54. Радянська Україна в умовах нової економічної політики (1921-1929 рр.).

Після закінчення громадянської війни (1917-1920) велика частина українських земель (за винятком Західної України) увійшла до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), яка до кінця 1922 р. зберігала деякі ознаки суверенності - мала свою територію, свій уряд (Раднарком України), законодавчі й судові органи, виявляла дипломатичну активність на міжнародній арені. У той же час уся внутрішня і зовнішня політика республіки координувалася і контролювалася Москвою. Коли ж 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзний договір, від квазі-незалежності УСРР практично нічого не залишилося. Усю подальшу історію, аж до розвалу Радянського Союзу у серпні 1991 р., слід розглядати лише у контексті історії СРСР.

Економічна криза супроводжувалася політичною нестабільністю. Було зрозуміло, що політика «воєнного комунізму» збанкрутіла. На зміну йому і було впроваджено Нову економічну політику. НЕП – система заходів, здійснюваних більшовиками в 1921-1928 рр. з метою відродження економіки Росії.

НЕП

Ця політика заснована на ринкових відносинах різних форм власності та економічних методах керування народним господарством.

Реформи:

1. С/Г:

• продрозкладка замінювалась на продподаток (вдвічі менший за продрозкладку і заздалегідь відомий селянину, що посилювало його зацікавленість продуктивності свого господарства)

• селяни здобули можливість продавати надлишки продукції (через кооперативи та на ринках)

• ліквідовано трудову повинність

2. Промисловість:

• децентралізація

• скасування загальної трудової повинності

• формування ринку робочої сили

• перехід від зрівнялівки в оплаті до зарплати відповідно до рівня

• переведення підприємств на госпрозрахунок

3. Торгівля і фінанси:

• відмова від прямого товарообміну, повернення приватної торгівлі

• поява багатьох видів торгівлі (приватна, кооперативна)

• запровадження різвих видів податків, як джерела поповнення держ. скарбниці

• утвердження комунальної платні та іншіих видів послуг

• випуск 1922р конвертованої валюти червіня=10 золотих карбованців і на 1/3 забезпечений золотом

Висновки НЕПу: це дозволило швидко відновити промисловість та наситити ринок продуктами, відновити с/г, зріс рівень життя населення, АЛЕ НЕП не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці – адміністративно-командна система, що прагла підкорити економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були підтримані реформами в політиці.

54. Політика коренізації: «українізація» і розвиток національних меншин.

Коренізація – це політика, яку проводило керівництво комуністичної партії з метою забезпечення підтримки з боку корінного населення та з боку неросійських народів.

Суть «коренізіції»:

• Посилення уваги до підготовки, виховання і висування кадрів корінної національності передусім до партійного апарату та державних органів.

• Запровадження навчання, організації культурних закладів, видання книг, газет, журналів мовами корінних національностей

«Коренізація» в Україні мала назву «Українізація».

«Українізація» - політика більшовицького керівництва( проводилась у 1923 – на початку 1930р.) у національно-культурній сфері України, яка була відступом від великодержавного курсу. Суть «Українізації»:

• Упровадження української мови в роботу держ. органів

• Поповнення партійного, державного й господарського апарату місцевими кадрами

• Викладання українською повою в школах, ВНЗ.

Прихильники: наркоми освіти УСРР Г. Гринько, О. Шумський(1925-1927рр.), М. Скрипник(1927-1932рр.)

Противники: представники партійного та державного апарату: секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович та інші.

Наслідки

• 1927р. – 85% шкіл з українською мовою начання

• Переведення на українську мову діловодства 75% держу станов і організацій

• Видання понад 50% книг і журналів українською мовою

• Зростання кількості українців серед службовців держапарату( з 35% до 54%)

• Залучення до культурного будівництва української інтелегенції . Повернення з еміграції діячів культури, науки, які залишили Україну в роки національно-визвольних змагань(зокрема, М. Грушевський).

• Відродження української літератури