63. Загальна характеристика форм господарства національних економік в країнах Європейської цивілізації епохи вільної конкуренції.

У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької промисловості, застосування парової машини, впровадження виплавки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та інженерії з промисловим виробництвом тощо.

Класичне пояснення суті промислової революції дав К. Маркс. На його думку, це є перехід від ручного виробництва до машинного, коли мануфактура була замінена фабрикою. А з моменту налагодження процесу виробництва машин за допомогою машин розпочалася ера великої промисловості.

Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію.

Основними суб'єктами господарювання в умовах ринку стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські господарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні товариства) капіталістичні утворення. До основних форм колективних підприємств належали: просте товариство, партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу; командитне товариство, в якому повні члени партнерства несли необмежену відповідальність за результати його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли в капітал товариства; акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів. Командитна форма підприємств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії та США.

Утворюється національний ринок, який характеризується новими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (попит фабрик).

64. Розвиток форми господарства в Англії (середина худ - середина XIX ст.). А. Сміт про мануфактуру. К.Маркс про фабрику.

Під час буржуазно-демократичної революції (1640—1659) та «Славного перевороту» (1688) в Англії була встановлена конституційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, нова система політичної влади забезпечила доступ (через парламент, пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтувати економіку країни на створення умов, необхідних для подальшого розвитку складових ринкового господарства.

Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зайняте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого дослідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він показав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удосконаленням виробництва, «винайденням усіх машин, які полегшують і скорочують працю». Саме мануфактури створили передумови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша виробнича операція, тим легше замінити людину машиною.

Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробництва, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, - - читаємо у першому томі «Капіталу», — це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух». Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у новому технологічному, виробничому й соціальному статусі. Вони є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками.

Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з мануфактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основним показником звершень промислового перевороту в тій чи іншій країні є переважання фабричних виробів у загальній кількості продукції, що виробляється в країні.

65. 3агальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (класична економічна теорія, історична школа, марксизм).

Класична. Розвиток капіталістичних відносин (17 – поч. 18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки таких категорій як зар/пл, прибуток, рента.

Представники класичної школи (У. Петті, П’єр де Буагільбер, А. Сміт, Д. Рікардо) зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в економічному житті панують об’єктивні зміни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична школа проголосила принцип економічної свободи, максимального обмеження впливу держави на економіне життя.

Марксистська. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, проявом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичого виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько 1/4 ст. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжується нова могутня сила.

Маркс та Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політичної економії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Істрична. Послідовники Ліста в Німеччині проблему класичної науки вбачали в тім, що абстрактні узагальнення не розкривали всієї глибини економіних явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охоче сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конкретної економіки має будуватися на історичному порівнюванні й вивченні закономірностей еволюції конкретної нації. Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політичної економії. Цей напрямок розвитку науки отримує назву історичної школи. Саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета дослідження ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної школи.