8

Тема: «Україна наприкінці хх ст.» План

1. Процес перебудови в СРСР і в Україні

2. Поглиблення економічної і політичної кризи. Національно-визвольний рух в УРСР

3. Серпневі події 1991 р. в Москві і позиція України

4. Національно-державне відродження України (з 1991 р.)

1. Процес перебудови в срср і в Україні.

Криза радянської влади, що стала відчутною вже в період пізнього сталінізму (наприкінці 40-х – на початку 50-х рр.), в якійсь мірі була призупинена реформами М. Хрущова. Фактично ж негативний потенціал поступово накопичувався в суспільстві. Для визначення історичного періоду між правлінням Хрущова та Горбачова використовується термін «застой», що точно передає риси доби Леоніда Брежнєва (1965 – 1985). Саме в цей час створюються умови розвалу радянської влади.

В період застою відбулося поглиблення як політичної, так і соціально-економічної кризи. Реформи Хрущова не були доведені до кінця, були половинчастими і непослідовними. Відсутність матеріальної зацікавленості призводила до того, що продукція сільського господарства не задовольняла потреби людей. В СРСР настали часи серйозних труднощів з поставками продовольства. Економіка в цілому була затратною та ірраціональною. Різко погіршилася екологічна ситуація в Україні, катастрофічною була також демографічна ситуація, постійно зменшувалося населення України, падала народжуваність. Проблема з житлом так і не була вирішена. Охорона здоров’я та освіта фінансувалися в останню чергу.

Таким чином, можливості розвитку командної економіки підійшли до крайньої межі к середині 80-х рр. Гостро стояла проблема негайного реформування як соціально-економічної, так і політичної системи управління країною.

Курс на перебудову був проголошений останнім генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим (1985 – 1991) навесні 1985 р. Термін «перебудова», що став офіційним компартійним лозунгом, широко використовувався лише у перші роки періоду правління Горбачова, а наприкінці 80-х рр. відійшов у небуття. Перебудова – це процес колосальних змін у всіх сферах життя – ідеологічній, політичній, економічній, соціальній, національній. Мужність Горбачова заключалася в тому, що він побачив необхідність реформування старої неефективної політичної системи і зробив спробу переконати в цьому партійний апарат і суспільство. Однак його реформи не мали системного характеру.

Свої реформи генсек почав з партійно-державно апарату. По всій вертикалі було проведено заміну кадрів, відбулося омолодження керівництва. Але, не дивлячись на те, що к 1990 р. партійно-державна номенклатура була оновленою на 80%, становище в країні не покращилося. Навпаки, криза охопила усі сфери суспільства. Стало очевидним, що кадрова реформа не дає бажаємого результату.

Першим завданням перебудови було прискорення соціально-економічного розвитку держави. Так зване «удосконалення соціалізму» планувалося здійснити шляхом економічних перетворень на базі нових технологій та технічного переозброєння, а також шляхом підйому ентузіазму радянських людей. Для цього було різко обмежено розпорядчо-контрольні функції держави і надані свободи приватній діяльності.

У політичній сфері Горбачов намагався модернізувати соціалізм, залучаючи до нього зразки західної демократії. У 1987 р. булі запроваджені вибори партійних секретарів на альтернативній основі, а керівників підприємств та установ обирали трудові колективи. Горбачов планував утворити соціалістичну правову державу і здійснити розділ влади. Для цього він запропонував з’їзди народних депутатів, які б стали вищім органом влади, а Верховну Раду зробити постійно діючим парламентом.

К 1988 р. стало зрозуміло, що ставка на «прискорення» не спрацювала: з тріском провалилася антиалкогольна кампанія, не виправдала себе ставка на людський ентузіазм, не підкріплений матеріально, збільшилася кількість аварій і катастроф у всіх галузях народного господарства.

Тоді Горбачов протягом 1988 – 1990 рр. приймає ряд законів щодо «поглиблення перебудови». Суть цих законів полягала у тому, що у всіх галузях народного господарства запроваджувався «повний господарчий розрахунок, самоокуповування, самофінансування й самоврядування». У сфері виробництва товарів і послуг офіційно дозволялася приватна діяльність. Люди отримали можливість орендувати землю терміном на 50 років і вільно користуватися плодами своєї праці. Однак фермерські господарства розвивалися украй повільно. І як правило, їх не підтримували місцеві ради і колгоспи, вороже ставилися й односельці. До того ж, місцева влада у будь-яку мить мала право розторгнути договір оренди з фермером в однобічному порядку.

Була введена так звана «держприйомка», яка заключалася в централізованому контролі держави за якістю продукції на момент її здачі. Якщо продукцію визнавали неякісною, це позбавляло робітників премії.

Значно обмеженою виявилася і сфера ринку. Приватні договори між собою підприємства мали право заключати лише після виконання держзаказу. Таким чином, проголошений Горбачовим так званий «плюралізм» приватної діяльності та майна значно обмежувався і гальмувався його ж законами. Створилася ситуація, коли стара система економічних відносин швидко руйнувалася, а нову створити не виходило.

Наприкінці 80-х рр. стало очевидно, що курс на «удосконалення соціалізму» виявився не життєздатним. В країні назрівала глибока економічна криза. У зв’язку з цим авторитет КПРС, у світлу діяльність якої протягом десятиріччь вірили радянські люди, швидко падав.

З лютого 1986 р. в СРСР було проголошено гласність. Тобто люди мали змогу познайомитися із забороненою літературою, зробити власну переоцінку історії держави. Великі перетворення почали відбуватися у зовнішній політиці. Це виведення радянських військ із Афганістану, підписання договору між США та СРСР у 1987 р. про ліквідацію ракет малої та середньої дальності в Європі, покращання стосунків із Китаєм і т.ін.

Україна у перші роки перебудови перебувала під повним контролем консерваторів, очолюваних 1 секретарем КПУ В Щербицьким (1972 – 1989 рр.), що перешкоджали радикальним перетворенням в УРСР. Це призвело до того, що навесні 1989 р. Горбачов усунув його від влади в Києві, і йому на зміну прийшов В Івашко.

З поглибленням перебудови становище в країні різко погіршилося. Інфляція, різке зниження рівня життя народу призвело до прийняття 3 серпня 1989 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про економічну незалежність», згідно з яким УРСР мала право на самостійне проведення фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної, науково-технічної і зовнішньоекономічної політики. Прийняття цього закону говорило про те, що радянська економіка практично розвалилася, і необхідно було будувати нові виробничі відносини.