1) Регулюють інформаційні відносини:

– документи, які розглядають загальні принципи та норми у сфері обміну інформацією;

– документи, які забезпечують свободу слова, плюралізм тощо;

– документи, які розглядають інформацію як продукт;

– документи, які забороняють розповсюдження інформації;

– пакет документів „Міжнародні договори про інформаційну власність”.

2) Є головними в міжнародних відносинах щодо інформації:

– Міжнародна конвенція про використання радіомовлення в інтересах миру (1932 p.).

– Конвенція про запобігання обігу порнографічних видань та торгівлі ними (1923 р.) — найдавніша міжнародна конвенція в галузі інформації. Вона закликає держави до знищення та запобігання обігу порно­графічних видань.

– Угода про міжнародний обмін візуальними і звуковими матеріалами освітнього та наукового характеру (1948 p.).

– Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 p.).

– Конвенція про обмін урядовими документами та офіційними виданнями між державами (1958 p.).

– Регламент міжнародного союзу електронного зв’язку (1972 р).

– Міжнародна конвенція електронного зв’язку (1982 p.).

3) Проблеми використання і передачі інформації регламентовані також у міжнародних документах, які мають рекомендаційну силу:

– Декларація ЮНЕСКО про принципи супутникового зв’язку (1972 p.).

– Другий розділ заключного актe ОБСЄ (1975 p.).

– Принципи телевізійного мовлення (1982 p.).

– Резолюція ООН про інформацію на службі людству (1996 p.).

4) Про права людини на інформацію записано в таких документах:

– Загальна декларація прав людини (ст. 19).

– Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 20).

– Європейська конвенція про права людини.

– Американська конвенція про права людини.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини, можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов’язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави).

До таких документів належать:

– Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №110 частина 2 від 3.11.1947 р. — засудження пропаганди агресивних війн.

– Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., ст. 20 — заборона законом пропаганди агресії та насильства.

– Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 р. — заборона пропаганди расової дискримінації.

– Загальна декларація прав людини (1948 p.).

– Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 р.).

Проте, міжнародні документи ООН можуть мати як зобов’язуючий, так й рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов’язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні та економічні. У випадку порушення рекомендаційного документа, держава може „відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав”. Тобто рекомендаційні документи розповсюджуються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.

Про інформаційний суверенітет говориться у ст. 53 Закону України „Про інформацію”. Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси. До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території та вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.

Про гарантії інформаційного суверенітету України говориться у статті 54 Закону України „Про інформацію”. Інформаційний суверенітет України забезпечується:

1) винятковим правом власності України на інформаційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

2) створенням національних систем інформації;

3) встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;

4) використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

Міжнародна інформаційна діяльність – ст. 50 Закону України „Про інформацію” присвячена міжнародній інформаційній діяльності.

Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами та об’єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.

Про експорт та імпорт інформаційної продукції говориться у ст. 52 Закону України „Про інформацію”: експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюється згідно із законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.