Предмет педагогіки. Виникнення та становлення.

1. Суть та завдання педагогіки у працях класиків педагогічної думки.

2. Педагогіка як наука, основні стадії розвитку. Джерела розвитку педагогічної науки.

3. Об’єкт, предмет і функції педагогіки.

4. Первісно-античний етап.

а) Виникнення перших шкіл у Стародавній Індії, Китаї, Єгипті, Шумерїї.

б) Порівняльна оцінка систем виховання у державах Стародавньої Греції.

в) Елементи педагогіки у філософських системах давнього світу.

5. Розвиток педагогічної теорії в епоху феодалізму.

а) Системи навчання та виховання у період середньовіччя

б) Епоха Відродження - виникнення гуманістичної педагогіки.

6. Школа і педагогіка в епоху домонополістичного капіталізму. Життя, наукова та педагогічна діяльність Я.А. Коменського.

7. Вклад педагогів-філософів ХVІІ-ХІХ ст. в розвиток наукової педагогіки.

8. Сучасний період в розвитку педагогічної науки.

9. Завдання педагогіки на сучасному етапі розвитку суспільства.

Література.

1. ВолковаН.П. Педагогіка. -К., 2001.-е. 9-12, с. 529-549.

2. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. - К., 1996. - с. 12-26.

3. Константинов Н.А. История педагогики. - М., 1982. - с. 10-39.

4. Педагогіка: хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.О.Омеляненко. – К.: Знання-Прес, 2003.

5. ФіцулаМ.М. Педагогіка. - К., 2000. -с. 9-17, с. 446-472.

6. Ягупов В.В. Педагогіка. - К., 2002. - с. 8-32.

Термін педагогіка походить від грецьких слів раіdоs - дитина і ago - вести, тобто "дітоводіння". У Давній Греції педагогами ("пайдагогос" - поводир дітей) називали рабів, які доглядали дітей аристократів, супроводжували їх до школи, приводили їх зі школи, пізніше - вільнонайманих людей, котрі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей, називали їх педономами, дидаскалами, у Давньоруській державі - майстрами. Поступово слово педагогіка стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту.

О.В.Духнович.(1803-1865)

Видатний український педагог Західної України, виступав за народність виховання, за відкриття шкіл з навчанням на рідній мові. Він вважав, що метою виховання є формування людини-громадянина і патріота. Склав перші в Закарпатті шкільні підручники і посібники: "Книжку читальну для починаючих", "Короткий землепис для молодих русинів", "Народну педагогію". Це була перша книжка з педагогіки в Україні. Ось як він розкриває суть і завдання педагогіки: "Педагогія є наука, яка вчить, як людину наставляти, тобто, яким чином сили людські, тілесні і духовні зберегти і вдосконалити. Виховання дітей у людському суспільстві є найнеобхінішим, тому що люди, які живуть у суспільстві, без виховання були б схожі на нерозумні істоти..."

"Педагогіка, тобто наука повчати, подає нам загальні правила, які необхідно виконувати, щоб прийти до бажаного результату. Наука ця називається педагогією, а той, хто займається нею -педагогом. Отже, педагогіка є мистецтво із мистецтв і педагог всіх художників вище, бо він не якусь ламку річ виготовляє, а людину і людство вдосконалює".

К.Д. Ушинський. (1823-1881)

У статті «Програма педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів» він визначив так предмет педагогіки:

«До широкого кола антропологічних наук належать: анатомія, фізіологія, патологія людини, психологія, логіка, географія, що вивчає землю як житло людини і людину, як жителя земної кулі, статистика, політична економія та історія в широкому розумінні, куди ми включаємо історію релігії, цивілізації, філософських систем, літератур, мистецтв і, власне, виховання у вузькому розумінні цього слова. В усіх цих науках викладаються, співставляються і обґрунтовуються факти, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини».

Отже, для того, щоб вивчати педагогіку, необхідно знати всі ці науки. І в свою програму з педагогіки Ушинський включив психологію, фізіологію, дидактику, анатомію. (Ушинський. Т.6., с. 23.)

О.Ф. Музиченко (1875 – 1940)

Видатний педагог у своєму творі «Що таке педагогіка і чому вона вчить» робить спробу визначити суть педагогіки як науки через розкриття завдань школи:

• передача досвіду;

• вчить пристосовуватись до нових умов

і для того, щоб добре працювати в школі, зробити її дійсно корисною для дитини, учитель повинен сам багато знати, розуміти, що головне, а що другорядне.

Але цього мало. Треба вміти передати ці знання. І цій цікавій і важкій справі, тобто, як швидко і легко навчати у школі, навчає наука, яку називають –педагогіка. На педагогіку дивляться як на дуже важливу і необхідну науку, тому що переконались у необхідності шкіл. А хорошу школу без педагогіки зробити неможна.

З іншої сторони педагогіка вчить, як зберегти духовне багатство країни. Під духовним багатством слід розуміти науку і знання народу, його мистецтво, звичаї.

Що ж таке педагогіка?

Сучасна педагогіка – це наука про виховання, освіту і навчання особистості.

Педагогіка є наукою, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами

Вона є організованим впливом на світогляд, поведінку дітей, аналізує і відкриває об’єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні зв’язки, причинно-наслідкові залежності в ньому.

Є низка підходів до визначення поняття «педагогіка», наприклад; М.М.Фіцула –«Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання ,навчання і розвитку особистості людини»; С.У.Гончаренко – «Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання і виховання підростаючих поколінь». І.П.Підласий – «Найкоротше, загальне і разом з тим відносно точне визначення сучасної педагогіки-це наука про виховання людини. Поняття «виховання» тут використовується у найпоширенішому смислі, включаючи освіту, навчання, розвиток».

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії:

народна педагогіка – духовна педагогіка – світська педагогіка.

Народна педагогіка – багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується і удосконалюється. Народна педагогіка наймудріша, тому що вона створювалась протягом ряду століть, шліфувалась, перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з нами, - школою сім’ї й отчого дому, материною і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. важливою гранню соціального життя в Україні є повернення до основ релігії. Така потреба зумовлена тим, що впродовж тисячоліть релігія є непере-

вершеною і незамінною основою життєдіяльності більшості людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему захисту від негативних явищ довколишнього світу.

Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. У Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності. Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі та римські філософи Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Квінтіліан та інші. Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження.

До XVII ст. педагогіка розвивалася у лоні філософії. З часом накопичення знань про виховання і навчання, спричинило виникнення окремої галузі науки.

Як особлива наука педагогіка розвивається з 1623 року, коли англійський філософ Френсіс Бекон у трактаті «Про гідність та примноження наук» уперше виділив педагогіку як науку. Чеський педагог-гуманіст удосконалив педагогіку як науку. У своїй праці «Велика дидактика» він довів наявність об’єктивно існуючих законів навчання та виховання.

Слідом за Я.А.Коменським в історію західноєвропейської педагогіки ввійшли імена таких її видатних діячів : Дж. Локк (Англія), Ж.-Ж.Руссо (Франція), Й.Песталоцці (Швейцарія), Й.Гербарт, А.Дістервег (Німеччина).

Визначні вітчизняні педагоги: К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський.

В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивалася на рівні світової.

Проголошення суверенної Української держави дало поштовх розвитку педагогічної творчості, активізувало наукові пошуки щодо розвитку української національної системи освіти та виховання.

Виховання та навчання як суспільні явища зародилися з появою людини. Вони виникли з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання, навчання та розвиток здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального до­свіду, в процесі та в результаті залучення його старшим поколінням до суспіль­них відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності. Тому вихо­вання має конкретно історичний характер.З розвитком суспільства, удосконаленням знарядь і засобів праці, ускладненням відносин між людьми і розподілом між ними функцій у суспільному виробництві й управлінні накопичувалися знання та вміння, які передавалися наступним поко­лінням .

Уже в первісному суспільстві найдосвідченіші мисливці навчали хлопців полю­ванню, умільці з виготовлення одягу прищеплювали відповідні навички своїм ді­тям і дітям громади. Із розпадом первісного суспільства і посиленням влади вож­ді, старійшин, уже не всіх дітей треба було вчити добувати засоби до існування, окремих з них стали готувати до виконання особливих функцій, пов’язаних з ри­туалами, обрядами, управлінням. Таким чином, ще в первісному суспільстві намі­тилася спеціалізація знань і виокремились особи, які мали спеціальні знання і пе­3вінті лі їх тим, хто в майбутньому мав виконувати відповідні суспільні функції.

У рабовласницькому суспільстві дітей рабів готували до виконання різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці в процесі самої праці. Дітей рабовласни­ків готували до того, щоб вони могли утримувати завойоване, тобто були сильни­ми і спритними, володіли зброєю і водночас могли насолоджуватись мистецтвом і науками. Це потребувало тривалого часу і людей, які володіли спеціальними знаннями. Так з’явились школи і вчителі.

За феодалізму діти феодалів здобули лицарське, переважно військово-фізичне виховання, а діти духівництва – релігійно-церковне. Дітям ремісників давали елементарну трудову, фахову підготовку спершу в межах домашнього виробниц­тва, а згодом – у цехах та гільдійських школах.

Нині кожна країна має власну систему формування особистості, засновану на національних тра­диціях, на яку впливають рівень економічного розвитку, політична система.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є злободенними.

2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують пед. думку новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід.Різнобічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності,що живлять нові теорії, концепції.

Кожна наука має свій об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт науки-це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Кожен об’єкт може вивчатися різними науками. Так людина вивчається психологією, соціологією, медициною, фізіологією та іншими науками. Водночас кожна наука в цьому об’єкті має власний предмет.

Предмет науки – це те, що кожна наука вивчає в об’єкті. Якщо, наприклад, предметом психології є внутрішній психічний світ людини та його загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування, то

предметом педагогіки є дослідження сутності розвитку і формування особистості людини і визначення на цій основі теорії та методики виховання, як спеціально організованого педагогічного процесу.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи , вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об’єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв’язки, причинно-наслідкові залежності в ньому, дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

На всіх етапах розвитку суспільства процес формування особистості «обслуговує» педагогічна наука, виконуючи розкриті нижче функції.

Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів. Серед яких-виховуючий характер навчання; взаємозв’язок і взаємозумовленість розвитку і виховання;вирішальний вплив діяльності людини на формування її особистості та ін

Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання. Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації, наприклад, конкретного принципу навчання чи виховання, використання певного методу виховання залежно від віку школяра.

Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії Йдеться про виявлення передового і новаторського педагогічного досвіду вчительських колективів і окремих учителів, умов і причин успішності та ефективності їх діяльності, підготовки відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.

Експериментальні дослідження педагогічної діяльності.Мета цих досліджень – побудова на їх основі моделей реформування цієї діяльності, втілення досягнень педагогічної науки в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.

Вироблення педагогічної техніки. Йдеться про стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де стояти в класі, як говорити, як жестикулювати й арти кулювати).