- •1. Причини формування світового господарства.
- •2. Сутність та структура економічної системи.
- •3. Критерії класифікації країн у системі світового господарства.
- •4. Загальна характеристика країн з розвиненою економікою.
- •5. Країни з перехідною економікою та їх місце в системі світового господарства.
- •6. Загальна характеристика краън, що розвиваються.
- •7. Загальні закономірності та тенденції розвитку світового господарства.
- •8. Макроекономічні моделі розвитку провідних країн світу.
- •9. Ринкова модель управління в країнах з перехідною економікою.
- •10. Китайська модель ринкової економіки.
- •12. Фактори, що впливають на вибір моделі розвитку країн
- •14. Економічний потенціал та динаміка зростання провідних країн світу
- •13. Загальна характеристика країн оеср
- •Питома вага зайнятих у сфері послуг у країнах-лідерах
- •16. Господорський механізм та його реалізація в првідних країнах .
- •17. Роль та значення оеср у системі світового господарства.
- •18. Соціально-економічні проблеми та шляхи їх подолання.
- •19. Причини та наслідки поглиблення трансатлантичного співробітництва між сша і Західною Європою.
- •20. Роль та місце країн Північної Америки у світовій економіці.
- •21. Загальна характеристика сша.
- •22. Особливості економічного розвитку сша у хХст.
- •23. Сучасна макроекономічна модель розвитку.
- •24. Структура економіки сша та тенденції її розвитку.
- •25. Загальна економіко-географічна характеристика Канади.
- •26. Сучасний стан та перспективи економ. Розвитку Канади
- •27. Сутність та тенденції розвитку кр. Зх. Європи.
- •28.Передумови виникнення та основні етапи розвитку епроп. Економ. Інтеграції.
- •29.Загал. Х-ка та структура єс.
- •30. Сучасний стан та тенденції економ. Розвитку кр. Єс.
- •32. Розширення єс та його соц.-ек. Наслідки.
- •31. Структурні зміни в економіці єс та їх наслідки.
- •35. Економічний потенціал Японії та динаміка її зростання.
- •34. Загальна характеристика Японії.
- •33. Місце та роль єс у світовому господарстві.
- •36.Особливості економічного розвитку Японії у повоєнний період.
- •37. Економічна модель розвитку Японії.
- •39. Місце та роль Японії у світовій економіці
- •40. Економічні ознаки нових індустріальних країн
- •41.Структура та загальна характеристика нових індустріальних країн.
- •42. Економічна модель та особливості розвитку нік.
- •43.Фактори економічного зростання нік.
- •44. Вплив валютно-фінансової кризи 1990-х років на економічне становище нік.
- •46.Тенденції розвитку нових індустріальних країн у ххі ст..
- •47.Загальна характеристика та ознаки країн з перехідною економікою.
- •48.Структура та економічний рівень розвитку країн Центральної та Східної Європи.
- •51.Економічна криза в країнах Центральної та Східної Європи та шляхи її подолання.
- •52. Нерівномірність соц.-ек. Розвитку країн Центр.Та Сх Європи на поч .Ххі ст.
- •53. Зовнішньоекономічна політика країн Центр. Та Сх Європи.
- •54. Історико-економічна характеристика Росії
- •55. Економічний потенціал Росії та його використання.
- •56. Роль та місце Росії у світовому співтоваристві.
- •57. Економічні реформи Росії у період переходу до ринкових відносин.
- •58. Соціально-економічні проблеми Росії на межі століть та перспективи їх подолання.
- •59.Росія в системі міжнародного поділу праці.
- •60. Вплив валютно-фінансової кризи на економіку Росії.
- •62.Загальна характеристика та особливості розвитку країн, що розвиваються.
- •63.Еконічний потенціал країн, що розвиваються.
- •64.Місце країн, що розвиваються у світі.
- •65.Соціально-економічні проблеми країн, що розвиваються та шляхи їх подолання.
- •66. Економічні перетворення та перспективи піднесення країн, що розвиваються.
- •67. Економіко-географічна характеристика країн Центральної Азії.
- •68. Економічний потенціал країн Центральної Азії та його використання.
- •69. Особливості економічних реформ в країнах Центральної Азії.
- •70. Соціально-економічна криза в країнах Центральної Азії у 90-ті роки хх ст.
- •71. Чинники стабілізації економічного розвитку країн Центральної Азії.
- •72. Місце та роль Центральної Азії у світовому господарстві.
- •73. Загальна характеристика Китаю.
- •74. Економічний потенціал Китаю та його використання.
- •75. Макроекономічна модель розвитку Китаю.
- •76. Джерела піднесення та механізм перетворення економічної системи Китаю.
- •77. Зовнішньоекономічні зв'язки Китаю та їх роль у економічному піднесенні.
- •78. Місце та роль Китаю у системі світового господарства.
- •79. Економіко-географічна характеристика країн Близького та Середнього Сходу.
- •80. Ресурсний потенціал країн Близького та Середнього Сходу.
- •81.Структурні зрушення в економіці країн Близького та Середнього Сходу у 1970-1990-ті рр.
- •83. Місце країн Близького та Середнього Сходу у світовому господарстві.
- •85. Основні форми економічного співробітництва України з іншими країнами
- •86. Структура та динаміка зовнішньо-економічних відносин України з країнами єс.
- •87. Стан та перспективи розвитку економічних відносин України з країнами снд.
- •88. Місце та роль України в Чорноморській економічній інтеграції.
- •89. Стан та перспективи співробітництва України і сша.
- •90. Основні форми економічного співробітництва України з іншими країнами
85. Основні форми економічного співробітництва України з іншими країнами
Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах: запозичення досвіду та знань шляхом запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка й підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном; взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі спільних; співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємства й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури; обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню; співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації. Найтісніші зв'язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, а також деякими колишніми соціалістичними країнами Східної Європи. На жаль, в умовах розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв'язків між ними, ослабло і співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами вказаних країн, що, безумовно, підриває науково-технічний потенціал кожної з них. З метою запобігання науково-технічного регресу як в окремих державах СНД, так і в Співдружності в цілому, необхідно терміново розробити і прийняти перспективну програму співробітництва в галузі науки, освіти й нових технологій та оформити її відповідною системою угод. На основі поділу праці, що склався в галузі наукових досліджень, можуть розвиватися коопераційні зв'язки, що дадуть можливість концентрувати засоби та інтелектуальні сили на тих напрямах науково-технічного прогресу, з яких Україна займає провідне місце у Співдружності, має висококваліфіковані наукові колективи й могутню виробничо-експериментальну базу. У межах програми співробітництва слід визначити в кожному великому напрямі науки головну науково-дослідну організацію, яка координувала б і спрямовувала дослідження в даній галузі. До числа таких авторитетних центрів, що є лідерами вітчизняної науки, в Україні можна віднести Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, Інститут надтвердих матеріалів, Інститут кібернетики ім. В. Глушкова, Миронівський НДІ пшениці ім. П. Ремесла та ін. Науково-технічні колективи як в Україні, так і в інших країнах - членах СНД в умовах економічної кризи зазнають фінансових і кадрових труднощів, подолання яких можливе за рахунок крупних гарантійних замовлень на розробку новітніх технологій, високоефективних матеріалів, машин і устаткування, приладів, предметів народного споживання з відповідним фінансуванням. Багато з них могли б розробляти науково-технічні проекти не тільки для своєї країни, а й інших держав СНД, Східної Європи, Близького Сходу. Спільні науково-виробничі проекти можливі у машинобудівній, електротехнічній, нафтогазовій, лісопереробній, космічній, сільськогосподарській та інших галузях. Доцільно було б створити міжнародний фонд підтримки вчених і сприяння науковим дослідженням у країнах СНД, який формувався б не тільки за рахунок окремих західних меценатів типу Сороса, а й великих пайових внесків кожної країни та різних спонсорів - представників ділових і фінансових кіл, міжнародних організацій. Сьогодні в цьому є велика потреба, оскільки нерівноцінні умови життя й праці в країнах СНД і Заходу призводять до масового "відпливу умів", що тягне за собою інтелектуальне виснаження нації. Новим і перспективним напрямом міжнародного академічного співробітництва України стає зростаюча кооперація з індустріальне розвинутими країнами, безсумнівними лідерами у сфері ; не тільки теоретичних досліджень, а й практичного використання наукових досягнень. Протягом останніх двох-трьох років здійснився справжній прорив у гуманітарній сфері відносин між Україною та державами далекого зарубіжжя як на Заході, так і на Сході. Десятки вузів, навчальних центрів, бізнес-шкіл, коледжів, училищ установили контакти і налагодили плідне співробітництво в навчальній, організаційно-методичній, науковій, фінансовій галузях з університетами і коледжами США, Канади, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю та ін. Із-за кордону в Україну по лінії міжвузівських зв'язків приїжджають уже сотні вчених різних спеціальностей для проведення лекцій, консультацій, відбувається обмін стажистами, аспірантами, студентами для "включеного навчання". Практикуються й інші форми наукового співробітництва - проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів; підготовка інтернаціональними колективами авторів підручників, монографій, проектів тощо. Ще важливішу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула у світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди доцільні й економічно обґрунтовані у трьох випадках: якщо в країні відсутня сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції; якщо у структурі готової продукції частка зарубіжних поставок перевищує 50%; якщо за технічними та експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться за коопераційними поставками, кращі ніж національні аналоги. Основу економічної співдружності колишніх республік Союзу та їхню економічну інтеграцію становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20% валового національного продукту. Ця цифра навіть дещо вища, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18%. Залишається фактом, якого не можна недооцінювати, що й нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Виходячи із реального стану речей, слід зберегти і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, в яких рівень інтеграції з Росією та іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелектронна промисловість. Більшість галузей машинобудування республіки на 50 і більше відсотків залежала від коопераційних поставок з інших республік. Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продукції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції найвищого ступеня переробки є підставою для розрахунку показників народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За оцінками спеціалістів, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж ввезеної, що потребує внесення певних корективів у систему коопераційних зв'язків. Таким чином, для забезпечення реального суверенітету України необхідна розробка нової схеми промислового та інвестиційного кооперування з республіками колишнього Союзу.