32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.

Реєстрове козацтво:

1524 р. – Сигізмунд I Старий доручає навербувати 1-2 тис. козаків для служби на Дніпрі, але через брак коштів не виконується;

1572 р. – універсал Сигізмунда II Августа: воєводі Юрію Язловецькому сформувати “почет” із 300 низових козаків, яких записати у реєстр;

1576 р. – універсал Стефана Баторія: 600 козаків записуються у окремий реєстр, надаються привілеї (вилучаються з-під юрисдикції власників, звільняються від податків і повинностей, дають свій присуд, обов’язкова військова служба за платню);

на початок XVII ст. склався устрій: гетьман (булава), наказний гетьман, 4 осавула, обозний, писар, полковники, сотники, із центром у м. Трахтемирові, з кінця XVI ст. – “Запорізьке Військо” на відміну від “Запорізького Війська Низового”.

У XVI ст. серед козацтва складається переконання, що воно несе службу короні польській (як реєстрове, так і нереєстрове), а за цю службу не повинно коритись ніякій владі крім своєї виборної старшини, не повинно нести ніяких повинностей окрім військової служби. Козацтво не допускало ніякої різниці “в правах та свободах” між собою. Набирає силу процес покозачення населення, яке масово оголошує себе козаками.

Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Спроби шляхетської Польщі обмежити число козаків 40 тис. (Зборівський договір 1649), 20 тис. успіху не мали (Білоцерківський мирний договір 1651).

33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією на прикінці хvi – початку хvii ст.

Наприкінці 16 в. загострилася класова боротьба на У, викликана посиленням польського кріпосницького, національного і релігійного утиску (1569 р. - Люблинская унія, по якій укр. землі потрапили рід влада Польщі; 1588 р. - уведення кріпосного права на У (20-літнього терміна розшуку беглых); 1596 р. - Брестська унія і насильницький переклад українців під владу католицтва й ін.).

Посилення Польщею соціального, на­ціонального та релігійного гніту, зміц­нення козацтва призвело до активізації в Україні антифеодаль­ного визвольного руху. Головними силами цього руху стало селянство та козацтво.

З першої пол. XVI ст. в Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) ширить­ся рух опришків - народних месників (вперше згадуються у 1529 р.).

34. Повстання 1591-1596 рр. Під проводом к.Косинського та с.Наливайка.

У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київ­щину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сот­ника надвірних козаків князя К. Острозь­кого – Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі).

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (нагадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.

Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Випіневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.

Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні.

Северин Наливайко виношував проект створення незалеж­ного від Речі Поспо­литої українського князівства, У своєму листі і до Сигізмунда III він висунув власний проект улаштування козацтва, що перед­бачав передачу йому земель між Півден­ним Бугом і Дніст­ром, південніше Брацлава, де під його нача­лом мало перебувати 2 тис. чоловік. При цьому під єдиною козацькою юрисдикцією опи­нялася територія від Дніпра до Дністра. Цьо­му плану не судилося реалізуватися: його ав­тор після жорстоких тортур був четвертова­ний. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої.

Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами дер­жави і прийняв рішення "винищити їх до останку".

Але рішення залишилося на папері - здійснити його вже було Польщі не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув'язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.