- •Магдебурзьке право в Україні
- •Скасування Магдебурзького права
- •Пам'ятки Магдебурзького права
- •Значення норм Магдебурзького права
- •2. "Ліквідація куркульства як класу"
- •55. Україна під владою литви і польщі Литовсько-Руська держава Утвердження Литви на українських землях
- •21. Історія україни від найдавніших часів до початку XX ст. Українська революція (1917-1920 pp.) Початок Української революції, утворення Центральної Ради
- •20. Виникнення козацтва
- •61. Україна наприкінці XVII - у XVIII ст.
- •8.6. Національно-визвольна боротьба українського народу в другій половині XVIII ст. Коліївщина
- •9.2. Входження Західної України до складу срср
- •4. Культура Київської Русі
- •[Ред.]Матеріальна і духовна культура східних слов'ян
- •[Ред.]Релігійні вірування
- •[Ред.]Прийняття християнства
- •[Ред.]Писемність і літературна традиція
- •[Ред.]Освіта та наукові знання
- •[Ред.]Мистецтво Київської Русі
- •[Ред.]Архітектура
- •[Ред.]Образотворче мистецтво
- •[Ред.]Декоративно-ужиткове мистецтво
- •[Ред.]Музика
- •6. [IV] універсал української центральної ради
- •11. Запорозька Січ
- •[Ред.]Початок Січі
- •[Ред.]Устрій Січі
- •[Ред.]Грамотність, канцелярія і школа у запорозьких козаків
- •[Ред.]Загальні стосунки Січі з сусідами та іншими країнами
- •[Ред.]Роль у загальнонаціональному русі та Визвольній війні
- •[Ред.]Встановлення контролю Росії над Запорозькою Січчю
- •[Ред.]Зруйнування Січі 1709 року
- •[Ред.]Кінець Запорозької Січі. Підсумок
- •9. Декларація про державний суверенітет України
- •[Ред.]Історичний контекст
- •[Ред.]Текст
- •[Ред.]Реакція
- •[Ред.]Реакція Польщі
- •24. Богдан Хмельницький
- •[Ред.]Походження і освіта
- •[Ред.]Служба королю
- •[Ред.]Привід і початок повстання
- •[Ред.]Мирні жертви війни
- •[Ред.]На чолі українського визвольного руху
- •[Ред.]Військова і державотворча діяльність
- •[Ред.]Перша коаліція
- •[Ред.]Друга, українсько-московська, коаліція
- •[Ред.]Третя антипольська коаліція
- •[Ред.]Створення української Козацько-Гетьманської Держави
- •[Ред.]Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького
- •[Ред.]Родина
- •[Ред.]Дружини
- •[Ред.]Відгуки істориків
- •[Ред.]Постать Богдана Хмельницького в мистецтві
- •[Ред.]Тарас Шевченко
- •35. Пришки
- •[Ред.]Історія [ред.]Етимологія слова
- •[Ред.]Виникнення руху
- •[Ред.]Поширення
- •[Ред.]Перша половина XVII ст.
- •[Ред.]Друга половина XVII ст. Та початок XVIII ст.
- •[Ред.]Придушення
- •43. Ярослав Мудрий
- •[Ред.]Зовнішність
- •[Ред.]Князювання
- •[Ред.]Досягнення й значення діяльності
- •[Ред.]Вшанування пам'яті
- •[Ред.]Родина й династичні зв'язки
- •[Ред.]Сини
- •[Ред.]Доньки
- •[Ред.]Саркофаг Ярослава Мудрого
- •[Ред.]Версія про Інгігерду
- •[Ред.]Версія про дружину Ганну
- •[Ред.]Версія про діаспору
- •29. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (кінець хvііі — початок XX ст.)
- •30. Голодомор в Україні 1932—1933
- •Термінологія
- •Причини і організація Голодомору Передумови
- •Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»
- •Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада урср
- •Пік Голодомору
- •Кількість загиблих
- •Дослідження та опублікування фактів про Голодомор
- •Полеміка стосовно Голодомору
- •Відповідальність за Голодомор
- •Голодомор у мистецтві
- •Вшанування пам'яті жертв
- •Визнання голодомору геноцидом
- •Політичні процеси й репресії наприкінці 20-х — у 30-ті роки
- •№38Іван Мазепа
- •[Ред.]Молоді роки
- •[Ред.]На королівській службі
- •[Ред.]Легенда про вигнання
- •[Ред.]Повернення в Україну та служба Дорошенкові
- •[Ред.]Перехід до Самойловича
- •[Ред.]Гетьманство
- •[Ред.]Зовнішня політика
- •[Ред.]Господарство
- •[Ред.]Суспільство
- •[Ред.]Розвиток культури
- •[Ред.]Відносини з Росією
- •[Ред.]Справа Кочубея й Іскри
- •[Ред.]Союз зі Швецією
- •[Ред.]Культурна спадщина
- •[Ред.]Меценатство
- •[Ред.]Мазепа в літературі та мистецтві
- •№39Гетьманщина наприкінці XVII - на початку XVIII ст
- •42. Акт объединения унр и зунр
- •[Править]История объединения
- •[Править]«Акт Злуки»
- •[Править]Основные положения[5][8]
- •[Править]Дальнейшие события
- •[Править]Память о событии
Скасування Магдебурзького права
На теренах, що відійшли до Московського царства (де не надавалось містам самоуправління), після 1654 року магдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.
Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.
В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбургів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували діяти ще деякий час. Австрійський уряд значно обмежив, а згодом ліквідував їх. У Львові застосування магдебурзького права припинилося 1786 року.
Пам'ятки Магдебурзького права
Найпоширеніші в Україні пам'ятки магдебурзького права: «Зерцало саксонів» (1536), «Право цивільне Хелмінське» (1584), «Порядок прав цивільних магдебурзьких» (1557—1559), «Артикули права магдебурзького» (1557). Українським містам магдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, російські царі, українські гетьмани.
Значення норм Магдебурзького права
-
Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників
2. "Ліквідація куркульства як класу"
Навіть за умови істотної державної допомоги і податкових пільг протягом перших десяти років радянської влади в колгоспи вступила незначна меншість незаможного селянства. Яким же чином стала можливою суцільна колективізація в найкоротші терміни?
У січні 1928 р. члени політбюро ЦК ВКП (б) роз'їхалися по країні, щоб прискорити подолання хлібозаготівельної кризи. Сталін поїхав у Сибір. Тут він розробив власний метод заготівель, який назвали "уральсько-сибірським" і поширили на всю країну. Цей метод грунтувався на принципі самообкладання, коли село розколювалося на групи за майновою ознакою, що протистояли одна одній, та на загрозі розкуркулення. Кожному селу давали завдання по продажу хліба, а доведення "до двору" відбувалося за рішеннями сільських сходів. Селян, які не виконували цих рішень, спочатку штрафували, а потім майно їх розпродавалося з торгів, Внаслідок застосованого в Україні "уральсько-сибірського " методу хлібозаготівель навесні 1929 р. було розпродано майно І8 тис. господарств, оголошених куркульськими.
Досвід хлібозаготівель став у нагоді. Щоб зробити колективізацію здійсненною, було вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, які не бажали усуспільнення. Становище незаможника не служило гарантією безпеки для селян, які не згоджувалися на колективізацію. їх оголошували "підкуркульниками" й також репресували.
Порядок розкуркулення розробила спеціальна комісія під керівництвом Молотова. Результати її роботи було реалізовано в постанові ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р, "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". За цією постановою куркульські господарства, які підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої відносилися учасники і організатори антирадянських виступів і терористичних актів. Відповідно до рішень судових органів вони мали бути "ізольовані" у в'язницях або таборах. Др другої категорії — ті, хто здійснював "менш активний опір" кампанії розкуркулення. їх разом із родинами виселяли в північні райони країни. Розкуркуленим сім'ям, які не чинили опору, надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.
1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством". Цією першою постановою, проведеною через органи радянської влади, кампанії розкуркулення надавалася видимість законності. Зокрема, оголошувалося про скасування законів, які дозволяли оренду землі і найману працю в сільському господарстві, а також про конфіскацію у куркулів засобів виробництва. Списки куркулів з поділом на категорії мали складатися за постановою наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів і затверджуватися райвиконкомами. Аналогічна за змістом постанова ВУЦВК і РНК УСРР "Про заборону оренди землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації" з'явилася тільки 5 квітня 1930 р. До цього часу місцеві власті в республіці користувалися союзним документом.
Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). За станом на 10 березня було розкуркулено 61 887 господарств, тобто 2,5 %.
Після визнання адміністративного тиску на селян перегином і дозволу виходити з колгоспів масштаби колективізації в Україні різко зменшилися. За перші сто днів, починаючи з 10 березня 1930 p., з колгоспів вийшло 1594 тис. господарств. Восени в них залишилося вже менше третини селян, і вихід із колгоспів продовжувався. Процес вимивання середняків ішов так швидко, що зробив колгоспи знову незаможницькими.
Щоб досягти суцільної колективізації, доводилося втягувати середняків у колгоспи повторно. Цей новий наступ розпочався з директивного листа "Про колективізацію", надісланого у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) всім обкомам, крайкомам і ЦК компартій республік. Україна одержала завдання подвоїти рівень усуспільнення й протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів. А в районах, де відбулося розкуркулення, треба було знову ставити на порядок денний гасло "ліквідації куркуля як класу", підшукувати на роль куркулів уже інші кандидатури.
Розкуркулені родини, що залишилися на місці, виявилися справжньою проблемою для властей: за інструкцією вони повинні були розміщуватися групами від 10 до 50 родин у спеціально збудованих виселках. Будівництво спеціальних виселків, як показала практика, вимагало коштів, а тому було мертвонародженою ідеєю. Коли розкуркулення поновилося, проблему розв'язали найпростішим способом: стали висилати за межі України всіх. За 1930 р. з України було депортовано не менше 75 тис. родин, а до червня 1931 р.— ще 23,5 тис.
Усього за роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств (шляхом продажу майна з торгів за невиконання "зобов'язань" по хлібозаготівлях, несплату репресивних, дуже завищених податків, "немотивований" забій власної худоби, а найчастіше — через внесення у списки розкуркулюваних). Під час колективізації в Україні щезло майже вдвічі більше селянських господарств, але значна їх частина розпалася з волі самих селян. Не бажаючи прийняти новий порядок, селяни розпродували майно, кидали землю і виїздили на новобудови в міста, зокрема й за межі України.