46

7.Форми організації навчання

7.1. Поняття про форми навчання

Одним з елементів педагогічної системи є організаційні форми навчання. Зміст освіти, її мета й завдання, методи навчання реалізуються в організаційних формах. У дидактиці форма (від лат. Forma - зовнішність, пристрій) - означає спосіб організації навчання. Ця категорія означає зовнішню сторону організації навчального процесу, що визначає, коли, де і як навчаються. Якщо принципи навчання говорять, чому так треба навчати, методи пояснюють суть навчальної взаємодії, то форми визначають, як у реальних умовах організувати навчальну роботу студентів.

Форми організації навчання - це зовнішнє вираження погодженої діяльності викладача й студентів, здійснюваної в певному порядку й режимі.

Кожна з організаційних форм навчання характеризується своєю структурою, принципом упорядкування її компонентів. Наприклад, для семінарського заняття як організаційної форми навчальної роботи у вищій школі характерні такі ознаки: дидактична мета, завдання, обсяг роботи, склад тих, що навчаються, види робіт, питання для обговорення, регламентований час, місце проведення й т.п. Форми створюють специфічні умови для навчання.

Вузівською практикою накопичене велике різноманіття організаційних форм: групових і індивідуальних. Функції групових і індивідуальних форм навчання далеко не рівнозначні в підготовці студентів до професійної діяльності. Останнім часом спостерігається тенденція до переоцінки індивідуальних і недооцінці групових організаційних форм. Така тенденція не завжди виправдана. Спостереження й аналіз вузівського навчання свідчать про те, що підготувати творчу особистість майбутнього фахівця неможливо орієнтуючись тільки на одну з форм навчання, недооцінюючи або групові, або індивідуальні форми. Специфіка педагогічної праці припускає тісний взаємозв'язок і взаємодію колективної, групової й індивідуальної роботи. Кожна з форм виконує строго певні функції й вносить специфічний вклад у формування особистості майбутнього фахівця.

7.2. Лекція - форма організації навчального процесу у вищій школі

Основною організаційною формою вузівського процесу є лекція. Мета вузівської лекції полягає в тому, щоб не тільки знайомити студентів з основами наук, розкривати суть педагогічної праці але й формувати в них установку на використання всіх видів навчальної праці для формування професійного вигляду й закріплення творчого стилю діяльності, розвитку своєрідності власної особистості.

Аналіз вузівських лекцій, що були відвідані, дозволяє говорити про необхідність пошуку шляхів її результативності. Нерідко можна зустріти у вузівській практиці таку картину:

Викладач увійшов в аудиторію й стоїть мовчки перед згасаючою аудиторією. Раз у раз збентежені фігури спізнілих студентів пробираються на свої місця. Лектор починає нервувати, залежно від темпераменту або гніватися, або читати мораль, або засмученим голосом починає викладати навчальну інформацію, не звертаючи уваги на аудиторію.

Студенти механічно записують інформацію, не вдумуючись у те, що говорить лектор. Ними володіє одна думка: головне записати, а потім розберуся. Як тільки викладач перестає говорити, студенти починають відволікатися, шуміти.

Чому іноді вузівська лекція не захоплює студентів? Що потрібно для того, щоб студенти разом з викладачем співпереживали, мислили й активно засвоювали навчальну інформацію в ході лекції?

Відповідь на ці питання можна знайти в словах А.П.Чехова, що вважав, щоб читати добре, тобто не нудно й з користю для слухачів, потрібно крім таланта, мати вправність і досвід, мати ясне уявлення про свої сили, про тих, кому читаєш, і про те, що представляє предмет твоєї мови.

Л

Л

А

екція - це своєрідний феномен спілкування лектора (викладача) і слухачів (студентів). Лекційний процес має дві сторони: джерело інформації й приймач її. Умовно лекційний процес можна зобразити так:

Лекційний процес - це специфічний вид духовного спілкування викладача й студента. Це комунікативний процес. Суть його складається в передачі інформації від суб'єкта (викладача) до об'єкта (студентові). Обидві сторони в ході лекції покликані вирішувати певні завдання.

Викладач завжди свідомо ставить у ході лекції певні завдання:

• розвиток позитивного відношення до навчання й вибраної професії, професійній спрямованості особистісних якостей майбутніх фахівців;

• озброєння системою професійних знань і вмінь, методикою й технологією професійної діяльності;

• визначення напрямку для самостійної роботи студентів;

• ознайомлення з методологією дослідницької роботи, введення їх у лабораторію наукового мислення викладача;

• надання впливу, що виховує, на особистість студентів, розвиток пізнавальних сил і їх здатностей.

На відміну від викладача студенти не завжди чітко усвідомлюють, що в ході лекції вони повинні вирішувати певні завдання. Викладач повинен допомогти студентам усвідомити ці завдання. До числа цих завдань відносять:

• створення внутрішньої установки на слухання лекції;

• розуміння тексту повідомлюваного навчального матеріалу;

• збереження в пам'яті навчальної інформації.

Функції викладача в ході лекції складні й багатопланові. Він повинен піклуватися не тільки про те, щоб інформація, що він планує викласти в лекції, була науковою, цікавою, але й постійно тримати в полі зору всіх студентів, стимулювати активність слухачів, забезпечити осмислення й первісне засвоєння навчального матеріалу. При цьому особливо важливо враховувати психолого-педагогічні закономірності лекційного процесу.

Успіх лекції багато в чому залежить від того, як викладач зуміє організувати увагу слухачів. Його роль полягає в тому, щоб сполучити в ході лекції всі види уваги: мимовільну, довільну й післядовільну. У вузівській практиці існує кілька думок. Одні викладачі вважають, що в ході лекції важливо активізувати мимовільну увагу студентів. На їхню думку, лекція повинна бути цікавою. А тому вони захоплюються історіями, прикладами, часом, далекими від теми лекції, але цікавими для першого сприйняття студентами. Інші викладачі думають, що в основі лекції повинне бути тільки довільна увага. Опора тільки на довільну увагу веде до швидкої стомлюваності, зниженню працездатності студентів. Досвідчений педагог піклується про те, щоб у процесі лекції перейти від мимовільної уваги до довільної уваги, а потім поступово перевести останнє в післядовільну увагу.

Успіх лекції багато в чому залежить від того, як викладач враховує особливості студентської аудиторії (відношення студентів до курсу, що читається, подання ними його практичного значення, ролі в професійному становленні й т.п.). Перш ніж йти в аудиторію викладач повинен створити узагальнений образ слухача. При створенні узагальненого образу слухача лекторові варто знати, які мотиви рухають студентами. Умовно мотиви аудиторії можуть бути розділені на три групи

Мотиви інтелектуального плану. Ця група мотивів усвідомлюється людиною як спрага знань, прагнення до розширення кругозору, поглибленню й систематизації знань як «інтелектуальний голод». Аудиторія, об'єднана мотивами цього плану, готова до сприйняття навчального матеріалу. Тут викладачеві не слід шукати спеціальних засобів, методів і прийомів для організації уваги слухачів. У такої аудиторії вже є внутрішні установки, внутрішня психологічна готовність до сприйняття змісту лекції.

Увагу свою викладач повинен зосередити на інформативності лекції, логічності й доказовості викладу. Завдання викладача в такій аудиторії полягають у тому, щоб триматися на рівні того інтересу, що є у зібравшихся, виправдати довіру слухачів.

Мотиви морального плану. Аудиторія, якою рухає мотивування даного плану, не має внутрішньої установки на сприйняття лекції. Студенти в основному прийшли на лекцію по обов'язках, через страх одержати стягнення за пропуск заняття. Для цих студентів характерний якийсь психологічний бар'єр, психологічна протидія, упередженість і недоброзичливість.

Викладачеві варто враховувати, що студенти, об'єднані мотивами морального плану, не готові до сприйняття навчального матеріалу, а тому йому варто продумувати засоби, які дозволили б розташувати до себе слухача, активізувати його інтерес до досліджуваної інформації.

Мотиви емоційного плану. Відношення до лекції будується на емоціях: позитивних або негативних (ходжу на лекції тому, що подобається викладач, його читання лекції, подобається навчальний предмет). Читання лекції в аудиторії, об'єднаної мотивами емоційного плану, жадає від викладача більших психологічних і педагогічних зусиль.

При підготовці вузівської лекції варто враховувати мотиви різного плану, тому що в студентській аудиторії завжди є студенти, якими рухає спрага знань, і ті, хто слухає її за обов'язком.

Успіх лекції залежить від того, як викладачі враховує закономірності процесу осмислення наукової інформації студентами. Сприйняття навчальної інформації завжди супроводжується її осмисленням. У процесі осмислення мозок людини не просто сприймає факти, приклади, здійснює значеннєве перекодування інформації. Мозок працює за принципом значеннєвого перегрупування матеріалу. Змістовне перегрупування полягає в тім, що навчальна інформація засвоюється студентом не шляхом поточного осмислення, а шляхом укрупнення інформації в мозку. Завдання викладача полягає в тім, щоб у ході лекції полегшити процес перекодування одержуваної студентами інформації. Якщо студент у процесі слухання лекції не може зробити перекодування матеріалу, тобто виділити головне, осмислити основне, то він перестає писати лекцію. Викладач повинен знати, що в такому випадку він не врахував рівень сприйняття студентом навчального матеріалу, завищив стиль його викладу. Щоб цього не відбулося, він зобов'язаний у ході лекції дати студентам схему переосмислення навчальної інформації.

Результативність вузівської лекції залежить і від того, як викладач ураховує ймовірність прогнозування. Механізм імовірності прогнозування полягає в тому, що все живе, його поведінка визначається законом випереджального відбиття.

Психолог Анохін, розкриваючи у своїх роботах механізм випереджального відбиття, довів, що перцептивна діяльність живих організмів і людини визначається принципом передбачення майбутнього. Це передбачення носить імовірнісний характер.

У процесі сприйняття людина прогнозує ймовірну для даної ситуації реалізацію явища, процесу. Механізм імовірнісного прогнозування полягає в тім, що в процесі слухання лекції студент, сприйнявши перше слово фрази, може припустити, яке слово буде випливати за ним. Якщо викладач починає лекцію зі знайомої фрази, то мозок слухача (студента) відразу починає відриватися від роботи (якщо це відомо, я перестаю слухати).

Викладач повинен пам'ятати, що студент постійно прогнозує його думки. Якщо викладач викладає матеріал так, що студент не може прогнозувати, наступає нерозуміння. Якщо повідомлення його не несе нової інформації, то студенти перестають слухати лекцію.

Підготовка лекцій

Процес підготовки лекції дуже трудомісткий. Він потребує від лектора великої напруги й зосередженості. Робота над лекцією починається з відбору навчальної інформації. При відборі інформації варто керуватися трьома принципами: принципом новизни, цілісності й ідейної (професійної) спрямованості мовного спілкування.

Принцип новизни викликає інтерес, а інтерес підтримує увага студентів, активізує їхню розумову діяльність.

Принцип цілісності, стрункості, логічній послідовності полегшать студентам процес сприйняття навчальної інформації й процес її осмислення. Процес осмислення поєднує в собі: постановку проблеми, аналіз обробку матеріалу, рішення й висновок. Отже, лекцію варто будувати з урахуванням цих фаз, забезпечуючи при цьому цілісність, логічну послідовність і чіткість її структури.

При підготовці лекції необхідно чітко сформулювати її цільову настанову. У цільовій настанові визначається центральна ідея лекції, спрямованість.

Не менш важливо продумати структуру лекції, тобто основні її частини. Вузівська лекція складається із трьох компонентів:

вступ;

викладу змісту;

висновку, підсумку лекції.

Вступ коротко знайомить із темою, планом, основними питаннями, про які буде йти мова на лекції. Дається формулювання мети й завдань лекції, коротка характеристика проблеми і її стану в науковій літературі, список літератури, що висвітлює проблему.

Виклад змісту — основна, головна частина в структурі лекції. Зміст повинен розкривати питання, сформульовані в плані лекції (приводяться докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій, демонстрація слайдів, досвідів; показується зв'язок із практикою, область застосування отриманих знань). Основні теоретичні положення повинні бути аргументовані. Не можна нав'язувати студентам готові й необґрунтовані формулювання. Виклад повинне бути логічним, не буяти фактами малоістотними.

Закінчення - це висновок по викладеному в лекції навчальному матеріалу, установка на самостійну роботу, методичні ради, відповіді на питання. Воно може бути викладене в стислій формі, у вигляді основних положень, що розкривають стрижневі ідеї лекції.

Таким чином, підготовка до лекції поєднує в собі наступні етапи:

• формулювання теми;

• визначення основної ідеї, тобто цільової настанови лекції;

• складання плану лекції;

• знайомство з бібліографією й вивчення наукової й методичної літератури;

• відбір фактичного матеріалу;

• формулювання приватних і загальних висновків;

• складання конспекту або тексту лекції;

• режисура лекції.

Ретельна підготовка до лекції дозволить змінити стереотипи, які містяться в традиційному підході до вузівської лекції, як джерелу інформації, коли активність студентів направляється на засвоєння готових істин. Сьогодні прийшов час активного звернення в ході лекції до особистості студента, виходу за рамки ззовні заданих моделей професійної поведінки.

Лекція як одна з організаційних форм повинна направляти зусилля студентів на осмислення досліджуваних фактів і явищ, прояв творчості, світоглядної позиції. Нові структури взаємодії студентів і викладача в ході лекції повинні сприймати студента як творчу індивідуальність, створювати умови для реалізації інтелектуальних, моральних і духовних сил у спілкуванні з викладачем. У цьому плані доречні лекції «відкритих думок», які передбачають використання опорного конспекту, що складається із блоків, що містять найбільш значиму навчальну інформацію. На лекції йде дискусія по типу «відкритих думок», коли студенти заздалегідь знайомі з обговорюваною проблемою, готуються за актуальними питаннями лекції. Викладач шляхом постановки проблемних питань поступово підводить студентів до розв’язку й теоретичного обґрунтування поставленої проблеми.

Сам факт, що в процесі лекції студентові можуть запропонувати відповістити на поставлене запитання, розібратися в запропонованій ситуації, визначити шляхи виходу з неї, висловити свою точку зору в дискусії, що зав'язалася, формує в нього особисту зацікавленість, установку на серйозну роботу, професійні переконання й потребу в систематичній роботі з удосконалювання власного професійного вигляду.

Можливості лекції в розвитку цієї потреби студента значно зростають, якщо в її змісті використовуються пізнавальні завдання професійної спрямованості, а монолог викладача сполучається з опорою на заздалегідь виконані творчі завдання, систему проблемних питань, створенням ситуацій, що моделюють події і явища з педагогічної дійсності, елементами дискусії, педагогічними й психологічними замальовками.

На першому курсі доцільно поряд з рішенням інформаційних завдань використовувати прийоми, що контролюють під час лекції процес засвоєння першокурсниками повідомлюваного матеріалу: постановка риторичних питань, коротка бесіда за попередньою лекцією, побудова системи питань, завдань за підручником, навчальними посібниками і додатковій літературі, ситуації-ілюстрації, що розкривають сутність досліджуваних явищ і процесів. На другому - третьому курсах виправдане введення в лекцію елементів дискусії, евристичної бесіди, педагогічних завдань, постановка й рішення педагогічних проблем зіставлення традиційних методів навчання й виховання із творчими пошуками педагогів, оцінок різних підходів до рішення професійних завдань.

Правильно організована лекція не тільки озброює студентів необхідними знаннями, але й формує в них потребу в самостійному придбанні потрібної інформації, закріплює в їхній свідомості установку на професійне самовиховання. Лекційний процес по-новому організований, дає студентові лише напрямок у професійному становленні, дозволяє побачити шляхи й задуматися над способами свого професійного росту, мотивує потребу в професійному самовдосконаленні. Від ефективності вузівської лекції залежить результативність інших форм навчання.