3. Практичне застосування теорії еластичності

Концепція еластичності має численні сфери практичного застосування. Однією з них є визначення цінової стратегії продавців: яку ціну призначити, щоб отримати найбільший виторг, чи варто її знижувати або підвищувати. Сукупний виторг продавців (TR=P·Q), одночасно є видатками покупців, тому зв’язок між показником еластичності і зміною видатків представляє інтерес для обох сторін.

Якщо попит на товар еластичний, ціна і виторг змінюються у протилежних напрямках, якщо попит нееластичний, виторг і ціна змінюються в одному напрямку. У випадку одиничної еластичності видатки покупців і виторг продавців не змінюються зі зміною ціни. У точці одиничної еластичності () виторг досягає максимальної величини, що ілюструє крива TR на рис. 3.6.

Теорія еластичності і пристосування ринку також має важливе практичне значення для аналізу і прогнозування наслідків зміни ринкових умов. Наприклад, якщо через посуху очікується скорочення пропонування будь-якого сільськогосподарського продукту на світовому ринку, то для визна­чення впливу цієї події на світову ціну товару можна зобразити криві фактичного попиту і пропонування, а потім розрахувати їх зміщення і визначити зміну рівноважної ціни.

Ще один важливий аспект застосу­вання теорії еластичності – визначення наслідків державного втручання у ціноутворення. У разі відхилення цін від рівноваж­них внаслідок державного регулювання величини дефіцитів та надлишків, що виникають в результаті цього, прямо залежать від еластичності попиту та пропонування. Чим менш еластичними є попит і пропонування, тим меншими будуть величини дефіциту і надлишку, і навпаки.

Важливою сферою застосування концепції еластичності є політика оподаткування. Звичайно податки встановлюються на товари та послуги, попит на які нееластичний, що дозволяє збільшити податкові надходження. Якщо попит на товар еластичний, встановлення чи підвищення податку може призвести до скорочення податкових надходжень.

Відносна еластичність попиту і пропонування визначає розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями (рис 3.7). Якщо попит на товар відносно нееластичний порівняно з пропонуванням (рис. 3.7.а), більшу частину податкового тягаря будуть нести покупці (площа А), меншу частину будуть сплачувати продавці. І навпаки, якщо попит на товар еластичніший за його пропонування (рис. 3.7.б), з встановленням податку більшу частину податкового тягаря будуть нести про­давці (площа В), а меншу частину – покупці.

Тема4 вимірювання результатів економічної діяльності.

1. Валовий випуск та валовий внутрішній продукт

Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу, включаючи товари і послуги проміжного споживання. Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним або природним рівнем випуску.

Валовий випуск обчислюється за секторами економіки і поділяється на ринковий і неринковий валовий випуск.

Ринковий валовий випуск визначається за формулою:

,

де РП – вартість реалізованої продукції; З₁– вартість продукції у запасах, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування продукції в запаси; З₂– вартість використаної із запасів продукції, за цінами на момент її використання.

Неринковий валовий випуск обчислюється за формулою:

,

де МВ– матеріальні витрати на придбання товарів і послуг для проміжного споживання; ОП– оплата праці працівників; А – амортизація; П–С – чисті податки на виробництво (податки мінус субсидії).

Показник валового випуску має недолік, оскільки включає повторний рахунок – вартість матеріальних благ і послуг, що йдуть на проміжне споживання. Цей недолік усуває показник валового внутрішнього продукту (ВВП).

ВВП – це сумарна оцінка поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в кордонах країни за певний період, як правило за рік або квартал.

Основна характеристика ВВП – це показник внутрішньої економіки, незалежно від того, чиїми ресурсами він створюється, без повторного рахунку. Ключову роль у визначенні ВВП відіграє поняття „кінцеві товари і послуги”, тобто ті, що надходять кінцевим споживачам. Товари, що купуються з метою подальшої переробки або продажу називаються проміжними і не включаються до ВВП.

Важливим є поняття „поточне виробництво”. У ВВП включається вся виготовлена протягом року продукція, незалежно від того, була вона реалізована чи перейшла у запаси. У ВВП враховується приріст товарних запасів.

До ВВП не включається перепродаж старих товарів, оскільки їх вартість вже була врахована в тому році, коли вони були виготовлені, а також чисто фінансові операції – трансфертні платежі і операції з цінними паперами, які носять перерозподільчий характер. Виробництво деяких продуктів не враховується у ВВП, оскільки вони не проходять через ринок і немає інформації про витрати.

Для обчислення величини ВВП використовують три методи:

• виробничий метод (за сумою доданих вартостей);

• розподільчий метод ( за сумою первинних доходів);

• метод кінцевого використання (за потоком видатків).

Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей всіх секторів економіки і чистих податків. Чисті податки обчислюють як різницю між продуктовими податками і субсидіями.

Додана вартість обчислюється як різниця між доходами фірми, отриманими від продажу фірмою свого продукту, і платежами іншими фірмами за покупку матеріалів і послуг інших фірм.

ВВП за виробничим методом можна обчислити на основі валового випуску за формулою: ВВ_г = ∑ (МВ - ПП) + (П–С) ,

де– ВВ_г валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; ПП – продуктові податки; С– субсидії; (П–С) – чисті продуктові податки (податок на додану вартість, акцизи, мито, податки на окремі види послуг).

Розподільчий метод ґрунтується на обчисленні суми первинних доходів, створених резидентами країни за рік. У спрощеному вигляді ВВП за доходами обчислюють за формулою:

,

де – заробітна плата; – прибуток корпорацій (включає податок на прибуток корпорації, дивіденди, нерозподілений прибуток, який використовують на розширення виробництва); – доход некорпоративного сектора, індивідуального бізнесу; – чистий процент; – рента; – непрямий чистий податок на бізнес; – амортизація основного капіталу.

Метод кінцевого використання визначає ВВП за потоком видатків покупців. Він ґрунтується на припущенні, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту.

СНР виходить з того, що весь кінцевий річний продукт купується чотирма макроекономічними суб’єктами – домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою і закордонними споживачами. В реальному виразі сукупні видатки, які формують ВВП , можна виразити таким чином:

,

де – видатки домогосподарств на кінцеве споживання;

– валові внутрішні приватні інвестиції, які складаються з двох елементів – чистих інвестицій і амортизації ;

– видатки держави (зарплата державних працівників і службовців, видатки на утримання органів державного управління і некомерційних організацій);

– чистий експорт або сальдо експортно-імпортних операцій; це видатки на експорт та імпорт .

Теоретично всі методи обчислення ВВП повинні дати однакові результати. Якщо скомпонуємо ВВП як потік кінцевих товарів (за видатками) і як потік доходів (затрат), то отримаємо рівність (основну тотожність), представлену у таблиці 1.

Таблиця 1.

ВВП як потік кінцевих товарів	ВВП як потік доходів
Споживання домогосподарств	Заробітна плата
	Чистий процент
Валові приватні внутрішні інвестиції	Рента
	Доходи некорпоративного сектора
Урядові закупки	Прибутки корпорацій
	Непрямі податки
Чистий експорт	Амортизація

Отже, .