39.Політична свідомість як елемент політичної системи

Політична свідомість виступає необхідним елементом політичного життя суспільства. вона характеризує духовну здатність людини до спеціалізованої політичної діяльності.

Політика, політичні відносини є складовою частиною суспільного буття. Відповідно і політична свідомість виступає як відображення в духовному житті людей, в першу чергу, їх політичного буття — всієї різноманітності політичного життя, політичних відносин, політичних процесів і явищ. Водночас політична свідомість є атрибутом політичної дії, її необхідним складником. Політика — це доцільна діяльність, вона передбачає наявність у діючого суб'єкта відповідних уявлень та знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх спрямувань, формулювання мети, вибір засобів та методів її досягнення.

Саме поняття «українська національна політична свідомість» відображає процес творення чи повернення до життя української духовності, українських національних цінностей (національної ідеї, головним компонентом якої виступають ідея суверенітету української нації та української національної держави, демократичного ідеалу суспільно-політичного устрою, усвідомлення природних прав нації та особи, актуалізація традицій державотворення і самоврядування) та пов'язаних із політичною сферою етнічних компонентів суспільної свідомості (притаманних українській мові морально-етичних та суспільно-політичних понять, термінів, рис національного характеру, патріотичних почуттів, історичної пам'яті тощо).

Об'єктами поширення української національної політичної свідомості виступають український етнос, особливо ті його групи, які були піддані тотальній денаціоналізації й русифікації (ополяченню, румунізації тощо), й етнічні меншини. Засвоєння останніми української національної свідомості включає як оволодіння українською мовою, культурою, звичаями та збереження простору для розвитку власних етнічних рис, так і націоналізацію — сприйняття ідеї української національної держави, національних символів, що стали державними, інших загальнодержавних цінностей. Національне виховання етнічних меншин повинне здійснюватись демократичними методами на основі поваги до них та врахування їх специфічних потреб.

Отже, процес становлення української національної політичної свідомості можна визначити як набуття суспільними суб'єктами українських національно-етнічних якостей та рис, які відображають корінні інтереси українського етносу в створенні своєї власної національної державності.

Важливими показниками політичної культури є політична поінформованість і компетентність громадян щодо політичних подій і процесів, які відбуваються в суспільстві, визначення особистого ставлення до них і участь у політичному житті суспільства. Як показує аналіз результатів різноманітних соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в Україні, участь громадян у діяльності політичних партій і громадських об'єднань становить лише 2—3 % респондентів.

Громадська думка щодо державно-політичного устрою нашої держави тривалий час залишається невизначеною, а значна частина опитаних відзначає свою некомпетентність у вирішуванні важливих питань політичного життя суспільства.

У суспільстві склалося дуже критичне ставлення до вітчизняних політиків. Складною залишається партійно-політична орієнтація громадян.

Проголошення суверенітету й незалежності України, демократичного шляху розвитку зумовило потребу реформувати політичну культуру громадян. Зміст цих процесів пов'язаний з відродженням традиційних українських національних цінностей, з розбудовою української суверенної держави, зі спрямуванням її діяльності на забезпечення прав і свобод громадян.

Отже, політична свідомість і політична культура — важливі чинники життєдіяльності суспільства і громадянина. Виконуючи важливі функції, вони значно мірою впливають на політичне життя суспільства.

Успішне вирішення державотворчих завдань в Україні неможливе без формування політичної свідомості громадян, політичної поінформованості та компетентності набуття багатого політичного досвіду і демократичної політичної культури.

(40)Американські політологи Г.Алмонд і С.Верба виділили три базових типи політичної культури:1 патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними; 2 підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї; 3 активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи.

В тоталітарній культурі домінують такі ознаки: 1 дихотомічне сприйняття світу, яке проявляється у протиставленні "своїх" і "чужих". В якості "чужих" виступають інші класи, нації, раси та ідеологічні противники. "Чужі" сприймаються як вороги; 2 відсутність терпимості (толерантності) до іншої думки, способу життя; 3 заперечення компромісу і ставка на силове вирішення конфліктів; 4сакралізація вождів, створення їх культів. У масовій свідомості вожді втрачають властивості живих людей і набувають символічних рис, стають носіями харизми; 5 домінування у суспільній свідомості міфів, наприклад, про комуністичний або расовий рай; 6 фанатичне служіння ідеям, відчуття єдності з владою.

Характерні ознаки демократичної культури: 1 толерантність до інакодумства, визнання за інакодумцями права відстоювати свою точку зору; 2 схильність до пошуку компромісу як головного засобу вирішення конфліктів; 3 згода (консенсус) стосовно базових ліберальних цінностей: автономність особистості, невідчуженість її прав.

(41) Лібералізм(liberalis - вільний) – це правоцентриська СПТ та ідеологія, які обстоювали свободу життєдіяльності, а саме ринк. відносин, приватної власності, парламентаризм, плюраліст. демократію, широкі права та свободи людей в рамках капіталістичного способу в-ва.Лібералізм вільний, незалежний від традиційних звичаїв, догм. Свобода, людина – в центрі уваги. Зародився в період борот. з феодалізмом.В 70-х роках виник Неолібералізм - сучасна суспільно-політична течія, яка сповідує основні принципи лібералізму. Але визнає державне регулювання ринкової екон. – кейнсіанську її модель. Неолібералісти стверджували:Раціоналізм, Індивідуалізм, Еволюціонізм, Антиетатизм, Антитоталітаризм

(42) Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм – в сучасному розуміння – це права суспільно-політична течія, що в виявляється в політичній ідеології і практиці, збереження історично сформованих форм соціальної структури, традиційних а нині капіталістичних цінностей.Риси:1Захист капіталістичних порядків, релігії 2Визнання недоскон. людської природи, розуму 3Переконання про вроджену соціальну нерівність. Зароджена період боротьби з феодалізмом. Феодалізм і консерватизм критикували ідеї капіталізму. Консерватизм багато зробив для розвитку ринкової економіки та інших сфер суспільства. Зі становленням постіндустріального суспільства в 70-х роках 20 століття на заході виник неоконсерватизм Риси: Прих-к до нового середнього класу, підприємництву, інтелектомВ економіці створили монетаристську модель з обмеженням втручання держави у ринкові відносини Скорочення соціальних програм, витрат Виступали за посилення еліти, антибюрократизму.

(43) Комунізм (від лати, communis - загальний, всезагальний) — суспільно-політична течія, яка стверджує за позначку встановлення суспільства, заснованого на єдиній загальнонародній власності на засоби виробництва, здійснення самоврядування, досягнення рівноправ'я, розподілу матеріальних і соціальних благ "за потребами".Термін "комунізм" виник наприкінці XVIII — на початку XIX ст« Першими провідниками комунізму стали кабетисти — представники французьких пролетарів, а також необабувісти. Комунізм Кабе - це суспільство, яку побудоване на рівності, єдності, братерстві, демократії і перехід до якого можливий шляхом мирних реформ, на основі переконань».Соціалізм (від латинського "socialis" — суспільний) як політична ідеологія історично зв'язана з багатовіковими сподіваннями мас про суспільство соціальної справедливості, солідарності, соціального захисту особистості. Сліди подібних мріянь зустрічаються вже на ранніх щаблях класово організованого людського суспільства, грають помітну роль у середнього століття, у Новий час, кидають потужний вызов лібералізму і консерватизму в останній третині XIX - першій половині XX століття. Від численних соціальних утопій і теорій минулого соціалізм відрізняють акценти на зв'язок соціальних бідувань із відношеннями власності на засоби виробництва, на необхідність співвіднесення політичних змін із перетвореннями в соціальній сфері.Свою класичну форму соціалістичні ідеї почали купувати разом із твердженням капіталізму. Протиріччя, властиві незрілим щаблям нового суспільства, робили його об'єктом гострого соціальної критики. Під терміном " соціалізм '' протягом останніх півтора століть розуміли,  в  одному випадку,  соціалістичну  ідею  як:  одну  з  можливих концепцій соціальної справедливості, а в другому — як особливу організацію виробництва та розподілу продуктів і благ, альтернативну ринковій системі. Багато помилок суспільствознавства, політики та ідеології пояснюються саме ототожненням цих двох зрозуміти.

(44) 44. Соціал- демократична концепсія соціалізму.

Демократичний – соціалізм – суспільно-пол.течія, особливостями і рисами якого є:

Втілення принципів свободи, солідарності, рівності перед законом справедливості, парламентаризм, міцні зв’язки з профспілками, метод компромісів, політичний плюралізм, соціально-орієнтована ринкова економіка, соціальна захищеність трудящих, різні форми власності.

Соціал-демократичний підхід- його фундатором є Єдуарт Берштейн-проаналізував вчення Маркса і виявив,що не всі його прогнози справдились,тому створив умови для поступового реформування капіталізму на базі політ. демократії , самоврядування

Соціалізм в такому розумінні –це не кінцевий результат,а рух до нього.

«Рух- усе, кінцева мета- ніщо».

Офіційна назва цього соціалізму –демократичний соціалізм

Риси:

-втілення принципів свободи,солідарності, рівності перед законом, справедливості

-парламентаризм, міцні зв*язки з профспілками

-метод компромісів

-політичний плюралізм

-соціально орієнтована ринкова економіка

-соціальна захищеність трудящих

-різні форми власності

(45) Політичний екстремізм – це правопорушення, яке готується, вчинюється чи вже вчинено з якоюсь конкретною політичною метою (наперед запрограмованим політичним результатом) або, коли такої мети немає, з політичного мотиву. Дивуватися тут не треба, буває й так, що правопорушення особа вчинює, не ставлячи перед собою чітко усвідомленої цілі, але спонукає її до цього певний мотив. Ну, наприклад, два громадянини ведуть між собою гарячу політичну дискусію, в ході якої один не стримався і наніс тілесні ушкодження іншому, тобто вчинив правопорушення. Мотив політичний є, але мети досягти якогось політичного результату він, наносячи опоненту побої, перед собою не ставив. Думаю, читачу тепер буде неважко уяснити, що собою являють релігійний і національний (расовий, етнічний) екстремізми. 46. Суть та основні суб’єкти міжнародних відносинСуть міжнародних відносин:1.завршилася ревізія біполярної системи світоустрою; 2.посилилися глобально-інтеграційні тенденції; 3.НТП набув наймогутнішого за всю історію «іеформаційного» імпульсу і розвитку; 4.країни найрозвиненим соціально-економічними системами вступили в постіндустріальний бренд суспільного розвитку; 5.стилістика сучасної міжнародної політикі втратила свою військово-силову домінантну на користь глибших соц.-гуманітарних засад панування-підкорення Суб’єкти міжнародних відносин: 1окремі особистості(політичні лідери,державні діячі,воєнні працівникі і т.ін.) 2соціальні групи( класи,нації,прошарки) 3міжнародні транснаціональні компанії 4церковні організації 5суспільно-політичні блоки 6недержавні суспільно-політичні міжнародні організації 7органи місцевого самоврядування і т.ін.

47.зовнішньо-політична діяльність держави

Зовнішня політика-діяльність держави на міжнародній арені,що регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності:державами,зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями ,всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Зовнішня політика-закордонна діяльність держави.Особливості зовнішньої політикі:Перша немає владного характеру;Другою є її зумовленість певним етапом розвитку міжнародних відносин;Третью є її залежність не лише від держави ,що її здійснює,а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами інших держав;Четверта полягає в тому,що вона має власне інституціональне забезпечення.

48 міжнародна міждержавна організація Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений та розшире­ний. Відповідно до першого трактування міжнародна організація --це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні полІтико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій ви­значають такі критерії: 1 об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб); 2 погоджені, спільні, постійні цілі;3 наявність міжнародного установчого документа;4 постійні організаційні інституції;5політико-організаційні норми;6   юридична рівність учасників;7відповідність цілей створення та діяльності загальновизна­ним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елемента­ми, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, ха­рактер компетенції, організаційна структура, членство, проце­дурні аспекти.

Представники другого підходу твердять, що міжнародна ор­ганізація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльно­сті виходить за межі однієї країни І має постійну структуру орга­нів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до між­народних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» І навіть кримінальних угруповань.

Міжнародні міждержавні (міжурядові) організації – це об’єднання держав, створене на основі міжн. договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, володіє міжн правосуб’єктністю і створена у відповідності з МП.

Ознаки:1 договірна основа2 наявність певних цілей 3 наявність постійної структури 4 наявність прав і обов’язків (правосуб‘єктнвсть) 5створена у відповідності до МП 6 її членами є держав