1……Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов´язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою.

Народження політології зумовлене, насамперед, суспільними потребами в розробленні технологій управління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в оптимізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяльності та владних повноважень держави.

Політологія (грец. politika — державні й суспільні справи, logos — слово, поняття, вчення) — наука, об´єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, даючи політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.

Незважаючи на те, що науки про суспільство висвітлюють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б критично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціальних спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних наук зводилася здебільшого до коментування і виправдання існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Істотним чинником активізації став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільства, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і політичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тільки їх відмінність, а й схожість.

Політична наука розвивається в тісному зв´язку з іншими соціальними науками і залишиться творчою галуззю знання лише у тому випадку, якщо збереже таку відкритість у майбутньому.

І хоча в кожній країні політологія, поряд із іншими суспільними науками, "прив´язана" до національної специфіки, проте буде штучним протиставлення світовому вченню про політику виділення окремої науки – української політології, адже це свідоме відокремлення від світового політичного процессу

Сутність людини полягає в тому, що вона може сформуватися тільки в умовах суспільства. Історична практика переконливо свідчить, що людина вдосконалюється й самореалізується у процесі підключення до різних аспектів суспільних відносин. Ось чому й нині не втрачає актуаль­ності теза Арістотеля про те, що «людина є політична істота, якій природно призначено жити в суспільстві». Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив «пересічного» фомадянина на суспільно-політичні про­цеси залежить від таких основних чинників:

—соціальний статус (класова належність, професія, місце в професій­ній і соціальній ієрархії, ступінь життєвої зрілості);

—усвідомлення власних інтересів та їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств і класів;

— масштаби та значущість виконуваних соціальних ролей;

— політична активність та вміння вести політичну діяльність;

—наявні у суспільстві соціальні обмеження активності (групові при­вілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

— рівень свідомості й політичної культури тощо.

2. Основні завдання та функції політології.Завдання П виражені в її функніях.Теоре-тико-пізнавальна реалізуєтся через вивче-ня, систематизацію, поясненя, аналіз уза-гальненя й оцінку політ явищ. Репрезентує себе у вигляді сукупності теоретичних ко-нцепцій. Полягає у розробці основних кон-цептуальних ідей які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах Методологічна яка визначає порядок ана-ліз закономірнестей, методів, способів і принципів теоретичного дослідженя полі-тики і практичної реалізації набутих знань. Озброїти людину ефективними засобами пізнаня політ реальності, філософськими і емпіричного аналізу. Світоглядна- стверд-жує ціності, ідеали, норми цивілізованої політ поведінки, політ культури соціальнтх суб’єктів що сприяють досягненю певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонувані політичних інститутів. Ця функція сприяє розвитку політичного ми-сленя. Важливу роль прогностична функц-ія полягає у спрямованості політології на передбаченя шляхів розвитку політ проце-сів різних варіантів політ поведінки. Це необхідно для розробки механізму рацона-льної організації політичних процесів, ура-хуваня ресурсів політ влади, контроль. По-літологія має велике виховне значеня. Основні етапи розвитку політичної науки.Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з’явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з’являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.

4. об´єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб´єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб´єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов´язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об´єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

Суб´єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у політичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб´єктів.) Здатність творити політику характеризують терміном політична суб´єктність, яка залежить від об´єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб´єкта) і суб´єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій

). 5. Політологія та інші галузі суспільствознавства.Це явище нові-тнього часу. Вона з’явилась на сучасному етапі людської діяльності у період утвер-джен індустріального суспільства коли виникли нетрадиційні відносини між людиною і навколишнім світом. Виникненя де-мократичних ідей що призвело до появи ліберальної демократії з її гострим попито-м на політологічні знання. Це створило ум-ови для появи політології. Ще до середини ХХ обмежувалось вченням про державу, а організаційного оформленя набула у краї-нах Заходу після другої світової. Почали з’являтися праці в яких під політикою ста-ли розуміти не тільки життя держави, а й діяльність політичних партій і інших полі-тичних інститутів. Політична наука стала настільки самостійною що почала активно взаємодіяти з іншими гуманітарними нау-ками. Спостерігаєтся взаємодія політ дум-ки із суміжними галузями знань політична наука стає у розвинутих країнах повнопра-вною частиною науки як соц інституту з численими організованими проф кадрами, виникають міжнародні і нац організації по-літ думки. Слід звернути увагу на те що політика виступає об’єктом вивченя бага-тьох гуманітарних дисциплін. Політику вивчають філософія, соціологія, право і де-ржавознавчий, історичний, психологічний

6. Засоби масової інформації: поняття, риси. У полі­тичній системі демократичного суспільства засоби масової інфор­мації (ЗМІ) відіграють важливу роль. Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять теле-, радіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає ви­користовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зво­ротний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМІ є установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спе­ціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Політика як сфера суспільної діяльності найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв'язків між її суб'єктами. Політика є неможлива без опосередкованих форм спілкуван­ня і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. У сучасному суспільстві ЗМІ все більше вис­тупають не лише необхідною передавальною ланкою у складі механізмів політики, але й її творцем. Характерні риси засобів масової інформації: публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів); • наявність спеціальних технічних засобів; • непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних парт­нерів; • непостійний характер аудиторії; • переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципі­єнта. Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні засоби масової інформації, насамперед телебачення. Функції засобів масової інформації. Серед найважливіших функцій виділимо такі: ) інформаційна функція - отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. На основі отрима­ної інформації формується громадська думка про діяльність органів вла­ди, об'єднань громадян, політичних лідерів тощо; 2) освітня функція - донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних дже­рел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації; 3) функція соціалізації - засвоєння людиною політичних норм, ціннос­тей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності; 4) функція критики і контролю. Критика ЗМІ характеризується необмеженістю свого об'єкта, їх контрольна функція засновується на ав­торитеті громадської думки. ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до пра­вопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМІ опи­раються як на громадську думку, так і на закон; 5) мобілізаційна функція проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності; 6) оперативна функція - обслуговування ЗМІ політики певних об'єднань громадян. ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може пра­вильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, - одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Поте історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення І свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякування населення, сіяти недовіру і страх.

7. Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомос. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження. Політична ідеологія створюється діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей. Ідеологія є живильним грунтом для формування суспільно-політичних рухів. З визначення політичної ідеології настає, що в будь-якому випадку вона є різновидом корпоративної свідомості, що відбиває суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку, що відрізняється схильністю до духовного експансіонізму. Основними функціями політичної ідеології є: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, створення позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політичного розвитку. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань. З точки зору політичних функцій, ідеологія прагне згуртувати, інтегрувати суспільство або на основі інтересів якої небудь певної соціальної (національної, релігійної та ін.) групи, або для досягнення цілей, які не спираються на конкретні верстви населення (наприклад, ідеологія анархізму, фашизму). Відмінності між різними типами ідеологічного обгрунтування політики стосуються організації економічної та інших сфер суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, взаємодії особи, суспільства і держави, шляхів і засобів суспільних перетворень. Відповідно до цього виділяють 3 основних політичних ідеології: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія. Значну роль у сучасному світі відіграють також національні ідеології, правий неоконсерватизм екстремістського толку, фашизм, анархізм, ідеологія «зелених» та інші. Анархізм, Комунізм, Консерватизм, Лібералізм,Пацифізм, Расизм, Соціалізм,Нацизм,Націоналізм, Соціал-націоналізм,Християнська демократія ,Націонал-більшовизм

8. Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.

Це одна з найбільш популярних доктрин. Слово консерватизм походить від латинського слова консерватізме – зберігати, охороняти. Загалом концепція косерватизма походить від Платона, Нітше, Макіавеллі, Арістотеля. Писемна історія консерватизму починається від Французької революції. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає доктриною дворянства. Але в ХХ ст. консерватизм сприйнявши деякі ідеї лібералізму стає платформою і буржуазії. Консерватизм виступає як захисна реакція середніх і дрібних підприємств перед невблаганним динамідмом капіталістичного розвитку, що загрожує їх існуванню. Консерватизм спрямований на такі форми державного і суспільного життя, які склалися історично. Основні риси:

1.спадкоємність

2.стабільність

3.державний авторитет.

4.принцип свободи.

В процесі розвитку капіталізму консерватизм не залишився незмінним, основні його положення іволюціонували. Консерватизм переростає в неоконсерватизм. Він виражає інтереси середнього класу, бо керується такими ліберальними принципами:

1.конституціоналізм

2.поділ влади

3.загальне виборче право

.Політичні партії правої та правоцентриської орієнтації

Цели: построение независимого демократического гос-ва.; ускорение экономических реформ с акцентом на соц. защищеность населения; соединить принципы либерализма в экономике с идеалами и елементами соц. защищености в консерватизме; реформирование экономики с реформ в налоговой и бюджетных сферах. Методи достижения цели: а)национал-демократы: выступают за постепенные изменения, на первом месте демократические идеалы. б)национал-радикалы: выступают за радикальные изменеия, на первом месте национальные интересы. ( а)КОН, правые, УНА, ОУН, Укр. национал-социалист. партия. б) Правоценристы, Рух, ДПУ, Укр. республиканская партия, Хрестьянская, Либерально демократическая партия Укр.)

9. Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

. Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зро­били такі видатні мислителі, як ДЛокк, Ш.Монтеск'є, І.Кант та ін.

Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, не­доторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська сис­тема поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму:

1.критика феодальної регламентації економічного життя

2.критика обмеження зовнішньої торгівлі.

3.за повний простір приватної ініціативи

4.звільнення економіки з-під опіки держави

5.пропаганда буржуазно-парламентського устрою.

Найбільшого розквіту лібералізм досяг в Великобританії.

Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в еко­номічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

10. Українська Соціал-Демократична Партія (УСДП) — українська соціалістична партія в Західній Україні у 1899—1939 рр.

• 1899–1918 рр. діяла у Галичині й Буковині у складі Австро-Угорської імперії як автономна секція Соціал-демократичної робітничої партії Австрії;

• 1918–1919 — самостійна партія в ЗУНР;

• 1919–1924, 1929–1939 рр. — самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польської республіки та еміграції.

Ідеологія УСДП базувалася на принципах соціал-демократії, зокрема австромарксизму, а також на ідеї незалежності й соборності України. УСДП спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті Західної України не мала.

11. Комуністичний рух. КомінтернПодії Першої світової війни привели до розколу і ліквідації 2-го інтернаціоналу, сприяли поглибленню незгод усередині соціал-демократичних партій.Внаслідок затягування війни і наростання економічних труднощів зростав авторитет радикально настроєних діячів партій. Вони виступали за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську обездолених верств проти заможних, проведення соціалістичної революції, викоренення самого джерела війни — капіталізму. Їхні опоненти прагнули збереження громадянського миру, здійснення соціальних і демократичних реформ для досягнення соціальної справедливості. Таке розмежування породило відкритий антагонізм, коли почалися революції та постало питання про їхню спрямованість. Досвід більшовиків у Росії відлякував одних‚ а в інших породжував прагнення їх наслідувати. Майже в усіх країнах почали формуватися комуністичні партії. Більшовики на чолі з В.Леніним вирішили створити новий інтернаціонал — комуністичний.У Петрограді було скликано нараду, на якій обговорювалися принципи відбору учасників, засновників Комінтерну. Найважливішими умовами вважалися ведення партією боротьби проти свого уряду за припинення війни і визнання нею радянської влади в Росії.У 1919 р. в Кремлі почала роботу міжнародна комуністична конференція. Вона конституювала 1-й (установчий) конгрес 3‑го, Комуністичного інтернаціоналу. На ньому, як було оголошено, були присутні 52 делегати з 21 країни. Слід зауважити, що всі делегати від інших країн були іноземними представниками лише за національністю, а насправді вони належали до РКП (б) і проживали в Росії. Лише один делегат прибув із-за кордону. Конгрес прийняв "Маніфест Комінтерну до пролетарів світу", в якому зазначалась мета організації — здійснення світової революції, та створив виконком Комінтерну на чолі з Г.Зінов’євим. На 2-му конгресі було прийнято статут і 21 умову вступу до Комінтерну. Першочерговими умовами стали підтримка радянської Росії та визнання необхідності світової соціалістичної революції. Статут і умови вступу до Комінтерну передбачали, що Комінтерн‚ власне‚ буде єдиною всесвітньою комуністичною партією, а національні партії — його секціями. Концепція світової пролетарської революції стала стрижнем теоретичної та практичної діяльності Комінтерну. Реальною спробою її впровадження став похід Червоної армії під командуванням Тухачев­ського на Варшаву. Наступним пунктом мав стати Берлін. Це перегукувалось із маніфестом Комінтерну, в якому, зокрема, зазначалося: "Комуністичний Ін­тернаціонал — партія революційного повстання міжнародного пролетаріату… Радянська Німеччина, об’єднана з Радянською Росією, стали б відразу сильнішими від усіх капіталістичних держав, разом узятих. Справу Радянської Росії Комінтерн оголосив своєю справою... Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!". Проте цим планам збутися не судилось, і світову революцію довелося відкласти. Але за всі роки існування СРСР радянське керівництво не полишало ідеї «світової революції», неодноразово вдаючись до всіляких авантюр.

12 Фашизм та неофашизмфашизм — це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тоталітарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали засобом контролю над робітниками.

13 Соціалізм, як політична течія.Вчення К.Маркса (1818—1883) і Ф.Енгельса (1820—1895) виникло наприкінці 40-х років XIX ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурх­ливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса поля­гала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових і національних відносин, створені умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з по­гляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову бороть­бу і революцію, знищення одного класу іншим, через встановлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ на соціальні класи і приве­де до однорідного, соціальне справедливого суспільства. Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в XX ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедли­вості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх тощо.