Принципи «непомітного» монтажу зображення

Творення кіно-, теле-, відеофільму чи програми – складний творчий і технічний процес. Одну з його складо-вих становить монтажна організація зображуваного, зокре-ма таке поєднання зафіксованого, яке створює ілюзію без-перервності, цілісності. Кінематографічна практика давно визначила ряд правил, дотримання яких дає можливість досягти бажаної мети.

Розглянемо певні принципи монтажної техніки, які за-безпечують відчуття безперервності, створюють непоміт-ні стики різних кадрів.

Починаючи розмову про створення монтажем ілюзії безперервності слід розрізняти дві речі.

Перше - йдеться про монтажне поєднання двох кадрів з зображеннями одного об`єкта чи про стик кадрів з зобра-женнями різних об`єктів.

Друге - з`єднуються частини однієї події чи йдеться про з`єднання (зчеплення, зіставлення тощо) фрагментів різних подій. В кожному разі діятимуть свої закони.

Тут ми розглядатимемо принципи поєднання одного й того ж самого об`єкта в межах однієї безперервної події.

Завдання цього монтажу - зробити так, щоб стик двох шматків був м`яким, і в результаті поєднання в свідомості глядача легко, без додаткових зусиль, виникала цілісна картина відповідної події чи якоїсь її фази.

Перш ніж звернутися до конкретних правил, треба розмежувати такі поняття, як кадр та план. Часто (особ-ливо в кінематографі) вони використовуються як автентич-ні, що не є правильно.

2.1. Поняття кадру та плану

Кадр (франц. саdге, італ. guаdго - рамка) технічно - це шматок плівки (частина зображення) від вмикання до ви-микання камери. Кінокадр складається з кадриків чи, як їх інколи називають, фотограм.

Слід сказати, що наведене вище визначення не ви-черпує виробничого значення терміна. При цейтраферній (покадровій) зйомці, коли треба показати, скажімо, як розпускається квітка, кадр знімається з зупинками після фіксування кожної фотограми. Те ж саме має місце в ані-маційній зйомці, при творенні лялькових фільмів, а також у різного роду комбінованих зйомках. Все ж, незважаючи на певну недосконалість, наведене вище визначення най-більш загальноприйнятне.

Кадр як фрагмент фільму чи передачі може бути статичним або динамічним, коротким або довгим, одно- або багатоплановим, німим чи звуковим, попередньо орга-нізованим чи зафіксованим спонтанно (репортажно) тощо. З безлічі різновидів кадрів зараз нас цікавлять два - кадр зйомочний і монтажний.

Знятий (зафіксований) кадр, який ми називаємо зйо-мочним, може використовуватись у фільмі чи передачі не як ціле, а частинами. Від нього часто відкидають початок або кінець, ріжуть на кілька частин і використовують у різних місцях тощо. З`являється монтажний кадр. Інколи зйомочний і монтажний кадри збігаються.

План - це масштаб зображення в кадрі.

Зважаючи на великі розбіжності, що існують у класи-фікації планів, слід знайти єдиний знаменник у цій справі. По-перше, це стосується одиниці виміру масштабу, по-друге - класифікації самих планів.

Стосовно одиниці виміру практики використовують два підходи. Один можна визначити як змінюваний прин-цип вимірювання.

«Не можна говорити про зйомку тим чи іншим планом «взагалі», а лише про зйомку загальним, середнім чи круп-ним планом певного змісту, конкретної сцени»,- спе-речаючись з більшістю, наполягав у підготовленій дисер-тації з проблем зображальної композиції професор ВДІКу Ю. Желябузький¹¹⁾.

Тобто масштаб визначається кожного разу залежно від об`єкта фіксації. Назва плану за цим принципом залежить від того, яка частина об`єкта знаходиться зараз у полі зору камери. Наприклад...

Перед нами привокзальна площа. В першому кадрі ми бачимо будівлю вокзалу, трамваї і тролейбуси, стоянку таксі... Цей план хочеться визначити як загальний. Наступ-ний кадр містить у собі меншу кількість об`єктів - скажімо, тільки саму будівлю вокзалу з годинником угорі, з людьми довкола. Це кадр - локальніший від поперед-нього, і він може бути визначений як середній. Далі візь-мемо тільки вхід до вокзалу. В цьому кадрі бачимо, як вхо-дять і виходять люди, тобто він ще локальніший, отже, зображення в ньому можна визначити поняттям «крупно»? А якщо далі показати лише годинник на вокзалі, то це деталь? А якщо взяти лише один кадр - вхід до вокзалу, де ми бачимо, як входять і виходять люди. Людей багато – отже, план хочеться вважати загальним. Але ж у поперед-ній монтажній фразі це зображення ми визначили як серед-ній план.

Таким чином, невизначеність в одиниці виміру може призвести до певних непорозумінь між режисером і опе-ратором. Тому видається доцільним узяти за основу прин-цип древніх: людина - міра всіх речей.

Дальній Загальний

Американський Середній

Крупний Деталь

Рис.2.1

Виходячи з цього принципу, ще Л. Кулешов свого часу запропонував еталоном виміру масштабу зображення бра-ти висоту людського зросту, як свого часу рекомендували зробити це стародавні греки.

Базуючись на такому підході, найбільш доцільною ви-дається класифікація з шести масштабів. Це плани: даль-ній, загальний, «американський», середній, крупний і де-таль (рис.2.1).

Дальній - фігура людини вміщується більше двох разів по вертикалі кадру.

Загальний - людина на весь зріст на екрані.

«Американський» або 2-й середній - тулуб людини.

Середній - людина по пояс.

Крупний - людина по груди.

Деталь - якісь дрібні частини об`єкта, менші крупного плану людини.

Інколи трапляються ще й такі визначення: мікроплан (об`єкт знятий за допомогою якоїсь збільшувальної опти-ки) та проміжний між мікро і деталлю - макроплан. Але це специфічні масштабні визначення, тому їх можна вважати певним чином допоміжними.