорія Квітку-Основ'яненка. Його цілком правомірно вважають основоположником української художньої прози, одним із тих, хто своєю творчою діяльністю вводив українську мову в коло літературних мов. Він збагатив українську мову новими виражальними засобами й довів, що вона придатна не тільки для бурлеску й хатнього вжитку (Л. Лисиченко).  Г. Квітка-Основ'яненко у своїх творах відобразив харківський, слобожанський діалект. Цей діалект сформувався в 17-18 ст. унаслідок колонізаційних рухів на Слобожанщину з різних місцевостей України і Московської Русі. У його творах багато слобожанських фонетичних, морфологічних і лексичних діалектизмів (нігде, вп'ять, ходють, озьме, робе).  Твори «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана» написані її дусі сентименталізму. У цих творах народна "мова стала прекрасною скарбницею всіх виражальних засобів.  Г. Квітка-Основ'яненко досить часто вплітає пісенну мову в розмовно-побутову. Особливістю його творів є те, що він використовує народні пісні, прислів'я, приказки, вірування, казки, повчання, обряди.  «Орієнтація Квітки-Основ'яненка як автора сентиментально-реалістичних повістей на народнопісенну лірику надавала його прозовому стилю лірично-поетичного забарвлення, що на багато десятиріч визначило характерний стиль української прози» (О. Гончар).  Г. Квітка-Основ'яненко розвинув мовні засоби гумору і сатири її жанрі художньої прози «Салдатський патрет», «Конотопська відьма» та в комедіях «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці». Його твори позбавлені навмисної зниженості, що є прикметною рисою І. Котляревського.  Г. Квітка-Основ'яненко продемонстрував дивовижне багатство розмовної мови в численних її поважних стилях (народна філософія, взаємини батьків і дітей, звичаї і обряди, зображення кохання) (Г. Плющ).  Отже, своїми творами Г. Квітка-Основ'яненко довів, що українську мову можна використовувати для відтворення високих почуттів людини і що вона придатна для створення «великої національної української літератури».