Причини

Війну розпочав англійський король Едуард III, що був по материнській лінії онуком французького короля Філіпа IV Красивого з династії Капетингів. Після смерті в 1328 р. Карла IV, останнього представника прямої гілки Капетингів, і коронації Філіпа VI (Валуа) за салічним законом, Едуард заявив про свої права на французький трон.

У 1333 Едуард виступив на війну з шотландським королем Давидом II, союзником Франції. В умовах, коли увага англійців була прикута до Шотландії, Філіп VI вирішив скористатися нагодою і приєднати Гасконь. Однак війна виявилася успішною для англійців, і Давид вже в липні був змушений втекти до Франції після розгрому при Халідон-Хіллі. 1336 року Філіп почав будувати плани з проведення висадки на Британські острови для коронації Давида II на Шотландському престолі, паралельно плануючи приєднання Гасконі. Ворожість у відносинах двох країн загострилася до краю.

Восени 1337 р. англійці зробили напад в Пікардії. Їх підтримали фландрські міста і феодали і міста південного заходу Франції.

Наслідки війни

У результаті війни Англія позбулася всіх своїх володінь на континенті, крім Кале, який залишався у складі Англії до 1558 року. Англійська корона втратила великі території в південно-західній Франції, якими вона володіла з XII століття. Божевілля англійського короля ввергло країну в смугу анархії і міжусобиць, в якій центральними дійовими особами виступили ворогуючі будинку Ланкастерів і Йорків. У зв'язку з розгорнулася громадянською війною Англія не мала сил і засобів для повернення втрачених, як виявилося, назавжди, територій на континенті.

Додатково до всього скарбниця була спустошена військовими витратами. Протягом війни змінювався її характер: розпочавшись із конфлікту між васалом і сеньйором, вона потім переросла у війну двох суверенних монархів, все більше набуваючи національний характер з широким залученням до конфлікту представників різних прошарків суспільства. Підвищилася роль нижчих верств населення, вперше в результаті потужних народних повстань довели можливість успішної боротьби за свої права зі зброєю в руках. Війна справила сильний вплив на розвиток військової справи: на полях битв зросла роль піхоти, яка довела здатність ефективно протистояти лицарської кінноті, з'явилися перші постійні армії. Були винайдені нові види озброєння, з'явилися сприятливі умови для розвитку вогнепальної зброї.

5

Антигітлерівська коаліція - військовополітичний союз держав, які у 1941-1945 pp. боролися з нацистською Німеччиною та її союзниками. Після нападу Німеччини на СРСР лідери Великої Британії (22.06.1941 р.) та США (23 червня) заявили про необхідність об'єднання всіх сил, що протистояли агресивним державам. 12.07.1941р. у Москві було підписано угоду між СРСР і Великою Британією про спільні дії у війні з Німеччиною, що й поклало початок створенню антигітлерівської коаліції.

Тридцятого липня було укладено радянсько-польську угоду про взаємодопомогу у війні з Німеччиною. Другого серпня уряд США зробив офіційну заяву про надання економічної допомоги СРСР у боротьбі з Німеччиною. 9-14 серпня на о. Ньюфаундленд поблизу Атлантичного узбережжя Канади відбулася зустріч Черчелля і Рузвельта. Глави урядів Великої Британії і США підписали декларацію («Атлантична хартія»), яка стала одним із програмних документів антигітлерівської коаліції. 24 вересня на Лондонській міжсоюзницькій конференції цей документ підписали також представники Бельгії, Греції, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, СРСР, Чехословаччини, Югославії, руху «Вільна Франція». 29.09-1.10 1941 р. у Москві відбулася тристороння (СРСР, США, Велика Британія) міжсоюзницька конференція, присвячена питанню військовоекономічної взаємодопомоги. Важливим етапом на шляху створення антигітлерівської коаліції стала Вашингтонська конференція (22.12.1941 р. -14.01.1942 p.). На цій конференції 1.01.1942 р. представниками 26 держав, що виявили готовність боротися проти державагресорів, було підписано Декларацію Об'єднаних Націй. Союзники зобов'язувалися використовувати всі свої воєнні та економічні ресурси в боротьбі з Німеччиною та її союзниками й не підписувати з ними сепаратного миру.

Важливими документами, які зміцнювали антигітлерівську коаліцію, були англорадянський договір від 26.05.1942 р. про союз у війні проти Німеччини та її союзників у Європі й про співробітництво та взаємодопомогу після війни (замінив Угоду від 12.07.1941 p.), а також американо-радянська угода від 11.06.1942 р. про принципи взаємодопомоги під час війни. Ці два договори остаточно оформили створення антигітлерівської коаліції. Наприкінці війни до антигітлерівської коаліції входили понад 50 держав. Вирішальну роль у розгромі державагресорів відіграли лідери антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Велика Британія. Вагомий внесок у перемогу зробили також Франція, Канада, Китай, Югославія, Польща та інші держави.

«Антикомінтернівський пакт» - договір між Німеччиною і Японією, укладений 25.11.1936 р. у Берліні терміном на 5 років. Офіційно проголошеною метою антикомінтернівського пакту було встановлення співробітництва для боротьби проти Комінтерну, який звинувачували в прагненні підкорити інші держави. Сторони рекомендували те саме будь-якій третій державі, якій загрожує діяльність Комінтерну. Пакт був доповнений секретною угодою, яка передбачала, що в разі війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище і без взаємної згоди не укладатимуть з СРСР політичних угод. «антикомінтернівський пакт» викликав негативну реакцію й бурхливий протест з боку СРСР.

До антикомінтернівського пакту приєдналися: 6.11.1937 - Італія, 23.03.1939 - Угорщина, 27.03.1939 р. - Іспанія. 25.11.1941 р. «Антикомінтернівський пакт» було продовжено на 5 років, до нього приєдналися Болгарія, Данія, Фінляндія, Румунія, Словаччина, Хорватія, уряд окупованої японцями частини Китаю. Після розгрому Німеччини та її союзників у ході другої світової війни «Антикомінтернівський пакт.» припинив своє існування.