5.Становлення і розвиток державотворчої традиції на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.

Зростання продуктивності праці в добу бронзи (друга половина III – початок I тисячоліття до н.е.) дозволено не тільки забезпечити споживчі потреби населення, а й створювати певні запаси, що призводили до майнової нерівності та приватної власності.

Завдяки суспільному поділу праці, посиленню міграції, зростанню нерівності економічного розвитку починають формуватися етнічні спільності людей, об’єднання в державні утворення. Нова епоха в історії людства пов’язана з винайденням заліза та масовим використанням залізних знарядь праці і зброї. Характерними рисами суспільного розвитку стали: другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла; перехід від родової общини до територіальної; посилення майнової нерівності; формування воєнної демократії; утворення великих племінних союзів; посилена міграція.

У 1 тис. до н. е. виділяються степовими, які мають розвинуте скотарство та поступово перетворюється на кочівників. Це – народи південної Європи, відомі під власними іменами: кіммерійці, скіфи, сармати, маври, венеди.

Першим народом, що мав царів, та заселив території сучасної України в IX-VII ст. до н. е. Були кіммерійці. Вперше описані Гомером в « Одиссеї ».

У IX ст. до н.е. в українських степах з'являються племена кіммерійців (назва збереглася в письмових пам'ятках), які, на думку вчених, були вихідцями з Поволжя. Вони населяли межиріччя Дону й Дністра, їздили верхи на конях, обробляли залізо. Кіммерійці утворили великі племінні союзи, що очолювались царями. У VI ст. до н.е. відбулася часткова асиміляція кіммерійців з іраномовними кочовими племенами скіфів, які осіли в Причорноморських степах і утворили тут велику державу – Скіфію.

Грецький історик Геродот, побувавши у V ст. до н.е. в Скіфії, описав племена, які називали себе сколотами. На правому березі Дніпра жили скіфи-орачі, а в Причорноморських степах – так звані "царські скіфи", яким корилися свої й чужі племена. Важливим джерелом їхнього прибутку, крім завойовницьких походів, була торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на збіжжя, хутро, віск, мед, а також рабів скіфи отримували вина, тканини, зброю, предмети розкоші.

У Ш ст. до н.е. в українські степи прийшли сармати, етнічно споріднені зі скіфами. До складу сарматського об'єднання входили такі військово-політичні союзи племен: язичи, роксолани, сіраки,

аорси, а з I ст. до н.е. – алани. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго сармати воювали з Римом.

6. Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Античні міста-держави та їх роль в історії.

Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку.В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до нашої ери - 70-ті роки IV ст. нашої ери, коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморську торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного прогресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь. Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавленна також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.Давньогрецькі поселення у Причорномор'їНайдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V столітті до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е..З початку III століття н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх античних міст, а навала гунів у IV столітті призвела до загибелі їх. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь в руських літописах), остаточно було зруйновано у 1399 р., а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу (з безперервним існуванням).Частина населення Херсонеської округи у середні віки стала ядром князівства Феодоро у південному Криму, мешкали греки і в генуєзських колоніях на узбережжі. Князівство було захоплене турками-османами у 1475 р., а остаточно православне населення (переважно грецьке) було примусово виселене з Криму Катериною ІІ у 1778 р. (пізніше частково повернулось) та за наказом Й.Сталіна у 1944 р.