Самостійна робота №8.

Тема: Динаміка біоценозу.

Біоценоз являє собою доволі консервативну природну систему. З року в рік угруповання залишаються незмінними, і навіть якщо змінюється чисельність видів або інші параметри, то цим не порушається рівновага системи.

Сталість найважливіших екологічних параметрів біоценозу називають гомеостазом.

Наприкінці ХІХ ст.. динаміку угруповань вперше описав Е.Вармінг. Основним принциповим положенням цієї теорії є те, що динаміка угруповання, її зміна в часі – це природна властивість екологічних систем.

Масштабні зміни географічної обстановки або типу ландшафту під впливом природних катастроф чи діяльності людини призводять до послідовних змін стану біогеоценозів місцевості – сукцесій.

Найповніше розробили теорію сукцесії американські ботаніки Р. Коулес і Ф. Клементс.

Першопричиною зміни фітоценозів Ф. Клементс вважав зміну окремих кліматичних чинників або їхнього комплексу. У відповідь на ці зміни, угруповання послідовно змінюють один одного, адаптуючись до нових умов середовища.

Завершується цей процес формуванням угруповання, пристосованішого до комплексу кліматичних умов.

Сучасні вчені вважають, що сукцесія може бути регресивною, якщо вона призводить до збіднення та спрощення угруповань.

Сукцесії поділяються на первинні і вторинні, Первинні відбуваються на вільних від грунту землях – вулканічних туфових і лавових полях. Вторинні сукцесії відбуваються на місце перебуванні зруйнованих угруповань, де збереглися грунти та деякі живі організми. Це можуть бути голі скелі або дно моря, що відступило.

Процес сукцесії починається з ґрунтоутворення. Потім з’являються бактерії, лишайники, одгоярусна піонерна рослинність.

Сукцесії бувають ендодинамічні, ензодинамічні, антроподинамічні.

Протягом багатьох сторіч відбувалися фундаментальні великомасштабні сукцесії, що охоплювали цілі геологічні періоди. Такі вікові зміни екосистем відбивають історію розвитку біосфери.

Словник біологічних термінів.

Сукцесія – поступова необоротна зміна складу та структури біогеоценозу, що спричинюється зовнішнім чи внутрішніми факторами.

Сукцесії екзодинамічні (зовнішні) – бувають пірогенні, гідрогенні, галогенні, зоогенні.

Сукцесії ендодинамічні (внутрішні) – пов’язані з розвитком біоценозу, в межах якого одні види вимирають, інші виникають.

Життєдіяльність організмів призводить до зміни фітосередовища.

Сукцесії антроподинамічні (діяльність людини) – лісова дигресія, дигресія лук у процесі скошування трав, перевипас.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке біоценоз ?

2. Якими показниками характеризується біоценоз ?

3. Чим можна пояснити чіткіше виражене домінування окремих видів у бідних на види біоценозах, ніж у тих, що мають значне видове різноманіття ?

Література:

Кучеренко М.Є. Загальна біологія. Підруч. Для уч. 10-11 кл. – К.: Ґенеза, 1998. – 464с. с.317-320.

Самостійна робота №9.

Тема: Індуктивне значення організмів.

Фактори середовища доволі строго визначають, які організми можуть жити в даному місце, а які не можуть. Враховуючи це, ми можемо використати обернену закономірність і судити про стан середовища організму, який в ньому проживає.

Так з’явився метод біоіндикації середовища, який особливо широко використовують для визначення рівня збруднення повітря за допомогою лишайників, мохів чи грибів.

Ю.Одум наводить низку суттєвих зауважень, які слід брати до уваги під час використання цього методу.

Великі види є кращими індикаторами, ніж дрібні, оскільки на даному потоці енергії може підтримуватися більша біомаса і ця біомаса розподіляється між великими організмами.

Числове співвідношення різних видів, популяцій і цілих угруповань часто служить кращим індикатором, ніж чисельність одного виду, оскільки це відбиває загальну суму умов.

Наприклад, чисті угруповання сосни високих бонітетів є індикаторами свіжих борових та суборових пісків. Зарості кропиви дводомної індукують багаті на азот землі.

Біологічну індикацію широко використовують сьогодні для оцінки забруднення навколишнього середовища.

Словник біологічних термінів.

Біоіндикатори – це група особин одного виду угруповання, наявність, кількість або інтенсивність розвитку яких тому чи іншому середовищі є показником певних природних процесів або умов зовнішнього середовища.

Питання для самоконтролю.

1. Як використовують організми для біоіндикації ?

2. Що називається біоіндикатором ?

Література:

Потіш А.Ф. Екологія: теоретичні основи і практикум. Навч. Посібник для суд. ВНЗ – Львів «Новий Світ» - 2000, 2004. – 328с. с. 95 – 100.

Самостійна робота №10.

Тема: Демографічні фактори.

Жива речовина планети існує 3,6 – 3,8 млрд. років людина з’явилася всього тільки 3 млн. років тому. Таким чином, в загальній історії біосфери на долю антропогенного фактору приходиться всього 0,07% загального терміну її існування. Розвиток людства з його технічними можливостями виявився для біосфери подібним до вибуху, тому що біосфера адаптована на досить повільних та поступових впливів.

Регіональна цільність заселення планети суттєво коливається. Вона складає в США – 29,5 чол./км², в Іспанії – 76,8, в Китаї – 113, в Індії – 237,5.

Середня цільність населення в Європі, включаючи Україну, дорівнює 163 чол./км².

За підрахунками вчених, на суходолі площею в 149 млн. кв. км., з яких для проживання придатні тільки 100 млн. кв. км., може жити 5,7 млрд. чоловік. Це означає, що сучасна чисельність населення гранична.

Без регулювання чисельності населення не можливо забезпечити право людини на якісне життя.

Для стійкого розвитку цивілізації населення Землі не повинно перевищувати 8 млрд. Людей, але навіть і в цьому випадку потрібні глибокі зміни характеру виробництва.

Словник біологічних термінів.

Демографія – наука, що вивчає статистику життя популяцій.

Генофонд – сукупність усіх генів даної популяції, групи популяцій чи виду в цілому.

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте сучасну демографічну ситуацію у світі та її прогноз на майбутнє.

2. В чому полягають основні завдання демографічної політики ?

Література:

Бойчук Ю.Д. Екологія та охорона навколишнього середовища: Навч. Посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003 – 284с. с.68-69.

Самостійна робота №11.

Тема: Значення рослин у біосфері і житті людини.

Загально планетарна роль рослин колосальна. Вони відіграють велику роль у кругообігу речовин у природі завдяки здійсненню складного біохімічного процесу – фотосинтезі.

У процесі фотосинтезу в атмосферу виділяється кисень, а поглинається СО₂. Таким чином, зелені рослини забезпечують життя на Землі. За сонячний день 1га лісу виділяє 200кг. Кисню, поглинаючи при цьому 220 – 280кг. СО₂.

Частина виділеного рослинами кисню перетворюється на озон, який екранує Землю від жорсткого ультрафіолетового випромінювання.

Рослинність здійснює великий вплив на клімат, водойми, тваринний світ.

Серед величезної кількості рослин у природі виділяються два основні типи – деревна і трав’яна рослинність. Деревна рослинність використовується в лісовому господарстві і лісовій промисловості. Природна трав’яниста рослинність – важлива кормова база тваринництва.

Рослини утворюють угруповання, які є середовищем існування тварин.

Значення рослинності в житті людини дуже велике. Рослинність формує середовище, необхідне для життя людини і розведених нею організмів.

Рослини беруть участь в утворенні корисних копалин, ґрунтів, захищають ґрунти від руйнування потоками води і вітром, від засипання піском.

Рослинність чутливо реагує на зміни біологічних факторів та є показником антропогенного впливу на природу.

Словник біологічних термінів.

Вид – сукупність популяцій подібних особин, що мають однакову будову і функції, які існують у певних географічних умовах.

Рід – група, що поєднує споріднені види.

Рослинність – зелені рослини ( основні утворювачі первинних органічних речовин ).

Флора – еволюційно історично складена сукупність видів рослин, які розповсюджені на певній території.

Питання для самоконтролю.

1. Яке значення мають рослини в житті людини ?

2. У чому полягає негативний антропогенний вплив на рослинний світ ?

3. Що таке Зелена книга і як у роль вона відіграє в охороні рослинного світу ?

Література:

Бойчук Ю.Д. Екологія та охорона навколишнього середовища: Навч. Посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2002-284с. с.208-213.