75. Права працівників служби охорони праці

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи (за формою згідно з додатком) щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Припис складається в 2 примірниках, один з яких видається керівникові робіт, об'єкта, цеху, другий залишається та реєструється у службі охорони праці, і зберігається протягом 5 років. Якщо керівник структурного підрозділу підприємства відмовляється від підпису в одержанні припису, спеціаліст з охорони праці надсилає відповідне подання на ім'я особи, якій адміністративно підпорядкований цей структурний підрозділ, або роботодавцю;

зупиняти роботу виробництв, дільниці, машин, механізмів, устаткування у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання,

інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;

надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності посадових осіб та працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;

за поліпшення стану безпеки праці вносити пропозиції про заохочення працівників за активну працю;

залучати, за погодженням з роботодавцем і керівниками підрозділів підприємства, спеціалістів підприємства для проведення перевірок стану охорони праці.

76. Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробництві — у промисловості чи сільському господарстві.

Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови праці, недосконалі або несправні знаряддя виробництва або неправильна їх експлуатація, особистий стан працівника тощо.

Найпоширеніші виробничі травми:рани, забиття, опіки, електротравми.

Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві.

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах по формі 7ТНВ. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.

Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.

Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілактики є ретельна організація на виробництвах заходів з техніки безпеки та суворий контроль за їх виконанням усіма працівниками.

У системі заходів профілактики травматизму особливе місце належить навчанню та інструктажу працівників безпечних прийомів праці.

Ввідний інструктаж є першим етапом навчання безпечних методів праці, обов'язковий для всіх тих, хто влаштовується на роботу (робітники, ІТП, студенти в період практики). Його проводить інженер з ТБ або головний інженер. Як правило, це груповий інструктаж протягом 1,5-2 годин, а якщо індивідуальний - 4-5 годин. Проводиться в кабінеті або кутку з ТБ з наочними засобами.

Після закінчення ввідного інструктажу робітнику видається на руки інструкція з ТБ для працівників заводу. Обов'язковий розпис у спеціальному журналі!Крім того, заповнюється особиста картка інструктажів, яка зберігається в цеху в особистій справі працівника.

Первинний інструктаж на робочому місці.

Проводиться керівником підрозділу: майстром, механіком і т.д. в індивідуальному порядку. Його завдання - детально ознайомити робітника:

а) з будовою устаткування, на якому необхідно буде працювати;

б) із запобіжними пристосуваннями, огородженням і засобами індивідуального захисту - їх призначенням і використовуванням;

в) з правильною і безпечною організацією робочого місця (укладання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції);

г) із змістом інструкції з ТБ на даному робочому місці (вона видається на руки);

д) з безпечними прийомами роботи, застосування яких повинне оберігати робітника від травмування і профзахворювань;

е) з небезпечними прийомами роботи, які забороняється застосовувати.

Після закінчення інструктажу робиться відповідна відмітка в особистій картці.

Повторний інструктаж - не рідше одного разу за 0,5 року, як правило, один раз на квартал.

Позаплановий інструктаж проводиться, як правило, майстром при зміні виду робіт або після нещасного випадку, що відбувся.

77. Автоматичні системи пожежогасіння виконують функцію першої допомоги під час гасіння пожежі - забезпечують термінове виявляння і гасіння осередку загоряння. Вони працюють за принципом ручного або автоматичного запуску. Для автоматичного пожежогасіння використовують водяні, пінні, порошкові, газові та аерозольні засоби. Кожен з них характеризується своєю цариною застосування.

Газове пожежогасіння. У системах застосовують аргон, хладон ( 23, 125, 218, 227е, 318ц), азот, СО2, шестифосфорна сірка, NOVEC 1230, двоокис вуглецю, аргон, інерген і так далі

Водяна система пожежогасіння (вода, водяна пара), пінне і водно-пінне автоматичне пожежогасіння, системи, що тонкодисперсно розпиляють воду.

Системи порошкового пожежогасіння.

Аерозольні автоматичні системи пожежогасіння.

Комбіновані автоматичні системи пожежогасіння.Газові системи автоматичного пожежогасіння

Автоматичні системи газового пожежогасіння є найбільш дорогими, але і одними з найперспективнішими системами пожежогасіння. Річ у тому, що використання спеціальних газів завдає мінімальної шкоди майну, яке знаходиться в зоні спалаху. Крім того, використання газів повністю виключає виникнення короткого замикання в системі електропроводки, що також важливе в сучасних будівлях і спорудах. Крім того, що газ витісняє кисень із зони спалаху, він при виході з газової магістралі має властивість знижувати температуру довкілля, що дозволяє ефективніше боротися з вогнем. Сучасні гази, які розроблені для використання в системах автоматичного пожежогасіння, дозволяють людям знаходитися в зоні використання газу, що дозволяє не лише проводити евакуацію персоналу із зони спалаху, але і вести боротьбу з вогнем. До таких газів можна віднести інерген

Водяні системи автоматичного пожежогасіння є найбільш поширеними через досить низьку вартість і високу ефективність. Водні системи діляться у свою чергу на:

установки для гасіння локальних ділянок спалаху (спринклерні установки пожежогасіння);

установки для гасіння пожежі по всій території об'єкту (дренчерні системи гасіння пожежі).

Локальні (спринклерні) системи пожежогасіння спрацьовують безпосередньо на ділянці спалаху, вузли, що розпиляють води в таких системах бувають «сухого» і «мокрого» типу. Це залежить від специфіки об'єкту - опалювальне, або не опалювальне приміщення. Дані системи володіють слабкою чутливістю. Дренчерні системи пожежогасіння часто застосовують у виробничих цехах. На складах.

Аерозольні і порошкові системи пожежогасіння

Дані системи використовуються як в автономних системах пожежогасіння, так і в мобільних засобах. Автономні системи пожежогасіння в яких використовується порошок як склад, що гасить, оснащують високочутливими датчиками, які дозволяють локалізувати вогнище спалаху на самих початкових стадіях.

Комбіновані системи автоматичного пожежогасіння

Саме комбіновані системи пожежогасіння найбільш ефективні в боротьбі з вогнем. Дана система дозволяє максимально повно використовувати всі позитивні властивості того або іншого способу гасіння вогню і в той же час дозволяє значно економити гроші. До негативних властивостей можна віднести хіба що складність даної системи.