5.2. Сутність понять правової інформації та інформаційного права

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Сектор правової інформації виник на українському та російському ринку одним із перших і є найбільш розвиненим. Цьому процесу сприяла безкоштовність самої правової інформації та стабільно високий попит з боку підприємницьких структур в умовах постійної зміни законодавства. В секторі правової інформації домінують підприємницькі структури (приміром, на російському ринку за деякими оцінками їх доля складає більш ніж 80%). Але й велику роль виконують державні служби, бо вони є монопольними оперативними джерелами самої правової інформації. Тому значна частина комерційних та інших підприємницьких структур або виділилася з цих державних служб, або працює з ними в тісній взаємодії.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, принципи та норми міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Згідно з іншим визначенням (Полевой Н. С. 1991), правова інформація — це інформаційно-значений зміст правових норм: актів вищих і місцевих органів влади та управління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітражна практика.

Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відносять нормативні акти державних органів, акти вищих судових та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти нотаріальних органів, науково-правові дослідження та юридичні доктрини.

Правова інформація може бути документованою і не документованою. Правовий документ — це будь-який матеріальний об’єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі та просторі, а також використовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріальним втіленням правового документа є паперовий документ, нині це також магнітні та інші носії інформації.

Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).

Правова інформація повинна бути:

– істинною, тобто право має віддзеркалювати реальні закономірності розвитку суспільства, має бути пристосованим до функціонування в конкретних історичних умовах;

– вірогідною, тобто суворо відповідати чинному законодавству;

– повною, бо одне й те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; повнота інформації є однією із найважливіших передумов для прийняття правильного рішення;

– своєчасно надходити до споживача (керівного органу).