11 Національна культура й націоналізм

У публіцистиці й науково-популярній літературі нерідко неправомірно ототожнюються поняття етнічної й національної культур. Однак, джерело етнічного зв'язку людей – спільність генетичних характеристик і природних умов буття, що приводять до диференціації даної первинної групи від іншої. Нації – більше складне й пізніше утворення. Якщо етноси існували протягом всієї світової історії, то нації формуються вже в період Нового й навіть Новітнього часу. Хоча нації по праву вважається одним з найважливіших політичних, господарських і культурних феноменів Х1Х и ХХ в., визначення її сутності й розуміння природи націоналізму виявилося складним теоретичним завданням. Після того як у середині ХIХ - початку ХХ вв. націоналізм багато в чому сформував вигляд Західної Європи й структуру міждержавних відносин, його хвиля “накрила” в 50 - 70-х рр. “третій мир”, а в заключне десятиліття ХХ в. привела до дезінтеграції системи соціалізму й провідної країни цієї системи - Радянський Союз. Живучість, впливовість і широта поширення націоналізму наприкінці ХХ в. виявилася несподіваної для дослідників, що привело до висування нових різних підходів у його аналізі. Хоча особлива увага приділяється звичайно вивченню впливу націоналізму на політичний вигляд націй, на міждержавні відносини й на економічний розвиток, широко визнано, що у всіх цих аспектах істотну роль грають і культурних факторів У розгляді соціокультурних аспектів націоналізму виділяється три основних підходи Відповідно до формалістичної концепції національна спільність виникає через самоствердження народу, що володіє специфічними подібними характеристиками в мові, віруваннях, поданнях, історичному досвіді, поводженні й т.п. Релятивістські концепції припускають, що ідентичність етносу або нації формується завжди стосовно деякого зовнішнього фактора: відчуття погрози з боку якоїсь етнічної групи в конкуренції за доступ до ресурсів, за владу, за територію. Культурно-комунікативний підхід до націоналізму заснований на виявленні значення факторів комунікаційної єдності, що виникає в суспільстві в ході інтенсивного господарського розвитку, супроводжуваного ростом міст, розвитком утворення, ростом грамотності, поширення друкарства й періодичних видань.

12Поняття мови культури.Мова як елемент аккультуризації.Функції мови.

Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови. Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами Естетична функція мови полягає в тому, що вона — першоджерело культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу.