- •1.Понятие «сравнительное право» и его соотношение с понятим «Сравнительное правоведение».
- •2.Основные критерии научности сравнительного правоведения.
- •3. Предмет сравнительного правоведения.
- •4.Объект сравнительного правоведения и сравнительно-правовых исследований.
- •6. Цели и задачи сравнительного правоведения.
- •7. Функции сравнительного правоведения.
- •8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
- •9. Особенности основних школ сравнительного правоведения.
- •10. Международные центры сравнительного права.
- •11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
- •15. Структура сравнительного правоведения.
- •16. Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.
- •18. Методология сравнительного правоведения: общая характеристика.
- •19. Сравнительно-правовой метод. Виды сравнения.
- •20. Иные подходы и методы, используемые в сравнительно-правовых исследованиях.
- •21. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.
- •22. Понятийный апарат сравнительного правоведения.
- •23. Понятие, компоненты, разновидности правовой системы.
- •24. Понятие правового стиля. Факторы, определяющие правовой стиль.
- •25. Критерии классификации основних правових систем.
- •26. Обзор классификации основних правових систем.
- •27. Классификация правових систем на постсоветстком пространстве.
- •28. Международное право и национальные правовые системы.
- •31. Западное право и его традиции.
- •32.Особенности смешанных (гибридных) правових систем.
- •33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •34. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •35. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.
- •36. Феномен евразийской (славянской) правовой семьи.
- •37. Правовые системы на постсоветстком пространстве.
- •38. Место правовой системы Украины на правовой карте мира.
- •41. Обычай и обычное право.
- •42. Конвергенция правовых систем.
- •44. Правовая аккультурация.
- •46. Универсальное (мировое) право: насколько оно возможно?
- •47. Правовая интеграция: возможности и пределы.
- •48. Европейское право и право Европейского союза. Понятие общеевропейского правового пространства.
- •57. Основные этапы формирования романо-германской правовой семьи.
- •58. Рецепция римського права и его значение для романо-германского права.
- •59. Особенности романо-германской правовой семи.
- •60. Структура романо-германского права.
- •61. Источники романо-германского права.
- •62. Материнские правове системы в романо-германской правовой семне.
- •63. Особенности английского общего права.
- •64. Общее право и право справедливости.
- •65. Прецедент в семье общего права.
- •66. Статуты в английском общем праве.
- •67. Особенности правовой системы сша.
- •68. Федеральное право и право штатов в правовой системе сша.
- •69. Источники и структура права сша.
- •70. Общая характеристика латино-американской правовой семьи.
- •71. Общая характеристика скандинав ской (североевропейской) правовой семьи.
- •72. Становление и развитие исламской правовой семьи.
- •73. Особенности и источники исламского права.
- •3. Джерела ісламського права
- •75. Исламская концепция прав человека.
- •76. Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).
- •77. Иудейское (еврейское) право и право современного Израиля.
- •78. Отличительные черты и основные источники индусского права.
- •79. Индусское право и право современной Индии.
- •81. Общая характеристика африканского обычного права.
- •82. Особенности права суверенных африканских государств.
- •83. Общая характеристика китайського права.
- •84. Общая характеристика правовой системы Японии.
8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
З Приводу відповіді на запитання, з якого моменту починається формування порівняльного правознавства, серед дослідників, що займаються даною проблематикою, немає єдиної точки зору. Якщо розглядати всі існуючі точки зору з даної проблеми, то можна вийти на дві найбільш яскраво виражені.
1.Порівняльне правознавство своїм корінням сягає в глиб століть, а точніше в період античності, коли мислителі використовували порівняння як прийом у своїх дослідженнях. Окрім цього, даний прийом був затребуваний і серед законодавців. Прикладом можуть служити старогрецькі закони Солона і Лікурга, розроблення в Стародавньому Римі Законів XII таблиць, утворення римського права. На думку багатьох дослідників, саме в цей період зароджуються порівняльно-правові ідеї. У середні віки, у період формування і розвитку національних правових систем Франції, Німеччини й Англії, дані ідеї отримали подальший розвиток.
Значна роль у розвитку порівняльного правознавства відводиться також великим представникам епох Відродження і Просвітництва, що складали плани суспільних реформ на основі природно-правової доктрини. їх застосовували вчені і мислителі минулих століть, коли зіставлення державних установ і інститутів давало яскравішу картину. Ш. Монтескье, розробляючи теорію поділу влад, глибоко вивчав досвід стародавніх республік і особливо англійський парламентаризм1.
Прихильники даної точки зору пов'язують формування порівняльного права з використанням порівняння як прийому при проведенні різних досліджень.
2. Порівняльне правознавство почало формуватися в другій половині XIX ст., а саме — в 1869 р. і пов'язано із заснуванням французького Товариства порівняльного законодавства. На думку інших, воно зародилося в 1900 р. і пов'язано з проведенням І Міжнародного конгресу порівняльного права.
Дж. Майда виділяє чотири умовні стадії розвитку порівняльного правознавства.
1.(приблизно друга половина XIX — початок XX ст.) набули значного поширення ідеї Е. Ламберта і Р. Салейла, що послужили своєрідним імпульсом для міжнародної уніфікації права.
2. (20-ті—40-ві pp. XX ст.) характеризується як стадія розвитку і досить значного поширення серед учених-компаративістів думки про те, що порівняльне правознавство — це не окрема наука, не самостійна галузь знань, а лише особливий порівняльно-правовий метод дослідження.
3. (кінець 40-х—50-ті pp. XX ст.) робляться посилені спроби дослідження його в практичному плані, як «інструменту» виконання повсякденних практичних завдань, і одночасно приділяється підвищена увага порівняльно-правовій освіті, особливо в Європі й Америці.
4. (60-ті pp. XX ст.) відрізняється, перш за все, тим, що безпосередньо асоціюється із цілеспрямованим розробленням компаративістами різних країн, і в першу чергу відомим французьким ученим Р. Давидом, доктрини «великих систем» — правових сімей.
На думку О.Ф. Скакун, наука порівняльного правознавства пройшла три етапи свого безпосереднього розвитку:
-
виникнення як юридичної науки, тобто нагромадження і систематизація юридичних знань про проблеми застосування порівняльно-правового методу, вивчення загальних, особливих і одиничних рис різноманітних правових систем світу;
-
становлення як самостійної галузі юридичних знань, що має власний предмет, методи, понятійний апарат і т. ін.;
-
оформлення юридичної компаративістики як системи знань, методів, прийомів порівняльно-правових досліджень у цілісну систему, тобто в теорію правових систем (теорію компаративістики), зростання значущості і визнання результатів цих досліджень.
Підбиваючи підсумок вищевикладеним періодизаціям історії формування, розвитку порівняльного правознавства, необхідно відзначити, що компаративісти мають підстави для того, щоб почати історію порівняльно-правових досліджень із праць античних авторів. Дійсно, порівняння як прийом вивчення права й удосконалення законодавства існує з незапам'ятних часів. Проте широке і свідоме застосування порівняльно-правового методу і визнання порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму все ж таки наледать до другої половини XIX ст. І на цій підставі можна виділити такі етапи його становлення і розвитку:
-
етап формування ідей порівняльного правознавства — спочатку як порівняльно-історичний напрям досліджень, а потім як практико-прикладний напрям (1800—1900);
-
етап формування порівняльного правознавства і його становлення як визнаного наукового напряму — І Міжнародний конгрес порівняльного права (1900) і подальший його розвиток (1900—1945);
-
етап інтенсифікації розвитку порівняльного правознавства після другої світової війни (1945 - 80-ті роки XX ст.);
-
сучасний етап розвитку порівняльного правознавства.