8

Тема 10: Система формування банківських резервів.

1. Статутні резерви.

2. Обов’язкові резерви.

3. Резерви страхування вкладів фізичних осіб.

4. Резерви компенсації втрат від активних операцій: загальні та спеціальні.

5. Напрямки вдосконалення системи формування банківських резервів.

1. Статутні резерви.

У практиці діяльності комерційних банків широко використовується термін "резерви" або "резерв", причому часто лексичне навантаження цього терміна абсолютно різне. Резерви можуть бути як фондами, кредитними ресурсами банку, так і просто сумою на контрактивному рахунку, що не має фондового вираження.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні резерви: статутний, обов'язковий, страхування вкладів фізичних осіб та компенсацій втрат від активних операцій, які, у свою чергу, поділяється на резерви: під кредитні операції, під операції з цінними паперами, під дебіторську заборгованість та резерв подальших витрат і платежів.

Статутні резерви, - це резервний фонд акціонерного товариства, зафіксований його статутом. Тобто при створенні акціонерного товариства в його установчих документах та статуті фіксується розмір резервного фонду, завжди як певний відсоток статутного фонду, та розмір щорічних відрахувань на його створення або поповнення.

З теоретичної точки зору, статутні резерви банку - це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, яка може використовуватися на покриття непередбачених збитків (тобто збитків, виникнення яких не можна було передбачити заздалегідь і списати за рахунок витрат) та проведення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цього фонду. До переліку таких платежів відносяться, зокрема, виплата дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності прибутку минулих років (ЗУ “Про цін. папери і фонд. біржу”). Резервні фонди поряд зі статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять основне джерело капіталу для банку і входять до суми основного капіталу. Основна різниця між ними полягає у ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, тоді як кошти резервного фонду можуть бути використані на чітко визначені цілі, а кошти статутного фонду - тільки при ліквідації суб’єкта господарської діяльності. Таким чином, статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторів та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності доходності таких цінних паперів.

З практичної точки зору, питання створення та використання резервного фонду господарських товариств, у тому числі і банків, в Україні регулюється нормами Закону України "Про господарські товариства". Зокрема, у статті 14 "Фонди товариства" зазначено, що: "У товариства створюється резервний, страховий фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку". Тобто джерелом формування такого резерву є прибуток банку, що залишається в його розпорядженні (нерозподілений прибуток).

Створення та використання резервного фонду в комерційних банках регулюється ще й окремим положенням Закону України "Про банки та банківську діяльність" №873-12 від 20.03.1991 р. Зокрема статтею 24 цього Закону визначено, що "комерційні банки утворюють також резервний, страховий та інші фонди. Порядок і розміри формування резервного і страхового фондів визначає Національний банк. Забороняється використовувати кошти резервного та страхового фондів окрім як на покриття збитків комерційних банків". Іншим нормативним документом передбачено, що "кошти резервних фондів призначені для покриття можливих збитків та інших витрат... За дебетом рахунку проводяться суми на покриття збитків та інших витрат, передбачених законодавством". Можливих причин такої розбіжності кілька, а саме: по-перше, використання одного терміна для позначення різних категорій (оскільки ні в Законі, ні в Інструкції немає глосарію із чітким визначенням "резервного фонду"); по-друге, загальна методологічна різниця між податковим обліком, що регулюється Законом, та фінансовим обліком, що підпадає під дію Інструкції.

З точки зору бухгалтерського обліку, резервні фонди завжди обліковуються в пасиві балансу в частині капіталу. Резервний фонд виступає джерелом ресурсів банку на проведення активних операцій. Немає жодного обмеження щодо виду ліквідних авуарів, який відповідав би резервному фонду в активі балансу. Тобто у разі використання його коштів для проведення, припустимо, кредитних операцій є ризик; неповернення до банку цих коштів. Крім того, у разі перманентної збиткової діяльності банку в нього фактично немає джерел для поповнення резервного фонду, адже чистий прибуток у такому разі перетворюється у чистий збиток і не підлягає розподілу за фондами. Здається, що з цієї точки зору можна поставити під сумнів саму дієвість механізму резервного (страхового) фонду. Однозначної відповіді тут дати неможливо, оскільки кошти резервного фонду можуть використовуватися на дві основні цілі: на відшкодування непередбачених збитків та на проведення деяких платежів (наприклад, сплати штрафу, яка, згідно з податковим законодавством України, проводиться за рахунок власних коштів). Справді, у разі необхідності проведення платежу за рахунок резервного фонду відсутність його коштів може призвести до фактичного використання банком коштів своїх клієнтів, що обліковуються разом із власними коштами банку на одних і тих же рахунках (зокрема, на кореспондентському рахунку) за концепцією "резервуара коштів". Така ситуація, безперечно, становить загрозу інтересам клієнтури банку. З іншого боку, у разі необхідності використання фонду для компенсації збитків наявність чи відсутність його коштів у реальному вигляді значення практично не має, оскільки в такому разі проводиться просте списання безнадійної заборгованості за рахунок капіталу без реального руху грошових коштів. У такій ситуації банк ніколи не зможе використати ті кошти, що йому не належать. Слід окремо зазначити, що резервний фонд за умов нормального, розумного ведення банківської діяльності використовуватися практично не повинен (тобто його сума має бути постійною). Джерелом забезпечення проведення тих платежів, що податковим законодавством не можуть відноситися до складу валових витрат, має виступати нерозподілений прибуток, а джерелом списання збитків від активних операцій — спеціальні та загальні резерви. Резервний фонд, фактично, потрібно використовувати тільки для компенсації непередбачених збитків і постійно намагатися збільшувати його обсяг, оскільки наявність значного резервного фонду покращує значення економічних нормативів діяльності банку та виступає запорукою довіри до банку з боку його клієнтів.

Висновком з розгляду теорії та практики формування і використання статутного резерву може стати побажання до законотворців більш чітко визначитися із термінологією та напрямками використання резервів банку задля уникнення прикрих непорозумінь і можливості подвійного тлумачення норм законодавства.