4. Переваги і недоліки бюрократії.

Поняття бюрократії.

Чим бiльше i складнiше формальна органiзацiя будь-якого типу, тим бiльша потреба не тiльки у координацiї дiяльностi її членiв, але й в упорядкуваннi самої координуючої дiяльностi. Ця потреба задовольняється тим, що соцiологи називають бюрократiєю, – а саме – специфiчною соцiальною структурою, що створюється iєрархiєю статусiв i ролей, базується на розподiлi функцiй i влади, і функцiонує за певними правилами та процедурами.

Сам термін „бюрократія” введений у науку ще в 1745 р. і вживався спочатку по відношенню до міністерств і урядів, а потім його стали переносити і на інші великі організації. Французький письменник Оноре де Бальзак говорив про бюрократію як про „гігантську владу над пігмеями”, а сьогодні бюрократія часто асоціюється з тяганиною і паперотворчістю, які висміяні у багатьох сатиричних творах. Поняття бюрократiї соцiологи вживають у нейтральному значенні, без того негативного навантаження, яке це слово має у повсякденному вжитку, коли ми використовуємо його для позначення, наприклад, органiзацiйної неефективностi. Бюрократ, у повсякденній свідомості, найчастiше уявляється як офiцiозний, зосереджений на правилах, заплутаний у концелярських формалiзмах клерк, що ухиляється вiд вiдповiдальностi i займається малопродуктивною роботою.

За оцiнками американських соцiологiв бюрократiя у ХХ ст. набула розгалуженості через те, що зростання та ускладнення соцiальних органiзацiй зробили необхiдним створення в них великої кiлькостi структурних одиниць i пiдроздiлiв. А щоб контролювати їх рiзноманiтну дiяльнiсть i регулювати її, став необхiдним вiдповiдний соцiальний механiзм. Забезпечуючи виконання завдань на регулярних i упорядкованих пiдставах, бюрократiя у великiй органiзацiї робить можливими ефективне планування i ефективну координацiю дiй. Крiм того, бюрократiї прагнуть усунути усякий сторонній вплив на поведiнку своїх членiв, щоб вони дiяли перш за все на користь органiзацiї. У наш час найбiльшi i найскладнiшi органiзацiї будуються саме як бюрократiї.

Особливості бюрократії за М. Вебером.

Вперше аналiз бюрократiї як специфiчної системи соцiальної регуляцiї здiйснив видатний нiмецький соцiолог Макс Вебер. Він вважав головною тенденцiєю нової i новiтньої iсторiї – процеси рацiоналiзацiї, а саме – процеси замiщення традицiйних, виключно досвiдних методiв соцiальної органiзацiї методами теоретично обгрунтованими, із явно сформульованими, старано розрахованими правилами i процедурамми. Він вважав, що бюрократичні організації існували ще в стародавніх державах – у Китаї, Стародавньому Римі і Стародавній Греції. Але тільки в сучасному для нього суспільстві бюрократія захопила всі сфери життя. Особливо це стосується тих держав, де править олігархія (грец. „правління меншості”).

Втім, М. Вебер аналiзував не конкретнi існуючі бюрократичнi органiзацiї, а як вiн це назвав, „iдеальний тип” бюрократiї. У соцiологiї „iдеальний тип” – це абстрагований опис певного явища, сконструйований із даних аналiзу багатьох реальних випадкiв цього явища так, щоб зафiксувати його головнi характеристики та суттєвi особливостi. Наприклад, соцiологи вiдшукують спiльнi елементи у структурах державних мiнiстерств i комiтетiв, церков, профспiлок, унiверситетiв, концернiв i конструюють модель цiльової органiзацiї взагалi. Але треба пам'ятати, що така модель не є реалiстичним зображенням жодної конкретної бюрократичної структури, яка дiйсно дiє у певних умовах. Така модель має зовсiм iнше призначення. Вона використовується, щоб з'ясувати механiзми функцiонування вiдповiдних органiзацiй i пояснити вже з'ясоване тим, хто тiльки починає дослiдження таких органiзацiй, або лише готується для того, щоб такi дослiдження проводити.

Це треба мати на увазi при ознайомленнi з „iдеальним типом” бюрократiї, розробленим М. Вебером – як повнiстю рацiоналiзованої органiзацiї, зусилля якої сконцентрованi на вiдборi найбiльш вiдповiдних із доступних засобiв для досягнення певної цiлi. За М. Вебером, ідеальній бюрократiї властивi такi особливості:

– Функцiональна спецiалiзацiя. Серед посадових осiб iснує чiткий подiл функцiй. Кожний член органiзацiї спецiалiзується на виконаннi певної роботи i зосереджується на певних завданнях.

– Посадова ієрархiя влади. Усi посади поєднуються в iєрархiчну систему влади у виглядi пiрамiди. Посадовi особи вiдповiдають перед начальником не тiльки за свої дiї i рiшення, але й за дiї i рiшення своїх пiдлеглих. Обсяг влади окремої посадової особи чiтко визначається: кожна така особа має виконувати розпорядження безпосередньо вищої посадової особи i має право вiддавати розпорядження тільки своїм безпосереднім пiдлеглим.

– Правила та інструкції. Вся дiяльнiсть бюрократiї спрямовується системою взаємопогоджених правил i iнструкцiй (у бiльшостi в письмовiй формi). Цi правила визначають також вiдповiдальнiсть посадових осiб та вiдносини мiж ними. Вони забезпечують координацiю виконання суттєвих завдань i одноманiтнiсть цього виконання незалежно вiд змiн у складi персоналу.

– Квалiфiкованiсть та компетентність персоналу. Усi посади потребують певної квалiфiкацiї i заповнюються на пiдставах компетенцiї кандидатiв, а не будь-чиїх особистих суджень. Компетенцiя визначається сертифiкацiєю (наприклад, ступенем, отриманим у коледжi) або через iспити чи тестування у самiй органiзацiї.

– Забезпечення і кар’ера. Призначених на посади органiзацiя забезпечує усiм, що необхiдно для виконання їх службових обов'язкiв. Створюються умови, щоб найманнi працiвники розглядали свою роботу в органiзацiї як особисту кар'єру. Для цього пiдвищення у iєрархiї здійснюються або за старшинством або за заслугами, або з урахуванням того й iншого. Пiсля випробувального перiоду призначенi на посади особи набувають гарантiї зайнятостi i захисту проти довiльного звiльнення з роботи.

– Безособовість. Бюрократія ставить правила вище особистих бажань, у результаті чого до клієнтів ставляться так само, як і до робітників.

– Формальна письмова комунікація. Згідно старому висловлюванню, серце бюрократії належить не людям, а паперам. Адмiнiстративнi рiшення, правила, процедури i дiї органiзацiї занотовуються документально i зберiгаються постiйно в архiвi.

М. Вебер був переконаний, що бюрократiя – невiд'ємна складова сучасного капiталiзму. Але, вiн також стверджував, що соцiалiзм збiльшить, а не зменшить бюрократичнi структури. Визначаючи обмеженнiсть капiталiзму, він тим не менш вважав, що саме капiталiзм надає кращi можливостi для захисту особистої свободи i творчого лiдерства у свiтi, де домiнують цiльовi органiзацiї.

Зауважимо, що жодна організація не існує в вакуумі. Діяльність будь-якої організації залежить не лише від її власних цілей і політики, але й від організаційного середовища – сукупності факторів поза організацією, які впливають на її діяльність. До них відносяться технологічні, економічні і політичні тенденції, наявна робоча сила (демографічні характеристики) та інші організації.

Недоліки бюрократії.

Треба зауважити, що не усi соцiологи оцiнюють бюрократiю так оптимiстично, як М. Вебер. Багато з них схвильованi тим, що бюрократiї можуть обмежити людську свободу, перетворюючи вiльних людей на „гвинтики” органiзацiйних машин. Найчастiше соцiологи вiдзначають, як основнi, такi шість недолiків бюрократiї:

1) Неефективнiсть у незвичайних ситуацiях, яка, фактично, є наслiдком пiдвищеної ефективностi у звичайних, типових ситуацiях. Це по'вязано з тим, що часто бюрократiя страждає слiпою прихильнiстю до iснуючих правил i процедур, яку Торстейн Веблен назвав „натренованою нездатнiстю”, маючи на увазi, що таке ставлення до цих правил i процедур, по-перше, формується саме у процесi набуття досвiду роботи у бюрократичних органiзацiях, а по-друге, має своїм наслiдком їх нездатнiсть адекватно реагувати на незвичайнi ситуацiї. Досвiд, що набувається у бюрократичних органiзацiях формує у їх членiв так зване „тунельне бачення”, яке обмежує їх здатнiсть бачити повний контекст справи i реагувати по-новому, коли змiна ситуацiї робить старi засоби її вирiшення непридатними.

2) Перекручена рацiональнiсть (ритуалізм). Тут мається на увазi та обставина, що функцiональна рацiональнiсть бюрократiї – це рацiональнiсть тiльки стосовно засобiв отримання конкретного результату, але не стосовно самого результату. Наприклад, програми, розроблені для скорочення безробiття можуть здійснюватися ефективно, але викликати нестримну iнфляцiю. Тобто, через те, що кожен бюрократ концентрується на своїх власних функцiях, вплив їх виконання на бiльш загальнi результати дiяльностi органiзацiї можуть залишатися непередбаченими.

3) Замiщення цiлi. Завжди є ризик, що з часом посадовi особи почнуть забувати цiлi своєї органiзацiї i спрямовувати свою енергiю на що-небудь iнше. Часто потреби функцiонування великої органiзацiї спричиняють появу власних бюджетних, кадрових та iнших адмiнiстративних проблем, i день за днем увага бюрократiї може все бiльше концентруватися на цих внутрiшнiх проблемах, змiщуючись на них із тих цiлей, заради яких ця організація була створена. Навiть добродiйнi органiзацiї iнодi витрачають непропорцiйно велику частину своїх фондiв на адмiнiстрування, i тiльки чверть чи меншу частину витрачають на тi цiлi, заради яких цi органiзацiї створенi.

4) Тенденцiя до збiльшення своєї чисельностi. Сiрiл Норткот Паркiнсон у 1957 р. сформулював, – частково сатирично, – закон, який тепер так i називають „законом Паркiнсона”. Цей закон стверджує, що „робота розширюється так, щоб заповнити увесь той час, який може бути витрачений на її виконання”. Паркiнсон навiв досить переконливi приклади того, як кiлькiсть чиновникiв зростає навiть тодi, коли обсяг роботи зменшується. Класичний приклад, – мiнiстерство колонiй Великобританiї, де за 15 рокiв, з 1939 до 1954, коли колонiй ставало все менше i менше, чисельнiсть службовцiв ставала все бiльшою i бiльшою, i зросла майже у чотири рази – з 45 до 166 осiб. Це явище пояснюється постiйними пошуками бюрократiв можливостей збiльшити кiлькiсть пiдлеглих. Цi пiдлеглі, у свою чергу, знаходять роботу один одному, а координацiя їх роботи потребує подальшого збiльшення кiлькостi керiвникiв.

5) Авторитарнiсть її структури. Справа в тому, що iєрархiчна побудова бюрократичних органiзацiй породжує серйознi проблеми. Через авторитарнiсть владних вiдносин, службовцi на нижчих рiвнях iєрархiї зацiкавленi приховувати вiд начальникiв свої вади, помилки, недолiки у роботi. Реально, комунiкацiї у бюрократичнiй органiзацiї переважно одностороннi, йдуть майже повнiстю тiльки згори донизу, i на середнiх рiвнях часто викривляються. Тi, хто займає верхiвку органiзацiї рiдко добре обiзнанi з проблемами та почуттями тих, хто знаходиться на самих нижчих рiвнях iєрархiї.

6) Тенденцiя вироджуватися в олiгархiю. Олiгархiєю соцiологи називають таку систему влади, за якою вона концентрується в руках декiлькох осiб, що використовують свої посади для власного збагачення та задоволення своїх егоiстичних iнтересiв. На цю ваду бюрократiї вказував ще інший соцiолог –Роберт Міхельс (1911), друг М. Вебера. I деякi сучаснi соцiологи, досліджуючи процеси, що вiдбуваються у великих бюрократичних органiзацiях, висловлюють стурбованiсть за майбутнє демократичних iнститутiв. Олігархія добре себе почуває в ієрархічній структурі бюрократії і зменшує ступінь підзвітності лідерів населенню.

Загалом можна сказати, що хоча складнiсть сучасного життя вимагає великомасштабних цiльових органiзацiй, бюрократичнi структури породжують серйозні проблеми. I деякi соцiологи вважають, що немало проблем сучасного життя взагалi не може бути вирiшено, а деякi органiзацiйнi i урядовi функцiї не можуть виконуватися добре.

СЕМІНАР. ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП І ОРГАНІЗАЦІЙ

Питання для обговорення:

1. Соціальні групи як елементи соціальної структури.

2. Лідерство та конформізм у соціальній взаємодії.

3. Сутність і типи формальних організацій.

4. Переваги і недоліки бюрократії.

Ключові терміни: соціальна структура суспільства, соціальна група, лідер, конформізм, формальні організації, бюрократія.