2. Географія «гарячих точок» планети.

По оцінках Центру оборонної інформації (США), у світі спостерігається тільки 15 великих конфліктів (втрати перевищують 1 тис. чоловік). Експерти Стокгольмського інституту СІПРІ вважають, що в 2006 році в 16 точках планети відбувалося 19 великих збройних конфліктів.

Більше половини всіх гарячих точок приходиться на Африканський континент. На Близькому Сході уже кілька років йде війна в Іраці. Афганістан, де намагається навести порядок НАТО, теж ще дуже далекий від заспокоєння, і інтенсивність нападів талібів і бойовиків Аль-Каіди на урядові структури, війська і поліцію, на військові підрозділи Північноатлантичного альянсу тільки зростає.

Деякі міжнародні експерти припускають, що збройні конфлікти щорічно забирають до 300 тис. життів, в основному – мирних громадян. На них припадає від 65 до 90% втрат (цифра коливається в залежності від інтенсивності бойових дій). Статистика свідчить, що тільки 5% загиблих у Першій світовій війні були мирними жителями, а в Другий світовий вже близько 70% убитих.

Однак у жодному з нинішніх збройних конфліктів не відбуваються зіткнення між різними країнами. Боротьба йде усередині неблагополучних держав. Урядам протистоять різні воєнізовані формування повстанців, бойовиків і сепаратистів. І усі вони переслідують самі різні цілі.

Ще в 2001 році після масштабних терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні США оголосили війну міжнародному тероризму, однак і сьогодні, п'ять років по тому, їй не видно кінця, у неї втягуються все нові сили.

Наприклад, не спадає хвиля насильства в Іраці. Після окупації цієї країни і скинення режиму Саддама Хусейна в 2003 році на війська Сполучених Штатів і їхніх союзників обрушилися удари бойовиків. Сьогодні Ірак все більше скочується в прірву громадянської війни. Багато експертів США, і насамперед члени спеціальної комісії наполягають на виведенні американських військовослужбовців з цього регіону. Однак хазяїн Білого дому на прохання генералів і у відповідності зі своїми намірами у будь-що здобути перемогу вирішив збільшити чисельність контингенту джи-ай.

В Судані йде запекле протиборство між мусульманською північчю і християнським півднем, що прагне домогтися автономії. Перші сутички між Народною армією звільнення Судану і Рухом за справедливість і рівність відбулися в 1983 році. У 2003 році протистояння знайшло форму нещадної війни в Дарфурі. Тут теж не видно кінця збройному насильству і напруженість продовжує тільки зростати.

Хоча ООН, багато інших міжнародних організацій намагаються стабілізувати обстановку у світі, їхнього зусилля поки не приносять відчутних результатів. Великі збройні зіткнення відбуваються майже на всіх континентах, і їхнє число поки не тільки знижується, а навпаки – зростає.

І все-таки за останні роки деякі конфлікти припинилися по різних причинах. Трохи незвичайним шляхом були зупинені збройні зіткнення в Індонезії й Індії. Так, війна між індонезійським урядом і сепаратистською організацією «Вільний Ачех» продовжувалася більше 30 років. У ній загинуло понад 120 тис. чоловік. Однак після того, як на провінцію Ачех зійшло руйнівне цунамі, інсургенти і влади погодилися співробітничати в справі допомоги потерпілим. За допомогою міжнародних посередників сторони підписали договір про припинення вогню. У липні 2006 року парламент Індонезії проголосував за надання Ачеху прав автономії.

Трохи раніше майже аналогічна ситуація склалася в Кашмірі. Починаючи з 1989 року уряд Індії вів боротьбу з тамтешніми сепаратистами. Їхні воєнізовані угруповання були тісно пов'язані з ісламськими екстремістами в сусідньому Пакистані і з бойовиками «Аль-Каіди». У 2002 році повстанці навіть загрожували підірвати на території Індії ядерну боєголовку. Однак коли в жовтні 2005 року в Кашмірі відбувся сильний землетрус, лідери більшості з 23 екстремістських угруповань цього штату, які вимагала державотворення чи приєднання до Пакистану, почали переговори з Делі. Сьогодні в Кашмірі де-факто діє не дуже стійкий режим перемир'я.

Ізраїль, довгий час знаходиться в стані конфлікту з Палестинською автономією, на сучасному етапі став підтримувати Ясіра Арафата президента, що змінив, Махмуда Аббаса. У такий спосіб Тель-Авів намагається протидіяти терористичному угрупованню ХАМАС, законним шляхом захопивший політичне лідерство в ПА, але який продовжує не визнавати раніше підписані угоди з Ізраїлем.

Влади Алжиру почали вести війну з релігійними екстремістами в 1991 році. Протистояння з бойовиками ісламістів, у якому загинуло близько 150 тис. чоловік, припинилося через виснаження сил обох сторін. Аналогічним чином завершився конфлікт у Кот Д'івуарі (Беріг Слоновой Кістки). Встановлення мирних відносин у цьому регіоні було досягнуто за допомогою ООН.

На Філіппінах армії і спецслужбам удалося значно послабити ісламістську організацію «Абу Сайаф» (війна йде з 1999 року), а в Уганді – екстремістську «Армію Бога» (конфлікт почався в 1986 році). На латиноамериканському континенті уряд Колумбії і правоекстремістська організація Об'єднані сили самооборони не дуже давно дійшли згоди про припинення вогню. Більшості з бойовиків була надана амністія. Однак ватажки і деякі активісти ОСС одержали по 8 років тюремного ув'язнення (за умовами угоди термін перебування за ґратами не повинен був перевищувати цю цифру). На початку цього року на милість влади здалося вже 2,5 тис. повстанців.

Що ж стосується Росії, то для її керівництва залишається «головним болем» Північний Кавказ, незважаючи на припинення там широкомасштабних бойових дій. Правда, як повідомив 27 грудня начальник карного розшуку МВС Чечні Алаш Масаєв, загальна чисельність екстремістських груп, що оперують на території республіки, не перевищує 150 чоловік. За словами Масаєва, за 11 місяців у ЧР затримані 418 бойовиків і їхніх активних пособників, при наданні збройного опору 58 бойовиків знищені.