7. Поняття та види соціально-забезпечувальних правовідносин.

Правовідносини розглядаються удвох розуміннях: широко­му і вузькому. У широкому розумінні під правовідноси­нами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та обов'язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його учас­никами, а не державою. Реалізація суб'єктивних прав і обо­в'язків у цьому правовідношенні не може суперечити волі дер­жави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв'язку із природно-історичною не­обхідністю. У такому правовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпе­чення.

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визна­чення правових відносин, що розглядаються у вузькому ро­зумінні: 1) це врегульоване нормами права суспільне відношен­ня, учасники якого наділені гарантованими державою суб'єк­тивними правами і юридичними обов'язками; 2) це суспільне відношення (або суспільний зв'язок), що виникає на підставі норм права, учасники якого наділені суб'єктивними правами.

При висвітленні суті правовідношення цілком справедливо зазначається, що воно: 1) є формою здійснення права, а не фор­мою права; 2) є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним є норма права); 3) включає правомочну та зобов'язану поведінку і не залишає її за своїми межами; 4) не змінює характеру суспільних відносин за правового регулюван­ня їх, тобто відносини залишаються такими, якими були до їх опосереднення правовими нормами: економічними, політични­ми, духовними.

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі риси:

1. Правовідносини є особливим різновидом суспільних відно­син у сфері соціального забезпечення. За допомогою норм права закріп­люються позитивні елементи у суспільних відносинах з мате­ріального забезпечення нужденних, моделюються нові відно­сини з приводу державного соціального забезпечення, корегу­ються існуючі. Правовідносини самі по собі не породжують якихось нових суспільних відносин, а виступають лише як вид чи форма само­го реального відношення, а окремо від нього, поза цим відно­шенням така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відно­сини у сфері соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей, а стають особ­ливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідно­синами у сфері соціального забезпечення.

2. Правові відносини у сфері соціального забезпечення скла­даються на підставі норм права. Норми права соціального за­безпечення передбачають умови виникнення, зміни та припи­нення правовідносин у цій галузі права. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права й обов'язки, а отже і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права.

3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням.

Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи надати соціаль­ну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті.

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуються індивідуальним зв'язком між його суб'єктами. Цей зв'язок проявляється в такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно. Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживан­ня, інші дані про неї); 2) суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені кон­кретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів. Більшість правовідносин у сфері соціального забезпечення ма­ють двосторонній характер: право фізичної особи кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення і навпаки; 3) на­явність індивідуального об'єкта, з приводу якого виникло пра­вовідношення. Ним виступає пенсія, допомога, соціальна по­слуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охоро­няються державою. Реалізація цих правовідносин гарантуєть­ся можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними доб­ровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпе­чення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми.

Правовідносини у сфері соціального забезпечення можна класифікувати на певні види за критеріями, що застосовують­ся у теорії права та праві соціального забезпечення. Кожен вид цих правовідносин, у свою чергу, поділяється на окремі групи, а останні на правовідносини щодо надання конкретного виду матеріального забезпечення. З огляду на це, соціально-забез­печувальні правовідносини групують:

за предметом правового регулювання (цільовим при­значенням або генетичним і функціональним зв'язком чи за місцем у механізмі правового регулювання) — на матеріальні (основні) та процедурні (похідні). До перших належать право­ відносини з приводу призначення пенсій, надання грошових допомог, компенсацій, пільг та соціальних послуг. До других —правовідносини з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечен­ня, щодо розгляду в позасудовому порядку скарг з питань, що стосуються соціального захисту населення;

характером здійснюваних функцій (залежно від елемен­та юридичної норми (диспозиції або санації), на основі якого виникають правовідносини чи за змістом або способом реалі­зації прав чи характером впливу) — регулятивні та охоронні. Регулятивними є такі правовідносини, які виникають внаслі­док правомірної поведінки фізичних осіб і органів соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов'язків. Охоронні правовідносини, навпаки, виникають у зв'язку з не­ правомірною поведінкою суб'єктів соціально-забезпечувальних відносин і спрямовані на примусове виконання покладених на них обов'язків та поновлення порушених ними прав і законних інтересів;

ступенем визначеності учасників правовідношення (характером індивідуалізації, конкретизації суб'єктів) — відносні й абсолютні. У відносних правовідносинах точно ви­значені всі учасники — правомочні й зобов'язані особи. В абсо­лютних правовідносинах відомий лише носій суб'єктивного права, а всі інші особи зобов'язані не перешкоджати здійснен­ню цього права;

характером дії зобов'язаної особи — активні й пасивні. У перших зобов'язана особа мусить вчинити певні дії, а в дру­гих — утримуватися від вчинення конкретних дій;

кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини тільки між двома учасниками) і складні (правовідносини між трьома і більше учасниками). Соціально-забезпечувальні пра­вовідносини, як правило, складаються між двома суб'єктами: фізичною особою, яка потребує соціального захисту, та орга­ном соціального забезпечення, до компетенції якого входить надання конкретного виду матеріальної підтримки;

розподілом прав і обов'язків між суб'єктами правовідно­шення — односторонні (кожен з учасників щодо іншого має тільки право чи обов'язки) і двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов'язки). Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької діяльності та при наданні гумані­тарної допомоги;

часом (строками) дії — правовідносини, що припиня­ються однократним виконанням зобов'язань (протезування, надання транспортних засобів, одноразова допомога), право­відносини з абсолютним встановленням терміну існування в часі (пенсії дітям у зв'язку з втратою годувальника, державні допо­моги сім'ям з дітьми), правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (пенсії за віком, у зв'язку з інва­лідністю, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у будинках-інтернатах). За цим кри­терієм зазначені правовідносини поділяють на постійно трива­ючі, періодичні та разові;

характером правовідношення, що визначається метою правовідношення, — для призначення чи надання конкретно­го виду соціального забезпечення або для розгляду спору з пи­тань соціального забезпечення;

формами соціального забезпечення — правовідносини з приводу: 1) загальнообов'язкового державного страхування; 2) державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішаного соціального забезпечення окремих кате­горій громадян; 4) недержавного соціального забезпечення;

видами соціального забезпечення — правовідносини щодо пенсійного забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій і пільг та соціальних послуг.

Є й інші критерії класифікації соціально-забезпечувальних правовідносин.

Таким чином, соціально-забезпечувальні правовідносини — це відносини, які складаються на підставі норм права соціаль­ного забезпечення між фізичними особами й органами соціаль­ного захисту населення з приводу надання конкретного виду соціального забезпечення.