Лекція №

Тема. Прикметник

План

1. Поняття про прикметник як частину мови. Специфіка граматичних категорій прикметника.

2. Розряди прикметників за значенням. Проміжні групи прикметників.

3. Повні і короткі прикметники в сучасній українській літературній мові. Стягнені та нестягнені форми повних прикметників.

4. Ступені порівняння якісних прикметників.

5. Відмінювання прикметників. Тверда і м’яка групи відмінювання.

6. Перехід прикметників в іменники (субстантивація).

7. Перехід інших частин мови в прикметники (ад’єктивація).

8. Словотвір прикметників у сучасній українській літературній мові. (см.)

Література

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – с. 250-278.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за ред.. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – с. 140-235.

Волох О.Т., Чемерисов М.Т…Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1989. – с.74-100.

Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993. – с. 93-139.

Вихованець І.Р. Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.: Рад. шк., 1982. – с. 80-90.

Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. – К.: Вища школа, 1983. – с. 107-128.

Сучасна українська літературна мова: Підручник. /за ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 1994. – с.222-236.

Сучасна українська мова / За ред.. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – с. 135-149.

Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – с. 365-378.

В. Франчу Ю. Перехід відносних прикметників у якісні //УМЛШ. – 1964. – №12 – с. 21-25.

Степаненко М.І. Взаємодія формально-граматичної і семантичної взаємодії у структурі словосполучення та речення. – Київ, 1997. – 216 с. (§1. Валентність як одна із характеристик якісний прикметників. §2. Семантична класифікація прикметників ( с. 50-59)).

Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. – К.: Наук. думка, 1978. – 206 с.

Гринчишин Д.Г. явище субстантивації в українській мові. – К., 1965.

Грищенко А.П. Прикметник у структурі словосполучення і речення // УМЛШ. – 1986. – №7. – с. 39-45.

1. Поняття про прикметник як частину мови. Специфіка граматичних категорій прикметника

Людське мислення виробило певні поняття ознак – своєрідні узагальнення властивостей предметів і явищ. У мові для позначення узагальнених ознак існує спеціальний клас слів – прикметники: гіллясте (високе, низьке, гнучке, рівне, криве) дерево.

Прикметник виділився з загального класу імен і протягом тривалого періоду становлення набув тих семантичних і морфолого-синтаксичних ознак, що дають підстави вважати його окремою частиною мови. (Грищенко А.П., с. 16)

Якщо зупинитися на питанні про походження прикметника, то, на думку О.О.Потебні, він «пізніший від іменника і утворився з нього».

Прикметник становить окремий клас морфологічних одиниць, специфіка яких полягає в тому, що, називаючи абстрактну ознаку безвідносно до її носіїв, вони передають її тільки через конкретний предмет: біла хустка, червона паста, широкий шлях, зелена фарба. Прикметник не функціонує без іменника; як зазначав Л.В.Щерба, «без іменника, явного чи такого, що розуміється, немає прикметника» (Щерба Л.В. Избранные работы по русскому языку. – М., 1957. – с.70). Отже, в семантику прикметника включається і вказівка на предмет.

Прикметник – частина мови, що виражає семантичну ознаку предмета за допомогою синтаксично залежних граматичних категорії роду, числа й відмінка.

Прикметник відповідає на питання про предмет: який (яка, яке)?, чий (чия, чиє)?

Статична (позбавлена процесуально-часових характеристик) ознака предмета передається прикметниками безпосередньо (Реве та стогне Дніпр широкий(як.)…Додолу верби гне високі(як.)…)через відношення до інших предметів (Тополиний(відн.) лист діброви шелестить своє весні…(В.Лучик)). Травневий ранок – ранок у траві, бронзова статуя – статуя з бронзи, підводне полювання – полювання під водою; через відношення до осіб, істот (батьків олівець, Наталчин щоденник, лисяча нора).

Уживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними, тобто мають форми роду (в однині), відмінка і числа тих іменників, з якими узгоджуються. Наприклад: «Місяць яснесенький(ч.р, одн. Н.в.), промінь тихесенький кинув до нас…». «У берези позичала білої сорочки».

Отже, рід, відмінок і число, які в іменників є категоріями лексико-граматичними, у прикметників виступають як категорії несамостійні і суто граматичні.

Синтаксичні функції прикметника випливають із властивого йому категоріального значення. Основною з них є, звичайно, атрибутивна: вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником і узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку, прикметник виступає у ролі узгодженого означення, наприклад:» Людині потрібна довіра, як золоту точна міра, як житові повен колос, як птиці щасливий голос». (Є.Летюк). 2Материнські недоспані ночі, колискової ніжність свята і, як промінь в розплющені очі, днів дитячих пора золота». (Р.Братунь).

Вторинною, але часто вживаною у мовній практиці, є предикативна функція, тобто прикметник виступає в ролі іменної частини складеного присудка, прикметник виражає ознаку, приписувану в реченні підметові, наприклад: «Кажуть, що перше кохання завжди нещасливе» (М.Чабанівський). «Ніч була морозяна…» (Ю.Смолич).