1. Організаційний момент уроку

2. Мотивація навчальної діяльності

Завдання

Заповнити пропуски в тексті.

Нині чинна в Україні Конституція була прийнята . Спосіб

прийняття нині чинної Конституції . Державна влада в Україні

поділяється на три гілки .

Громадяни України мають право обирати з років.

Головою держави в Україні є . Він обирається строком на

року.

Результати роботи визначаються в процесі взаємоперевірки.

Бесіда

1. Що таке політика?

2. Яким чином може взяти участь у політиці пересічний громадя­нин України?

Аргументуйте свої відповіді.

III. Вивчення нового матеріалу

►► Політика як суспільне явище

Запитання

— Яке із запропонованих висловлювань ви вважаєте найбільш правильним?

• Політика — це мистецтво можливого.

• Політика — це мистецтво управляти державою.

• Політика — це діяльність, пов'язана з відносинами між соці­альними групами з приводу завоювання, утримання і викорис­тання державної влади. У центрі політичної діяльності пере­бувають питання регулювання відносин всередині держави та міждержавних відносин.

• Політика — це одна зі сфер суспільного життя, пов'язана з ді­яльністю держави, управлінням суспільними справами та ви­користанням публічної влади.

• Політика — це визначення стратегії політичного курсу, лінії ді­яльності.

• Політика — це комплекс дій, заснованих на хитрощах, обе­режності будь-якого суб'єкта або маніпуляції, обмані чи інших подібних прийомах та способах діяльності заради досягнення якихось вигод.

СТРУКТУРА ПОЛІТИКИ

Політичні відносини Політичні організації Політична свідомість

Отже, головна функція політики — регулятивна. Політика регулює різні сфери суспільного життя; відповідно виділяють політику:

• економічну;

• соціальну;

• національну;

• військову і т. д.

За областю розподілу функції політики діляться на внутрішню і зовнішню.

За масштабом спільнот, на які впливають політичні рішення, розрізняють політику:

• локальну;

• регіональну;

• міждержавну;

• світову.

Завдання

— Яка це політика?

• Рішення міської Ради народних депутатів.

• Указ президента України.

• Постанова губернатора Донецької області.

• Національний проект «Освіта».

Суб'єктами політики називають всіх, хто так чи інакше бере участь у політичному житті. Це можуть бути громадяни, партія, організація, клас, держава, етнос і т. ін.

Давньогрецький філософ Арістотель у своїй книзі «Політика» писав:

«Людина за своєю природою є істота політична, через що навіть ті люди, які анітрохи не потребують взаємодопомоги, несвідомо прагнуть до спільного проживання».

Але, будучи істотами політичними, люди виявляють різний ступінь політичної активності.

Політологи вважають, що лише 10-20 % людей справді полі­тично активні, 80-90 % — байдужі, їх називають глядачами по­літичного театру.

Завдання

— Поміркуйте, у які моменти історії з'являється більше акто­рів політичного театру, а коли переважають глядачі.

►► Політична система: сутність, структура, функції

Поняття «політична система» було введено в політологію в 50­60-х роках XX століття. Засновником системного підходу аналізу в політичній науці був американець Д. Істон.

Політична система — впорядкована, складна, бага­тогранна система державних і недержавних відносин соці­альних інститутів, що виконують певні політичні функції.

Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації та рухи вплива­ють на державну владу. Це поняття об'єднує різноманітні дії і вза­ємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють, і керованих, панівних і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владовідносин — державних та інших інститутів і установ, а також політичних цін­ностей і норм, що регулюють політичне життя членів цього сус­пільства. У межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою виявляє себе як система, а політична система найбільш по­вно виявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття «політична система» застосовують для аналізу політич­ного життя в межах окремих держав. Коли йдеться про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.

Вимоги

Рішення

_{л . с}

Політична система

/ \

Підтримка Дії

Виділяють такі функції політичної системи:

• визначення цілей, задач, шляхів розвитку суспільства;

• розподіл матеріальних і духовних ресурсів;

• організація діяльності суспільства щодо досягнення поставле­них цілей;

• розробка та впровадження в суспільстві різних норм поведінки;

• забезпечення стабільності та безпеки в суспільстві;

• політична соціалізація особистості;

• контроль за виконанням політичних норм.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Політичні організації (інститути)

Органи дер­жавної влади

_І

Політичні відносини

_і

Класи; нації; соціальні групи

Політичні партії

Політичні і правові норми

1 * г

Правові норми; корпоративні норми; політичні традиції;

_{\ г у}

Норми моралі

Суспільно-політичний рух та громадські організації

_І

Політична культура

_І

Політичні погляди; політичні теорії; політичні ідеї; політична свідомість

Політичний режим

Демократичний

Авторитарний

Тоталітарний

►► Політична партія

Політична партія — це зареєстроване, згідно із Зако­ном України «Про політичні партії в Україні», добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнона­ціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі грома­дян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Термін «партія» (лат. рагз/рагїіз — частина, галузь, відділ) іс­нує ще з давньоримських часів, поняття «політична партія» як ми розуміємо його зараз — витвір новітньої доби. Звичайно, різнома­нітні політичні групи, клуби та кліки так само старі, як і сама полі­тика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов'язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основно­го її елементу — парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади.

Функції партій:

1. Представництво інтересів.

2. Комунікативна функція.

3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація.

4. Розробка політики та здійснення політичного курсу.

5. Функції соціальної інтеграції.

Ідеологічні типи політичних партій

Термін «ідеологія» вперше виник на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. у пра­цях французького економіста і філософа Дестют де Трасі для позна­чення «вчення, науки про ідею», котрі є основою для формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже, і політики. У сучасному розумінні, ідеологія — це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його ціннос­тей та місця в ній людини.

Ідеологія складається з трьох елементів:

• образу дійсності (того, що відбувається в конкретному суспіль­стві та поза ним);

• аксіологічної системи (ієрархії цінностей);

• практичних вказівок (методології діяльності для зміни або збе­реження існуючого стану справ у суспільстві).

Політичними ідеологіями називають «політичні концепції», що стали ідеологіями, тобто відіграють інтегрувальну роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей. Кожна з політичних ідеологій має одну (іноді декілька) централь­ну цінність — Бога, людину, націю, клас, людство, порядок, безпе­ку, свободу тощо. Найбільш впливовими політичними ідеологіями є лібералізм, консерватизм, соціал-демократія (або соціалізм), ко­мунізм, націоналізм, фашизм. Кожна із цих ідеологій має широке теоретичне підґрунтя. У процесі історичного розвитку виникали нові синтетичні їх різновиди, що поєднували особливості як близь­ких, дотичних, так і, на перший погляд, несумісних політико-ідео-логічних платформ:

• комунізм;

• соціал-демократія, або демократичний соціалізм;

• лібералізм;

• консерватизм;

• націоналізм;

• фашизм;

• неофашизм.

►► Політична еліта і політичне лідерство

Людське суспільство неоднорідне, у ньому існують природні і соціальні відмінності між людьми. Ці відмінності зумовлюють

їх неоднакові здібності до політичної участі в житті суспільства, вплив на політичні та соціальні процеси, управління ними. Носі­єм найбільш яскраво виражених політико-управлінських якостей є політична еліта.

Запитання

— Що ж таке «політична еліта»?

«Еліта» в перекладі з французької означає «краще, добірне, ви­бране».

Філософи Стародавньої Греції вважали, що управляти суспіль­ством повинні кращі, спеціально призначені для цього люди. Пла­тон і Арістотель виступали проти допущення народу до правління державою, вважаючи демократію найгіршою формою правління.

Правити суспільством, на їхню думку, повинні філософи, у яких найбільш розвинена розумна частина душі. Арістотель дав загальну характеристику правлячої еліти: «...Три якості потрібні тому, хто має намір посісти вищі посади: по-перше, співчувати іс­нуючому державному ладу, по-друге, мати великі здібності до ви­конання обов'язків, пов'язаних з посадою, по-третє, вирізнятися чесністю і справедливістю».

Політична еліта — це відносно невелика соціальна група, що концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію, субординацію й відображення в політичних установках інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Ознаки політичної еліти:

• це невелика, досить самостійна соціальна група;

• має високий соціальний статус;

• має значний обсяг державної та інформаційної влади;

• бере безпосередню участь у здійсненні влади;

• має організаторські здібності і талант.

Еліта — це...:

• особи, які мають вищі показники (результативність) у своїй га­лузі діяльності (В. Парето);

• особи, які мають інтелектуальні і моральним переваги над ма­сою, безвідносно до свого статусу;

• найбільш активні в політичному плані люди, орієнтовані на владу; організована меншість суспільства (Г. Моска);

• люди, що займають вищі місця у суспільстві завдяки своїм біо­логічним і генетичним походженням;

• харизматичні особистості (М. Вебер);

• особи, що мають високе становище у суспільстві і завдяки цьо­му впливають на соціальний прогрес (Дюпре);

• люди, що здобули в суспільстві найбільшого престижу, статусу (Г. Лассуел);

• особи, які отримують матеріальні та нематеріальні цінності у максимальному розмірі.

Факти реального життя і численні дослідження підтверджу­ють, що політична еліта — реальність сьогоднішнього (і, ймовірно, завтрашнього) етапу розвитку суспільства.

Еліти типологізуються за низкою ознак:

1. Стосовно влади виділяють правлячу еліту, неправлячу або контреліту.

2. За рівнем компетенції: вища (загальнонаціональна), середня (регіональна), місцева.

3. За результатами діяльності (ефективності): еліта, псевдо-еліта, антиеліти.

4. До того ж виділяють еліту крові, або аристократію; еліту ба­гатства, або плутократію; еліту знань або меритократію.

В. Парето виділяв два головних типи еліт: «леви» і «лисиці».

Для «левів» характерний консерватизм, грубі силові методи управління. Суспільство, де переважає еліта «левів», зазвичай пе­ребуває в застої.

«Лиси» — майстри обману, політичних комбінацій. Еліта «ли­сиць» динамічна, вона забезпечує перетворення в суспільстві.

У сучасному суспільствознавстві існують кілька підходів до ви­значення політичного лідерства. Виділимо деякі з них.

1. Політичне лідерство — це постійний пріоритетний вплив з боку певної особи на все суспільство, організацію чи групу. Для цьо­го визначення характерні такі особливості:

• вплив має бути постійним;

• керівний вплив лідера здійснюється на всю групу, організа­цію, суспільство;

• політичний лідер повинен бути явним пріоритетом у впливі.

1. Політичне лідерство — це управлінський статус, соціальна по­зиція, це керівна посада.

2. Політичне лідерство — це особливого роду підприємницька ді­яльність, здійснювана на політичному ринку. Тут перемагає той потенційний лідер, чий «політичний товар» найбільше ото­тожнюється з поняттям «загального блага».

Політичний лідер — це символ спільності та зразок політичної поведінки групи; лідер здатний за допомогою влади реалізувати ін­тереси групи.

Політичний лідер — це авторитетний член організа­ції, групи, суспільства загалом, особистісний вплив якого допомагає йому відігравати суттєву роль у політичних про­цесах і ситуаціях.

Якщо досліджувати проблеми лідерства, неодмінно постає пи­тання: чому одні люди стають лідерами, а інші виконують їхню во­лю? Що покладено в основі лідерства, у чому його феномен?

Існують різні класифікації лідерства. Розглянемо деякі з них.

1. Щодо ставлення керівника до підлеглих:

а) авторитарне — одноосібний спрямований вплив лідера на підлеглих. Воно засноване на загрозі санкцій, застосуванні сили;

б) демократичне — передбачає врахування керівником інте- ресів і думок усіх членів групи або організації, участь мас в управлінні.

1. За способом легітимації влади (М. Вебер):

а) традиційне — вожді племен, монархи — їх авторитет засно- ваний на звичаї, вірі у святість і незмінність традицій;

б) раціонально-легальне — тут лідерів обирають демократич- ним шляхом;

в) харизматичне — феномен харизми заснований винятково на особистості лідера, якому приписують божественні здіб- ності. Від мас вимагають цілковитої особистої відданості вождю, який виконує «історичну місію». Як приклад мож- на навести Ю. Цезаря, Наполеона, Леніна, Гітлера, Муссо- ліні, Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Ф. Кастро.

1. За «масштабами» лідерства: загальнонаціональні; лідери ре­гіональні; лідери соціальних груп, верств.

2. Щодо наявної політичної системи: функціональні; дисфункці-ональні; конформіст (пристосуванець); неконформіст.

Збірні образи лідера виділив М. Дж. Херманн.

1. Прапороносець, або велика людина. Його вирізняє власне бачен­ня дійсності, привабливий ідеал, «мрія», що може захопити ма­си (В. І. Ленін, М. Л. Кінг, Хомейні, ПІ. де Голль).

2. Служитель. Лідер цього типу завжди прагне виступити в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтуєть­ся на їх думку і діє від їх імені.

3. Торговець. Лідер цього типу здатний настільки привабливо по­дати масам свої ідеї та плани, що змушує «купити» ці ідеї і за­лучає маси до їх виконання.

4. Пожежний тип лідера. Орієнтується на найактуальніші сус­пільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визнача­ються конкретною ситуацією.

У чистому вигляді в реальному житті образи лідерів зазвичай не зустрічаються, а поєднуються в політичних діячах у різних про­порціях.

Завдання

— До якого типу лідерів ви б віднесли Петра І, Б. Хмель­ницького, І. Мазепу, Миколу II, Леніна, Сталіна, М. С. Хрущова, В. Ф. Януковича?

Політологи підрахували, що успіх лідера тільки на 7 % зале­жить від того, що він говорить, і на 55 % — від того, яке враження він справляє.

Запитання

1. Скажіть, а вам подобається будь-який політик і чому?

2. Якщо найближчим часом вам довелось брати участь у виборах, то кого б ви підтримали?