3. Сутність і типи формальних організацій.

Поняття формальної органiзацiї.

Ще столiття тому майже все соцiальне життя вiдбувалося у межах невеликих, здебільшого первинних, соцiальних груп – сiм'ї, сусiдської спільноти, сiльської громади. Нині у соцiальних структурах переважають великi вториннi групи, що впливають на життя людей із моменту їх народження. Зростання ролi вторинних соцiальних груп пов'язане з формуванням великих суспiльств, що охоплюють мiльйони людей, та з вiдповiдним ускладненням подiлу працi, без якого неможливо задовольняти потреби соцiального життя великих суспiльств. Для того, щоб просто пiдтримувати життя значного за кiлькостю мiського населення, необхiдно не тiльки збiльшити виробництво їжі, але й ще забезпечити зберiгання її у вiдповiдних кiлькостях та транспортування на досить значнi вiдстанi. У великих мiстах для будь-кого ставало неможливим запроваджувати норми i стандарти групового життя, приймаючи до уваги тiльки членiв родини та сусiдiв. З ускладненням подiлу працi, а тому i її змiсту, освiта дiтей вже не могла вiдбуватися тiльки так званим „природним шляхом”.

Для задоволення цих та багатьох iнших потреб люди створювали групи, призначенi для виконання певних завдань, для досягнення певних цiлей. Такi групи у англомовнiй соцiологiї одержали назву „формальні організації”. Але українське слово „формальний” не має деяких тих значень, що має англiйське слово „formal”. Наприклад, „formal”, за Вебстером, це, крiм iншого, ще „високоорганiзований”. Отже, для позначення великих вторинних груп, якi свiдомо створюються для досягнення певних цiлей, у соцiологiї використовуються терміни „формальні організації”, „цiльові органiзацiї” та „соціальні організації”.

Формальна організація – це цільове об’єднання людей, що має розподіл праці, певні правила і процедури та систему соціального контролю.

Більшість формальних організацій вирізняє ієрархічна структура; у кожної соціальній організації є назва, статут, цілі, сфера діяльності, порядок роботи, штат працівників (персонал), приміщення та устаткування, управлінська ієрархія (механізм, який упорядковує взаємодію людей в залежності від вертикального розташування людей за рангами), посадові інструкції, чітко налагоджений контроль, планування, облік і багато іншого.

Формальні органiзацiї iснують тисячі рокiв, ще з часiв стародавньої Месопотамії, Єгипту та Китаю, але тiльки у новiтнi часи їх поширення стало фактично повсюдним. В останнi десятирiччя розвинуті суспільства все бiльше стають суспiльствами великих напiвавтономних i тiсно зв'язаних цiльових органiзацiй. I це стосується не тiльки системи державної адмiнiстрацiї – вiд мiсцевих мунiципальних органiзацiй аж до столичного уряду. До цих органiзацiй вiдносять також „великi” мiжнацiональнi корпорацiї; „великi” лiкарнi, де працюють тисячi лiкарiв; „великi” профспiлки; „великi” сiльскогосподарськi органiзацiї; „великі” університети тощо. Навiть організована злочинність досягла таких розмiрiв i такої розгалуженості, що потребує адміністративного персоналу. Взагалi, сучасне суспільство виглядає як об'єднання формальних органiзацiй, що з'являються, зникають, змiнюються, з'єднуються i вступають у незлiченнi взаємовідносини одна з одною.

Типи формальних органiзацiй.

Люди входять до формальних органiзацiй із рiзних причин. Проаналiзувавши цi причини, Aмітаї Етціоні видiлив три типи формальних органiзацiй:

1) Нормативні (добровiльнi) організації – це об'єднання, до яких люди можуть вiльно приєднуватися i вiльно їх залишати. Прикладами добровiльних органiзацiй є релiгiйнi i професiйнi об'єднання, полiтичнi партiї (у демократичних державах), рiзнi клуби за iнтересами, самодiяльнi колективи. Члени таких органiзацiй не отримують платнi за своє членство. Навпаки, вони часто самi сплачують за своє членство, тому що найчастiше у добровiльних органiзацiях люди об'єднуються для того, щоб заповнити свiй вiльний час, мати задоволення вiд спiлкування з однодумцями, щоб надати тим, хто цього потребує, ту чи iншу допомогу, надати тi чи iншi соцiальнi послуги. Коли добровiльнi органiзацiї досягають своїх цiлей, їх члени часто їх реорганiзують, знаходячи для них новi завдання, щоб виправдати їх дiяльнiсть. Для багатьох добровiльних органiзацiй суттєвою умовою є нездiйсненнiсть їх програм, тому що повне вирiшення проблем, якими вони займаються, усунуло б пiдстави для їх iснування.

2) Примусовi органiзацiї – це такi об'єднання, до яких людей примущують входити, навiть коли вони цього не бажають. Прикладом таких органiзацiй є обов'язкова школа, обов'язкова армiя, психiатрична клiнiка, в’язниця, рiзнi органiзацiї примусових робiт i т.iн.

3) Утилiтарнi органiзацiї – це об'єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких органiзацiй належать, наприклад, пiдприємства, унiверситети, профспiлки, урядовi органiзацiї та iншi, якi люди створюють для задоволення життєвих потреб. Можна помiтити, що членство у таких органiзацiях не є анi повнiстю добровiльним, анi повнiстю примусовим. Наприклад, у нетоталiтарному суспiльствi людину не можуть примушувати найматися на роботу, але якщо людина не має iнших джерел доходу, вона вимушена це робити, щоб забезпечити себе засобами iснування.

При цьому, кожна окрема взята організація може підпадати під усі вищеперераховані категорії. Наприклад, психіатрична лікарня є примусовою організацією для пацієнта, утилітарною – для психіатра, нормативною – для людини, яка добровільно допомагає лікарні у вільний час.