Змістовий модуль 2.

Тема 6. Формування та накопичення інвестиційного потенціалу

Семінар (2 год.):

1. Інвестиції. Поняття, суть, важливість для економіки держави.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні та оборотні фонди, у нематеріальні ресурси й активи.

Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.

Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Інвестиції — матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому ринку.

Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій.

Державна інвестиційна політика повинна враховувати такі принципові напрями використання державних і недержавних джерел фінансування:

• поступовий перехід до економічно обґрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових і малорентабельних виробництв;

• повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом, першочергове спрямування інвестицій у виробництво товарів народного споживання;

• перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми і кредитні ставки;

• заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави;

• впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик.

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою має виходити з додержання таких принципів:

• об’єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

• взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народно- господарських циклів інвестиційної активності;

• формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з аналогічними процесами в інших галузях народного господарства;

• логічність і цілісність інвестиційного циклу;

• спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритетність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб’єкт — інвестор, тобто господарюючий суб’єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

2. Основні джерела накопичення інвестиційного потенціалу

Джерела національного інвестиційного потенціалу – фонди та потоки тимчасово вільних коштів, що утворюються в процесі взаємовідносин між економ агентами з приводу потенційного формування заощаджень та\або подальшого їх використання у інцест напрямку.

Основним джерелом нац. інвестиційного потенціалу виступають заощадження або неспожита частина доходів нац. економіки :

На макроекономічному рівні джерела сприяють розширенню процесу виробництва у масштабах всього суспільства,посиленню заощаджувального процесу, приросту нац. виробництва.

За територіальною ознакою джерела нац. ін. пот. поділяється на зовнішній, які мобілізуються іноземцями, та внутрішній, що створюється господарчими одиницями даної країни.

Зовнішні джерела виступають як репатріаційні фонди та грошові фонди іноземців, представлені коштами між організацій, фондами інших держав, заощадженнями юридичних та фізичних осіб, які є нерезидентами, кредити надані між організаціями, іноземні вклади в цінні папери вітчизняних підприємств, капіталовкладень у спільні підприємства. Репатріаційні фонди-втрачене джерело, тому що не приймають участі в утворенні ВВП.

Внутрішні джерела : Централізовані (Державний бюджет, місцеві бюджети та позабюджетні фонди) та Децентралізовані(важливіші-сукупність нагромаджень секторів фінансових, нефінансові корпорацій та ДГ.

• Нефінансовий сектор-найважливішим джерелом є власні кошти - прибуток та амортизаційні відрахування корпорацій. Це джерело обмежене, але має високий рів доступності, не потребує сплати відсотків за використання та обов’язкового повернення.

• Фінансовий сектор - формування джерел відбувається шляхом:

• 1. Залучення, накопичення та перерозподілу фін ресурсів ДГ та підприємницького сектору в інв. Сферу, тобто надання позикових коштів, проведення операцій на фондовому ринку, здійснення розрахункових, вексельних операцій

• 2. Створення власних коштів за рахунок прибутку, власного статутного та резервного банківського капіталу, залучення фондів грошових засобів та фондових цінностей. Отже, система фін установ формує попит на інвестиції. Ресурси, та здійснює їх пропозицію в інвестиційному середовищі.

За характером утворення

1. Джерела, що акумулюють добровільно - характеризуються власними намірами економічного агента нагромаджувати інвестиційний потенціал. Утворюються в системі ринкового капіталізму та зовнішній економіці – це джерела ДГ, корпорацій.

2. Директивні джерела мобілізуються, опираючись на диктатурне керування державою обсягів нагромадження державних підприємств, розраховуються згідно з планом.

3. Вимушені джерела утворюються без наявності прямого тиску на суб’єктів нац. Економіки з боку держави,але водночас шляхом створення таких умов в економіці, за яких інші шляхи спрямованості доходу є невигідними, неефективними або їх просто не існує. – В СРСР це кошти населення, бо не було можливості реалізувати свої потреби повністю і люди змушені заощаджувати.

За напрямком використання:

1. Цільові-кошти призначені для інвестування конкретного проекту (бюджетні,для фінансування цільових програм.

2. Загальні-фонди,які відкладаються для вирішення задач поточного характеру.

За формою участі в інвестиційній діяльності :

1. Прямі – фонди, які спрямовуються у інвестиційну сферу їх власниками

2. Непрямі – кошти, що набувають інв. Характеру лише через фінансово-кредитні установи.

За відповідністю чинному законодавству

1. Легальні - формуються за рахунок доходів, отриманих від законної діяльності, що супроводжуються сплатою податків, платежів та зобов’язань.

2. Нелегальні (тіньові) – за рахунок здійснення забороненої законом діяльності.

За ступенем регулювання

1. Регульовані - визначаються політикою держави і мають фіксований розмір

2. Нерегульовані (вільні) - залежать від мотивів, потреб та спроможностей економічних агентів. У змішаній економіці нерегульованими є кошти населення, формування яких залежить від рівня доходів, видатків та інфляції у країні, регульованими, відповідно, кошти інших суб'єктів.

Класифікація джерел національного інвестиційного потенціалу:

3. Основні види інвестицій

Інвестиції - довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу; господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками: За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни. Капітальна інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

4. Повернення капіталу, котрий було вивезено з України.

Ефективна боротьба з «втечею капіталів» передбачає знання основних способів відпливу капіталу. На сьогоднішній день основними способами «втечі» капіталу є: неповернення валютної виручки під приводом форс-мажорних або інших обставин; необґрунтовані авансові платежі за майбутні поставки імпортних товарів, що часто взагалі не здійснюються; цінові маніпуляції, за яких валюта залишається за кордоном; перерахування валютних коштів на рахунки іноземних фірм як оплати фіктивних послуг; заниження контрактної ціни за експорту та її завищення за імпорту; внесення страхового депозиту в іноземний банк начебто для отримання кредиту; вивезення капіталу приватними особами, у тому числі за допомогою кредитних карток. Отже, конкретні різновиди способів «втечі капіталів» за кордон можуть бути зведені до таких: 1) банківський – переказ та інші банківські операції, за допомогою яких кошти в іноземній валюті з рахунків в українських банках переводяться на рахунки в іноземних банках; 2) фізичний – вивезення готівкової та іншої (наприклад, на кредитних картках, в дорожніх чеках тощо) іноземної валюти і валютних цінностей, цінних паперів при перетині кордону України; 3) експортно-імпортний – неповернення валюти, отриманої від економічної діяльності, здійснюваної за межами України, на територію України; 4) господарський – здійснення невигідної для українського партнера офіційної економічної діяльності з іноземними партнерами або українськими підприємствами, розміщеними за кордоном, з одночасним отриманням валютної неофіційної вигоди за межами України та її розміщенням там; 5) небанківські перекази – використання телеграфних та інших небанківських переказів грошових коштів за кордон. Крім того, існує також так звана «втеча капіталу» без перетинів кордону, що отримала назву «доларизації» економіки (заміщення національної грошової одиниці іноземною, частіше доларом США, для накопичення коштів, а іноді й засобу платежу).

Шляхи повернення вивезеного капіталу до України в основному відомі. Потрібна їхня детальна проробка і наступне здійснення. Для цього необхідна цільова державна програма подолання "тіньової" економіки (мінімум на 10 років), в якій були б задіяні всі гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Необхідна розробка системи економічних, правових, адміністративних і організаційних заходів, які в подальшому повинні перейти до стадії підготовки пакету законопроектів і їхнього розгляду Верховною Радою України. Важливої складовою такої програми має бути розробка механізму легалізації "тіньових" капіталів, їх використання у вигляді інвестиційних і кредитних ресурсів з наданням відповідних державних гарантій їхньої недоторканості. Також важливе значення матиме механізм амністії, в том числі і податкової,але вона повинная відноситись до тієї частини,що має некримінальний характер.

5. Кредитні ресурси розвинутих країн, міжнародних фінансових організацій Приватні капіталовкладення.

Кредитні ресурси - це сукупність позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі.

За допомогою кредитних ресурсів відбувається перерозподіл капіталів у світовому господарстві. Функція перерозподілу здійснюється через світову банківську систему, яка акумулює грошові засоби держав, приватних осіб та різноманітних фірм.За належністю до тієї чи іншої країни кредити поділяються на національні та іноземні.

Лише у Великобританії наприкінці 80-х років нараховувалось 450 іноземних банків - рекордна кількість. Характерною особливістю розвитку фінансово-кредитної системи сучасної цивілізації є продовження процесу концентрації і транснаціоналізації банківського капіталу, поява й розвиток транснаціональних банків. Наприкінці 80-х років ресурси провідних банків Західної Європи та США перевищили рівень у 150 млрд дол., а японських банків - у 200 млрд дол. Швидке зростання ресурсів дає змогу банківським установам збільшувати обсяги активних операцій. Особливо це помітно на прикладі великих комерційних банків Західної Європи, США та Японії. Активи ста наймогутніших банків наприкінці 80-х років досягли майже 11 трлн дол., з яких 92% припадали саме на західноєвропейські, американські і японські банки.

Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів сучасного світового господарства відіграють міжнародні фінансові організації, зокрема, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (МБРР). Створений 1945 р. відповідно до Бреттон-Вудської угоди, МВФ перетворився на провідну міжнародну фінансово-кредитну організацію, членами якої є більш як 150 країн (1991 р. - 156. членів), а загальна сума фінансових ресурсів складала наприкінці 1991 р. 91,2 млрд спеціальних позичкових прав (SDR). Найбільшу частку в цьому фонді мають США (17,9 млрд SDR), Великобританія (6,2 млрд), ФРН (5,4 млрд). Капітали Світового банку наприкінці 80-х років складали майже 70 млрд SDR і використовувалися для надання позик країнам Західної Європи, країнам, що розвиваються, а останнім часом і країнам, що утворилися на терені колишнього СРСР. Фінансові взаємовідносини України з близьким та далеким зарубіжжям перебувають у гостро критичному стані. Всього Україна вже винна близько 9 млрд доларів США. За попередніми підрахунками нагальна потреба України в кредитних ресурсах - близько 5 млрд доларів, їх могли б надати МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкцій та розвитку, інші міжнародні організації. Але надання такої допомоги цими організаціями вимагає рішучого проведення економічних реформ в Україні. Реалізація реформ може досить швидко привести до отримання кредитів на пільгових умовах і під низький відсоток на початку програми 350 млн дол. (МВФ), потім щорічно (відповідно): 1 млрд дол., 1 млрд дол., понад 1 млрд дол.

Крім згаданих, до міжнародних фінансово-кредитних інститутів, що акумулюють значні кредитні ресурси, належать Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Банк Міжнародних розрахунків (БМР), а також деякі банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

Отже, ресурсний потенціал сучасного світу є певною сукупністю елементів, співвідношення між якими і значення яких для розвитку світової економіки непостійні. Під впливом об'єктивних факторів роль деяких видів ресурсів зростає, інших, навпаки, знижується, з'являються і будуть з'являтися в майбутньому нові, досі невідомі ресурси, які, можливо, відіграватимуть вирішальну роль у подальшому прогресивному розвиткові нашої цивілізації.

Самостійна робота (2 год):

1. Законодавчо встановлені державні гарантії захисту іноземних інвестицій

законодавчо встановлені гарантії з боку державиви з метою забезпечення належного правового режиму інвестиційної діяльності і заохочення вкладення іноз. капіталу в пріоритетні галузі економіки України. Зак-вом України передбачені такі Д. г. з. і. і.: а) гарантії у разі зміни зак-ва; б) гарантії щодо примус, вилучень, а також незакон. дій держ. органів та їх посад, осіб; в) компенсація і відшкодування збитків іноз. інвесторам, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання держ. органами України чи їх посад, особами передбачених зак-вом обов'язків щодо іноз. інвестора або підприємства з іноз. інвестиціями; г) гарантії в разі припинення інвестиц. діяльності; д) гарантії переказу прибутків, доходів та ін. коштів, одержаних внаслідок здійснення іноз. інвестицій. Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» (1996) у разі змін умов захисту іноз. інвестицій, зазначених у цьому законі, на вимогу іноз. інвестора протягом 10 років має застосовуватись спец, зак-во, що діяло на момент реєстрації інвестицій. Іноз. інвестиції в Україні не підлягають націоналізації та реквізиції, за винятком рятівних заходів у випадках стих, лиха, аварій, епідемій, епізоотій — за рішенням органів, уповноважених на це КМ України. Іноз. інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання держ. органами України чи їх посад, особами передбачених зак-вом обов'язків щодо іноз. інвестора або підприємства з іноз. інвестиціями. В разі припинення інвест. діяльності іноз. інвестор має право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натур, формі або у валюті інвестування в сумі факт, внеску без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грош. чи товар, формі тощо. Після оплати податків та ін. обов'язкових платежів іноз. інвесторам гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та ін. коштів в іноз. валюті, одержаних на закон, підставах внаслідок здійснення іноз. інвестицій. Прибуток, доход та ін. законно одержані кошти іноз. інвестора можуть реінвес-туватися в Україні.

Однією з важливих Д. г. з. і. і. є гарантія їх суд.захисту на тер. України.

2. Створення привабливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів

Теорія:

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Підготовку та реалізацію заходів щодо створення чи поліпшення інвестиційного клімату в країні та залучення іноземних інвестицій потрібно здійснювати за такими етапами:

1) дослідження інвестиційного потенціалу країни;

2) вибір пріоритетних галузей та технологій;

3) розробка способів залучення інвестицій;

4) реалізація розробленої політики та контроль за її виконанням.

Визначним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є сьогодні створення привабливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, що передбачаєстворення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування економіки країни суб´єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих та цивілізованих засадах, поліпшення структури інвестиційних джерел. У зв´язку з цим політика держави повинна бути сконцентрована на:

- прискоренні темпів економічного зростання на власній відтво-рювальній (інвестиційній) базі та на достатній ринковій основі;

- запровадження відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб´єктів господарювання, поширення інформації про реальну економічну ситуацію, внутрішні та зовнішні ринки, кон´юнктурні процеси, нормативну базу;

- значному зниженні рівня тінізації вітчизняної економіки;

- створення рівних умов для діяльності суб´єктів господарювання незалежно від форми власності та походження капіталу;

- формування ефективного конкурентного середовища;

- зміцнення фондового ринку, розвитку інститутів інвестування, страхового та пенсійного фондів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегрування у міжнародні ринки капіталу;

- створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки;

- створення ефективної системи інтелектуальної власності.

Для України:

Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності.

2. Обмеженістьпотенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді.

3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи.

4. Суттєве податкове навантаження.

5. Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів.

6. Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості.

7. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури тощо.

Враховуючи ці обставини і усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову перспективу є підготовка необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення  інвестиційного клімату й формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цього необхідно:

1.    Підготувати план дій щодо забезпечення сприятливого інвестиційного клімату у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, залучити до його розробки та обговорення широке коло експертів, науковців, представників органів державної влади та бізнесу.

2.    Розробити регіональні плани підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечити державний моніторинг їх виконання як одного з критеріїв успішності діяльності місцевих державних адміністрацій.

3.    Поширити реалізацію обласними державними адміністраціями навчальних програм серед бізнесменів з підготовки інвестиційних пропозицій, складання інвестиційних бізнес-планів, юридичного супроводу інвестиційних проектів, управління інвестиційними проектами. Передбачити механізми надання державою послуг щодо підвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційної діяльності.

4.    Підготувати перелік заходів щодо посилення відповідальності представників органів виконавчої влади й органів  місцевого  самоврядування за вчинення корупційних та інших дискримінаційних дій щодо інвесторів.

5.    Поширити практику укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов’язань у сфері конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави на певних ринках на визначений середньо- і довгостроковий період часу.

3. Провідні інвестиційні компанії на ринку України

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому цим Положенням для інвестиційних фондів.

Dragon Capital .Найбільша інвестиційна компанія України, що надає повний спектр послуг з брокерського обслуговування, інтернет-трейдінгу, інвестіционно-банковському супроводу, управлінню активами і прямим інвестиціям для інституційних, корпоративних і приватних клієнтів

Dragon Capital - найбільший торговець акціями на ПФТС і "Українській Біржі".

Підрозділ Dragon Capital по управлінню активами на даний момент володіє інвестиціями в сумі більш ніж $0,6 млрд. Фінансовий журнал Euromoney визнав Dragon Capital «Кращою інвестиційною компанією України» у 2002 і 2004-08 рр. Аналітична команда Dragon Capital у 2007-2009 рр. визнавалася одній з кращих по Україні міжнародними рейтингами Thomson Reuters Extel та Institutional Investor

Група Компаній «ТЕКТ

Група Компаній «ТЕКТ» є одним з лідерів інвестиційного бізнесу в Україні. Ключовими напрямами діяльності є: управління фондами прямих інвестицій, врегулювання корпоративних конфліктів і супровід операцій злиття і поглинань (M&a).

За свою історію компанія реалізувала більш ніж 120 успішних операцій по покупці/продажу компаній.

За час існування Група компаній «ТЕКТ» приймала активну участь в реалізації різних проектів з такими компаніями як «Азовсталь», «Маркохим», «Миколаївський глиноземний завод», «Мотор-Сич», Крюковський вагонобудівний завод, «Росинка», Київміськбуд, Миколаївський пивзавод, «Меридіан», Промтехмонтаж, 1-й КАРЗ, Культтовари, Обухівський цегельний завод, «Будинок Одягу», Медінжсервіс

Впродовж 1995-2001 інвестиційний фонд «ТЕКТ-Інвест» було одним з найбільших по кількості учасників в Україні (550 тис. учасників).

У 2002-2008 роках Група компаній визнається одним з самим професійних учасників фондового ринку (рейтинг газети Бізнес).

Сьогодні в управлінні групи компаній «ТЕКТ» знаходиться більше 1 мільярда гривень.

РЕНЕСАНС КАПІТАЛ

ТОВ «Ренесанс Капітал» – українська компанія, що надає повний спектр інвестиційно-банківськихпослуг.

Компанія була створена у 2004 році як підрозділ незалежної інвестиційної групи «Ренесанс Капітал» – лідера на ринках Росії та країн СНД і займає сьогодні провідні позиції у всіх основних напрямках свого бізнесу в Україні, серед яких: фінансовий і стратегічний консалтинг, угоди із злиття та поглинання, послуги на ринках акціонерного і боргового капіталу, а також інвестиційна аналітика.

«Ренесанс Капітал» відіграє важливу роль, виконуючи функцію фінансового посередника між українськими компаніями, іноземними корпоративними й інституціональними інвесторами, фінансовими ринками (локальним і міжнародними) і державними установами.

СОКРАТ

«Сократ» — універсальна інвестиційна група з повним комплексом послуг і готових стратегій для широкого спектрy інвесторів.

Інвестиційна група «Сократ» була заснована у 1994 році і сьогодні є одним із провідних та найбільших операторів ринку капіталу України.

Основними напрямками діяльності групи «Сократ» є інвестиційний банкінг, торгівля і управління цінними паперами, зберігання цінних паперів.

«Сократ» є партнером Віденської Фондової Біржі, IPO партнером Варшавської Фондової Біржі та має статус ексклюзивного партнера Global M&A в Україні.

«Сократ» входить до трійки лідерів торговців акціями за підсумками 2007 та 2008 років, відповідно до рейтингів ПФТС. В 2008 році обсяг торгів компанії на ПФТС досяг 1,96 млрд грн, що складає 7,57% ринку.

Згідно з оцінкою «ГVардії корпоративних брендів» вартість бренду «Сократ» в 2009 році склала 635,252 млн грн.

«Трійка Діалог Україна» — інвестиційна компанія.

«Трійка Діалог Україна» входить до міжнародної групи компаній «Трійка Діалог», яка була заснована в Росії в 1991 році.

На український ринок «Трійка Діалог» вийшла в 2005 році. За два роки повноцінної роботи компанія увійшла до трійки кращих і значно збільшила активність на фондовій біржі.

Компанія здійснює брокерсько-ділерськіоперації з коштовними паперами і надає депозитарні, а також інвестиційно-банківські послуги на українському фондовому ринку.

В даний час інвестиційно-банківський підрозділ компанії «Трійка Діалог Україна» пропонує своїм клієнтам послуги з проведення операцій, пов'язаних із залученням фінансування, злиттям і поглинаннями, реструктуризацією бізнесу, на території України.

15% — доля «Трійки Діалог Україна» в загальному об'ємі торгівельних операцій на ринку облігацій в Україні

Об'єм операцій компанії за 2008 фінансовий рік склав близько $800 млн по акціях і $500 млн по облігаціях (в т.ч. операції РЕПО)

Таким чнном зайнявши 2-е місце по торгівлі акціями за 2008 рік