38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом б.Хмельницького. Воєнні події 1648р. Та їх суспільно-політичні наслідки.

На початку визвольної боротьби діяль­ність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основ­них завдань:

- формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

- залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, за­кликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну;

- укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (укладено в березні 1648 р.).На цей непопулярний союз гетьман пі­шов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також, щоб зміцнити своє вій­сько за рахунок татар

ВИЗВОЛЬНИЙ ПОХІД 1648 РОКУ

Позитивне розв'язання трьох вищеназва­них завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Б.Хмельниць­кого у 1648 році:

У квітні- травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Фіпоном Джеджалієм пере­йшла на бік повстанців.

У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман Потоцький. Розгром поль­ського війська сприяв активізації народно-повстанського руху.

Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

Свої володіння зберегли лише право­славні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повста­лих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б.Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Ліво­бережну Україну,

на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-еконо­мічних відносин.

У вересні 1648 р. - відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.

У жовтні 1648 р. - Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя.

У листопаді 1648 р. - козацькі полки ра­зом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єд­нання українських земель у межах націо­нальної держави збройною силою!

Однак Б.Хмельницький не пішов на еска­лацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту. 21 листопада 1648 р. під Замостям він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казимиром, пого­дившись відвести українське військо від західних рубежів.

39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція б.Хмельницького.

  У роки визвольної війни українського народу в Україні виникає держава в формі казацької республіки – Військо Запорізьке, або Гетьманщина.Її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частину Волинського воєводства та Білої Русі.

Верховним органом вла­ди в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо.

На чолі держави стояв гетьман, який оби­рався Військового радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної стар­шини (Старшинська рада), до якої вхо­дили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчуж­ний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зо­середження в своїх руках всієї повноти вла­ди і на встановлення спадкового гетьма­нату.

Сучасні історики позитивно оцінюють полі­тику Б.Хмельницького, спрямовану на встановлення спадкового гетьманства, оскіль­ки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

Таким чином, національно-визвольна війна призвела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовжен­ня традиції Запорізької Січі і реєстрового козацтва. В історичній літературі держава, що по­стала у 1648-1649 рр., отримала назву Укра­їнської козацької республіки.

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

— право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

— незалежність і соборність Української держави;

— генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

  Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною — від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави — Військо Запорозьке.