8. Етапи планування

Планування в самому загальному вигляді передбачає виконання наступних етапів:

• Постановка цілей і завдань

• Складання програми дій

• Виявлення необхідних ресурсів та їх джерел

• Визначення безпосередніх виконавців і доведення планів до них

Візьмемо за приклад будь-який банк

Процес планування складається з декількох етапів.

1. Збір, оцінка й аналіз інформації, яка включає економічні, правові, соціальні та політичні чинники; перспективи росту та конкуренції на існуючих і потенційних ринках; фінансові перспективи в основних секторах економіки; слабкі та сильні сторони банку.

2. Формулювання основної мети діяльності банку та конкретних завдань, які охоплюють загальні напрями просування на рин­ку, корпоративні фінансові результати, методи управління банком, пріоритетні ринки та види банківських операцій.

3. Прийняття рішення та формулювання програми дій: установлення конкретних кількісних показників — доходи, витрати, обсяг кредитів, збитки за кредитами, структура активних операцій, структура депозитної бази тощо; конкретизація шляхів їх досягнення; перелік необхідних заходів; прийняття рішень щодо придбання та використання ресурсів, розширення чи зміни організаційної структури банку; кадрове забезпечення.

4. Документування: письмове оформлення планів у такій послідовності — стратегія, тактичний план, бюджет, повний баланс і фінансовий звіт на рівні підрозділів та банку в цілому.

5. Координування та затвердження планів: загальний огляд, переговори, координація окремих планів, затвердження плану на рівні Правління банку.

6. Контроль за виконанням планів: аналіз доходів, витрат, результатів та ефективності планів; перевірка додержання строків виконання; у разі виявлення значних розбіжностей — аналіз причин та розроблення коригуючих заходів; забезпечення керівниц­тва банку інформацією про хід виконання плану й здобуті результати.

9. Проблеми планування

Головною проблемою планування, у традиційному його розумінні школи планування, Г. Мінцберг вважає те, що воно не здатне відбутися без сталих категорій, а зміст стратегії полягає у формуванні категорій. Окрім того, процес планування є за своєю суттю процесом аналізу (декомпозиції), а процес формування стратегії – синтезом. Таким чином, школа планування в стратегічному управлінні може розглядатися лише на предмет ефективного забезпечення процесу реалізації вже сформованої стратегії та як допоміжний інструмент, що забезпечує надійними історичними даними. За такої постановки питання усуваються протиріччя процесів планування та стратегії В основі критики Г. Мінцберга лежать наступні твердження щодо традиційного стратегічного планування: 1. Стратегічне планування припускає, що організація повинна передбачати зміни у своєму оточенні, або контролювати їх, або просто вважати оточення стабільним. Оскільки організація не може впливати на своє оточення за визначенням і в той же час цей стан зовнішнього по відношенню до організацій середовища ніяк не можна назвати стабільним, то залишається тільки вміння передбачати (прогнозувати). Але прогнозування дуже ненадійна річ. 2. Розробкою стратегічних планів займаються одні, а їх втіленням на практиці - інші. Відбувається своєрідний розрив між думками і діями. Проте, не можна правильно мислити поза системою дій. 3. Стратегічне мислення - це творчий процес, а традиційне стратегічне планування спирається на формалізовані моделі і методи, в яких немає місця ні інтуїції, ні досвіду, ні творчості.