2.3. Святий Престол і Ватикан – остання абсолютна теократична монархія Європи

Національне свято – День вступу на престол папи римського Бенедикта ХVІ, 19 квітня (з 2005 року).

Місто-держава Ватикан (Святий Престол) (Stato della Cittá del Vaticano) – найменша держава в світі, унікальне державоподібне утворення, розташоване в західній частині Риму; центр Римсько-католицької церкви, резиденція її глави – папи римського; межує з Італією – 3,2 км. Ватикан розташований на римському пагорбі з однойменною назвою.

Незалежність Ватикан отримав 11 лютого 1929 року, коли Італія визнала суверенітет міста-держави над частиною міста Риму, площа якої становить 0,44 км². Суверенітет Ватикану поширюється також на тринадцять споруд, розташованих у Римі, та замок св. Ангела (Кастель-Гандольфо, літня резиденція папи) за межами міста, які мають статус екстериторіальності.

Клімат помірний: короткі дощові зими (з вересня до середини травня), жарке сухе літо (з травня по вересень). Тут відсутні природні ресурси, адже держава розташована посередині великого міста. Проте всесвітньо знаними ще з епохи Ренесансу є ватиканські сади, що займають частину цього римського пагорба.

Ватикан підтримує тісні зв’язки з Італією, через яку здійснюється матеріальне забезпечення міста-держави та потік відвідувачів. Двоколійна залізнична гілка довжиною 275 м пов’язує Ватикан з мережею італійських залізниць. У 1932 році було відкрито облицьований мармуром вокзал. Разом з Італією Ватикан входить до зони євро (відчеканені тут монети з профілем папи користуються популярністю серед нумізматів усього світу), має свій поштовий зв’язок та власну радіостанцію. У Ватикані видається щоденна газета „Обсерваторе Романо”, а також безліч книг релігійного змісту.

Унікальна некомерційна економіка Ватикану фінансово підтримується пожертвами католиків усього світу (відомими як пожертви Святому Петрові), прибутками від продажу поштових марок, друкованих видань та сувенірів для туристів та прочан, платою за відвідування музеїв. Заробітна плата робітників, що працюють у Ватикані, дещо вища, ніж у тих, хто працює в Римі.

Ватикан володіє акціями близько 200 великих банків, компаній, нерухомістю в Італії (8,2 % оброблюваних земель), Німеччині, країнах Латинської Америки.

Отримати ватиканське підданство можна, лише працюючи в установах католицької церкви. Тому його мають близько 500 осіб. Разом з іноземцями, що проживають на території мікродержави, її населення становить лише 921 людину (дані на липень 2004 року), в основному, це – італійці та швейцарці, більшість з яких є службовцями ватиканських установ. Священики, монахи, охоронці й три тисячі службовців-мирян живуть ще й поза межами Ватикану. Офіційними мовами є латинська та італійська. Релігія – католицизм (державна релігія Італії).

За легендою, першим папою був учень Христа св. апостол Петро, що прибув до Риму та очолив християнську громаду міста (хоча сам титул з’явився лише через 400 років).

Поступово римським єпископам підкорилися всі єпархії Апеннін, а після падіння Західної Римської імперії (476 р.) була зроблена спроба об’єднати в одних руках світську та духовну владу.

Сучасний Ватикан історично став спадкоємцем Папської області, що проіснувала з 756 до 1870 року (в середині VІІІ століття франки подарували папі Стефану ІІ Римську область та прилеглі землі). Понад тисячу років папи як світські правителі правили більшою частиною Апеннінського півострова, включаючи Рим. Коли 1870 року Рим і Папська область були окуповані італійськими військами, Папська держава була включена до складу нового Італійського королівства, що означало кінець більш-менш масштабної світської влади понтифіків (пап). Папа Пій ІХ (1846 - 1878 рр.) відмовився прийняти від італійського уряду Закон про гарантії діяльності Церкви і оголосив себе „в’язнем Ватикану”.

Суперечки між декількома „ув’язненими” у власному Ватиканському палаці папами та Італією були врегульовані лише в 20-х роках ХХ століття. 1929 року італійський уряд Беніто Муссоліні (роки правління 1922 – 43) та папа римський Пій ХІ (роки правління 1922 – 39) уклали три Латеранські угоди, за якими Італія визнала суверенність Ватиканської держави. Однією з них був конкордат (угода про статус і діяльність католицької церкви в католицькій країні), оновлений 1984 року. Відповідно до цих угод визначалися кордони Ватикану, право на самостійну зовнішню політику, а католицизму в Італії було надано особливого статусу головної державної релігії.

За формою правління Ватикан є абсолютною теократичною монархією. Це –найбільший релігійно-ідеологічний центр католицизму й єдина в світі теократична держава, що має всі атрибути суверенітету. Поєднання світської та релігійної влади – рідкісний випадок в історії Новітнього часу. Папа римський керує всією Католицькою церквою з її багатьма організаціями, що діють у більшості країн світу. Керівництво церквою здійснюється через папську Курію, яка складається з різноманітних конгрегацій, секретаріатів та трибуналів. Найважливішою серед них є Священна конгрегація з питань віровчення (до 60-х років ХХ століття її називали Священною палатою). Вона відповідає з канонічну чистоту католицького віровчення та християнської моралі. Найважливішим з трибуналів є Священна Римська Рота, яка розглядає справи, пов’язані з укладенням та розірванням шлюбів.

Міжнародне значення Ватикану та його вплив на католиків всього світу величезний.

Ватикан не має конституції в точному розумінні цього слова. Її роль виконували конституційні акти міста-держави Ватикан від 7 червня 1929 року, найважливішим з яких був Основний закон, та Апостольська конституція (Regiminі Ecclesiе Universaе) від 15 серпня 1967 року. Цей документ не є класичною конституцією, хоча й регулює засади державного життя. Його особливості значною мірою зумовлені тим, що папа як глава католицької церкви поширює свою духовну владу на сотні мільйонів людей в усіх куточках світу (католицизм нині сповідує понад 1 млрд. чоловік).

У листопаді 2000 року папа Іван Павло ІІ оприлюднив новий Основний закон Ватикану, який набув чинності в лютому 2001 року і фактично закріпив систему розподілу влади.

Глава держави – папа римський, який має офіційний титул: „Єпископ Риму, Вікарій Ісуса Христа, Спадкоємець Князя Апостолів, Верховний Понтифік (первосвященик – Прим. авт.) Вселенської Церкви, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської Провінції, Глава міста-держави Ватикан, Раб рабів Божих”.

Папі римському належить вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади у місті-державі. Він представляє Ватикан на міжнародній арені, до його компетенції входять укладення, ратифікація та денонсація міжнародних договорів й конкордатів, прийом та призначення дипломатичних представників.

У період вакантності папського престолу влада належить Священній колегії (Колегії кардиналів). Як правило, папа довічно обирається з числа кардиналів, молодших 80-ти років, кардинальською колегією (конклавом) таємним голосуванням, більшістю в дві третини голосів плюс один голос. Вибори проводяться не пізніше, ніж через 18 днів після смерті попереднього папи.

Останні вибори папи римського відбулися 19 квітня 2005 року після смерті Івана Павла ІІ (Кароля Войтили, 1920 - 2005 рр.). Тоді кардинал Йозеф Ратцингер став 265-м папою римським з ім’ям Бенедикта ХVІ (р. н. 1927). Нинішній папа має репутацію консерватора у питаннях віри і моралі.

Відповідно до Основного закону 2000 року, законодавча влада делегується папою постійно діючій однопалатній Папській раді, що складається з кардинала-президента та інших кардиналів, яких папа призначає терміном на п’ять років.

Вищими консультативними органами при папі є Вселенський собор римсько-католицької церкви, Колегія кардиналів і Синод єпископів.

Вселенський собор – зібрання єпископів католицької церкви, що скликається папою для вирішення важливих церковних справ. Скликається досить рідко: ХІХ Вселенський (Тридентський) собор засідав у ХVІ сторіччі (в часи Контрреформації), ХХ (Перший Ватиканський) – в 1870 році; останній, ХХІ Вселенський собор (Другий Ватиканський) тривав з перервами чотири роки (1962-1965 рр.) і затвердив програму „оновлення церкви”.

Колегія кардиналів – дорадчий орган при папі, який збирається для обговорення найбільш важливих церковних справ та для виборів папи.

Під час обрання папи Колегія носить назву конклаву, в його роботі беруть участь кардинали, яким ще не виповнилося 80 років і які призначаються папою довічно. Число кардиналів непостійне (але не більше 170), третина з них входить до складу Римської курії, інші посідають керівні посади в римсько-католицькій церкві в інших країнах. Рішення Колегії кардиналів мають бути затверджені новообраним папою.

Папа затверджує бюджет Ватикану за поданням губернатора, що супроводжується висновком Генерального державного радника. Губернатор призначається й усувається з посади папою, перед яким він є відповідальним. Папа може делегувати губернатору правомочності щодо управління Ватиканом. У такий же спосіб обіймає посаду Генеральний державний радник, котрий здійснює дорадчі функції. Зокрема, він надає висновки з тих питань, з яких до нього звертається верховний глава церкви. Передбачена також можливість делегування судової влади. Проте, по суті, її здійснюють суди, вищим з яких є Суд сигнатури. Основу правової системи Ватикану складає канонічне право.

Синод єпископів – дорадчий орган при папі римському, до якого входять представники національних єпископатів і міжнародних католицьких організацій. Одна частина членів Синоду призначається папою, інша – обирається національними єпископськими конференціями. Синод скликається папою один раз на три роки. Рішення Синоду приймаються двома третинами голосів і набувають чинності після їх затвердження папою.

Ватикан – країна без власної поліції та судів. Злочини розслідуються поліцією Риму, а відповідальність за оборону міста-держави несе Італія. Охорону Ватикану здійснюють 96 гвардійців, швейцарців за національністю, що є історичною традицією. Швейцарська гвардія підпорядковується особисто папі.

Ватикан має дипломатичні зносини зі 174 країнами. Зв’язки з ними підтримуються через нунціїв (дипломатів в архиєпископському сані), які прирівнюються за рангом до послів. Слід зазначити, що за середньовічною традицією посли продовжують акредитуватися саме при Святому Престолі, а не у державі Ватикан. Суверенітет Ватикану у міжнародному праві не є самостійним, а витікає з суверенітету Святого Престолу. Ватикан є лише місцем знаходження Святого Престолу, папського двору та його обслуговуючого персоналу.

Ватикан – це не лише світовий католицький центр, а й всесвітньовідома культурна скарбниця, де зосереджені скарби культури і мистецтва: Собор Святого Петра (1500 – 1626 рр., архітектори Браманте, Мікеланджело, Берніні) – найбільший християнський храм у світі; барокова площа Святого Петра (ХVІІ століття, архітектор Берніні); палацовий комплекс Бельведер за проектом архітектора Браманте (ХVІ століття) і Зала Реджа (великий зал прийомів, ХVІ століття, архітектор Сангалло); капели Сикстинська (ХV століття, фрески Мікеланджело), Миколая V (ХV століття), Паоліна (ХVІ століття); апартаменти Борджа зі Станцями (кімнатами) Рафаеля; двори Сан-Дамазо з Лоджіями Рафаеля; сади з літньою резиденцією Пія ІV (ХVІ століття); багаточисельні музеї (зокрема, Пінакотека, музей Піо-Клементіно, музей К’ярамонті, Григоріанські музеї з багатими колекціями єгипетського та етруського мистецтва). В музеях палаців Ватикану зібрані безцінні скарби – твори Праксителя, Караваджо, Тиціана, Мікеланджело, Рафаеля.

Ватиканська бібліотека нараховує близько 65 тис. рукописів, 400 тис. виданих томів, 100 тис. географічних карт та гравюр та понад 100 тис. документів з автографами провідних історичних діячів.

Таким чином, незважаючи на державний статус та суверенітет, Ватикан є специфічним державоподібним утворенням, єдиним сенсом існування якого є забезпечення відповідного статусу та гарантій безперешкодної діяльності глави Католицької церкви у його відносинах із главами держав світу. Тому нагальними проблемами Святого престолу і Ватикану є досягнення міжрелігійного діалогу та примирення, адаптація церковного вчення до епохи стрімких змін і глобалізації.