4 . Меркантилізм у поглядах на економічну дію.

Поняття “меркантилізм” – від лат “merkari” – торгувати.

Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики.

Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

- об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;

- гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

- безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;

- вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

- ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти вважали доцільним:

- підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

- надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

- ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

- виправдання колоніальної експансії;

- абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

I – ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).( характерний активний грошовий баланс; . Для цього ставилося два завдання: 1) зберігати гроші в певній країні;

2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.)

II – зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).

Провідними представниками є Хуан де Маріана, Беніто Даванцатті, Гаспар Скаруффі та Вільям Стаффорд.

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:

- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;

- держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;

- головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;

- недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів Найбільш відомими представниками є Томас Мен, Антоніо Серра та Жан Батист Кольбер, Антуан Монкретьєн.

Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки.

Меркантилісти надавали увагу державі, врегульовували економічні відносини, торгівлі і грошей.

Пропонували залучення широких верств населення до праці (жебраків, жінок) і інтенсивності праці через обєднання в малофактури.

5. Фізіократи (ф.Кене, а. Тюрбо) і проблема ціноутворення (обміну).

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.) яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва.

Ф.Кене описує соціальну структуру суспільства, виділяє три класи: 1) клас земельних власників; 2) продуктивний клас (фермери); 3) непродуктивний клас (торговці).

А.Тюрго: ідеї ціноутворення – вони пояснюються суб’єктивними оцінками сторін, які вступили у процес обміну; в процесі обміну кожен з учасників суб’єктивно оцінює важливість товару для себе. Кожен вважає, що виграє при обміні; якщо обмін відбувся то знайдена рівність є ціною товару.

У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV

Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" (за сучасною термінологією — основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" (за сучасною термінологією — оборотний капітал). Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.

Ф. Кене висловив низку цікавих неординарних думок щодо торгівлі. Так, визнаючи, що торгівля є "безплідним заняттям", він водночас застерігав від помилкового враження, нібито завдяки загальній конкуренції вона стала шкідливою — "адже іноземні купці вивозять та отримують на своїй батьківщині ту винагороду, яку ми сплачуємо їм за надані нам послуги; таким чином, цією винагородою ми збагачуємо інші нації". Не погоджуючись з таким судженням, Ф. Кене твердив, що необхідна тільки "абсолютна свобода торгівлі" як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.

Анн-Робер-Жак Тюрбо стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), який є раціональним.

Тюрбо протиставить історію людського роду природі: «Всесвітня історія розгляду послідовних успіхів людського роду та докладне вивчення причин, що їх викликали». На думку фізіократів, необхідно перейти від дрібної культури феодального землекористування до фермерської оренди. (Це вони бачили в Англії). Задум фізіократів щодо податків на чистий продукт здійснила французька революція.