Тема 4. Хвороби, на поширення яких впливають шкідливі звички

Лекція 9. СНІД. Вірусний гепатит. Туберкульоз.

План:

1. СНІД

2. Вірусний гепатит

3. Туберкульоз

1. СНІД

У людини, що вживає наркотики, страждають практично всі системи життєдіяльності організму. Вона втрачає фізичне здоров'я та працездатність, у неї спотворюється сприйняття світу, деформується психіка. Однак, це ще не все. Наркомани наражаються ще на одну страшну небезпеку - зараження СНІДом.

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини, який викликає захворювання — ВІЛ-інфекцію, остання стадія якої відома, як синдром набутого імунодефіциту (СНІД) на відміну від вродженого імунодефіциту.

Походження ВІЛ

Найперша версія походження ВІЛ пов’язана з мавпами. Її висловив більше 20-ти років тому американський дослідник Б. Корбетт. На думку цього науковця, ВІЛ вперше потрапив у кров людини в 30-х роках минулого сторіччя від шимпанзе – можливо, через укус тварини або в процесі розділення людиною туші. У цієї версії є серйозні аргументи. Один з них – в крові шимпанзе знайдено вірус, який, потрапивши в людський організм, може спричинити виникнення захворювання, що схоже на СНІД.

На думку іншого дослідника, професора Р. Гері, СНІД є набагато старшим: його історія налічує від 100 до 1000 років. Один з найсерйозніших аргументів на користь цієї гіпотези – саркома Капоши, описана на початку XX сторіччя угорським лікарем Капоши як «рідкісна форма злоякісного новоутворення», свідчила про наявність у хворого вірусу імунодефіциту.

Багато науковців вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Ця гіпотеза, в свою чергу, поділяється на дві версії. Згідно першої, ВІЛ давно існував в ізольованих від зовнішнього світу районах, наприклад в племінних поселеннях, у джунглях. З часом, коли міграція населення зросла, вірус вирвався «назовні» і почав швидко поширюватися. Друга версія полягає в тому, що вірус є наслідком впливу на організм людини підвищеного радіоактивного фону, який зареєстрований у деяких районах Африки, які багаті на поклади урану.

Порівняно нещодавно виникла ще одна гіпотеза, автором якої є Е. Хупеору: вірус з‘явився на початку 50-х років минулого сторіччя, як наслідок помилки науковців, які працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка була в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які, ймовірно, містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним з найвагоміших аргументів на користь гіпотези є той факт, що вакцину тестували саме в тих районах Африки, де на сьогодні найвищий рівень інфікування вірусом імунодефіциту.

Остання з відомих версій, не доведених але й не спростованих, - ВІЛ був створений в результаті генно-інженерних маніпуляцій, в процесі розробки чергового типу зброї.

За даними ВООЗ, епідемія ВІЛ-інфекції у Західній Європі серед наркоманів почалася із середини 1980 року. До 1993 року було інфіковано близько 30% наркоманів, а в деяких країнах (Іспанія, Італія) - близько 70%. Перші шість випадків захворювання на СНІД в Україні було діагностовано 1987 року. У наступні 7 років зростання захворювання було незначним - зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих, 43 з яких були хворі на СНІД, тобто щороку виявляли 20-50 нових випадків ВІЛ-інфікованих. У червні 1982 року було визначено зв'язок виникнення СНІДу із уживанням наркотиків.

Проникнення ВІЛ у середовище наркоманів і токсикоманів поклало початок нового етапу розвитку епідемії СНІДу. За 1995 рік порівняно з 1994 роком на території України загальна кількість ВІЛ-інфікованих збільшилася майже в 4 рази й до кінця 1995 року досягла 1023. Уже через 2 місяці (на початок березня) кількість ВІЛ-інфікованих подвоїлась і становила 2000, серед яких 300 чоловіків були хворі на СНІД. Майже 70% усіх урахованих випадків ВІЛ-інфікованих припадала на наркоманів. Поширення СНІДу в нашій країні набувало катастрофічних розмірів.

Аналіз кількості ВІЛ-інфікованих, офіційно зареєстрованих в Україні останніми роками, свідчить, що майже 90% нових випадків припадає на споживачів наркотиків.

Якщо в найближчі 10 років не знайдуть ефективний та недорогий засіб лікування СНІДу, половина населення України середнього віку (30- 50 років) вимре. Така думка деяких експертів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, Україна за темпами поширення СНІДу випереджає усі країни колишньої Східної Європи, у тому числі й СНД. Кількість ВІЛ-інфікованих в Україні зростає у геометричній прогресії. І міжнародні, і вітчизняні експерти називають найчастіше три причини: наркотики, Чорнобиль, зубожіння нації. Головне - наркотики. В Україні СНІД- «шприцевий», тобто поширюється він ін'єкційними наркоманами.

Крім наркотиків, у поширенні епідемії СНІДу відіграє серйозну роль Чорнобиль. Постійна радіація дає про себе знати.

Імунітет нації катастрофічно падає. Українці стають беззахисними перед хворобами. Зрозуміло, на цьому фоні СНІД косить значно більше жертв, ніж у розвинутих європейських країнах. Адже СНІД - це синдром імунодефіциту.

В Україні на початок 2007 року офіційно зареєстровано більше 97 тис. ВІЛ-позитивних людей, серед яких близько 12,5 тис. дітей, народжених інфікованими жінками. Проте, на думку експертів, кількість ВІЛ-позитивних людей в Україні сягає 450 - 490 тис.

Понад 16 тис. наших співгромадян 2006 року захворіли на СПІД, близько 9 тис. вже померли.

Щомісяця через мережу спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів виявляється майже тисяча нових випадків інфікування, щодня заражаються ВІЛ 50 людей, а 8 помирає від СНІДу.

Найбільше вражені ВІЛ-інфекцією південні та східні регіони України - Дніпропетровська, Донецька, Миколаївська, Одеська області, Крим та Київ. Там поширеність ВІЛ перевищує середній показник по країні в 3-4 рази. З кожним роком суттєво погіршується ситуація у Запорізькій, Луганській, Черкаській, Херсонській, Хмельницькій областях, Севастополі.

СНІД в Україні

За результатами дослідження, проведеного Міністерством охорони здоров'я України спільно зі Світовим банком (за фінансової підтримки Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та за технічної допомоги ЮНЕЙДС), точна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні невідома.

З 1987 року по березень 2005 року в Україні офіційно зареєстровано 768750 осіб ВІЛ-інфікованих громадян України та 314 іноземців.

Україна, відповідно до доповіді ООН в 2005 році, посідала 6-е місце у світі за рівнем поширення епідемії ВІЛ/СНІД. За оцінками Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС) і ВООЗ, кількість ВІЛ-інфікованих в Україні 2003 року визначалася на рівні 360 тисяч осіб (у межах 170—580 тис. осіб) віком 15-49 років (не менше 1,4% дорослого населення).

За деякими оціночними розрахунками, на початок 2005 року кількість ВІЛ-інфікованих могла становити 448—491 тис. осіб (близько 1,8% населення віком 15-49 років).

Аналіз офіційних даних щодо поширення ВІЛ-інфекції свідчить, що епідемія триває з тенденцією до дальшого зростання в усіх регіонах України, але поширення по країні нерівномірно. Найбільше ВІЛ-інфікованих в Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і Донецькій області.

Стан на 2010 -2014 рік

За даними ООН, поширення епідемії СНІДу в світі в цілому сповільнилися. За останні 5 років кількість виявлених випадків зараження ВІЛ/СНІД скоротилась на 20%. Натомість в Україні серед країн Східної Європи і Центральної Азії ступінь поширеності ВІЛ/СНІД найвищий, серед дорослого населення він складає 1,1%. Щодня в Україні реєструється 48 випадків захворювання ВІЛ-інфекцією. Також в Україні зростає кількість ВІЛ-інфікованих жінок.

За оцінками експертів, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України становитиме від 479 до 820 тисяч. 479 тис. осіб — число, яке передбачає оптимістичний сценарій, можливий за доступності антиретровірусної терапії для 50% тих, хто її потребує, а також за умови успішного виконання Національної програми протидії ВІЛ/СНІД. В той же час, за песимістичним сценарієм, антиретровірусна терапія буде доступна лише для 5% тих, хто потребує. За прогнозами, 2014 року це дасть 820 тис. ВІЛ-інфікованих, що становитиме 3,5% дорослого населення.

За результатами прогнозу, в 2014 році 36-43% від загальної кількості ВІЛ-інфікованих та 31-38% числа смертей від СНІД в Україні припадатимуть на Дніпропетровську, Одеську, Миколаївську та Донецьку області. 2014 року прогнозні показники смертності від СНІД у цих областях в 1,5-2,1 рази будуть перевищувати середні показники по країні. Щорічні витрати на лікування СНІД можуть досягнути в 2014 р. 630 млн. грн. (за найгіршим сценарієм).

Епідеміологія. Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який викликає синдром клінічних ознак, котрі зумовлені глибоким ураженням імунної системи організму. Стійкість цього вірусу в зовнішньому середовищі невисока. Швидко руйнується під дією спирту, ефіру, ацетону, пероксиду водню та сонячних променів, а також препаратів, що містять хлор. Збудник СНІДу виявляється в різних біоло­гічних рідинах організму, в найбільших концентраціях він присутній у крові й спермі.

Вірус, потрапивши в організм людини, прикріплюється до особливих утворень, що розміщені на клітині-лімфоциті, потім проникає у середину її, вбудовується в генетичний апарат клітини й змушує її продукувати частинки вірусу, поки клітина не гине. Нові віруси вражають інші клітини і т.д. До тих пір, коли кількість лімфоцитів знизиться настільки, що розвинеться імунодефіцит, може пройти з десяток років. Увесь цей час заражена людина, почуваючи себе здоровою, може бути джерелом інфекції для інших.

Резервуар і джерело збудника - хвора людина в безсимптомній чи клінічно вираженій стадії захворювання, а також вірусоносій. Вірус міститься у великій концентрації не тільки в крові, але насамперед у спермі, а також у менструальних виділеннях і вагінальному секреті, які й становлять найбільшу епідеміологічну небезпеку. Крім того, ВІЛ виявляється в грудному молоці, слизній і спинномозковій рідині, у різноманітних тканинах, поті, сечі, калі. Період заразливості джерела точно не встановлений; вважають, що хворий заразний довічно.

Застосовуючи складні лабораторні технології, можна виділити вірус з інших біологічних рідин інфікованих людей, наприклад, із слини. Але рівень вірусу в цих виділеннях дуже низький, щоб бути заразним.

Таким чином, основними способами передачі ВІЛ є:

1. Статевий контакт із ВІЛ-інфікованою людиною, коли сперма чи вагінальні виділення інфікованої людини потрапляє на слизові оболонки, із яких вірус проникає у кров людини.

2. Контакт крові з кров'ю. Це відбувається, як правило, при ін'єкціях, коли застосовують уже використаний інструментарій. Ще нещодавно, коли не проводилось обов'язкове тестування донорської крові, це відбувалося під час переливання крові або через продукти з інфікованої крові. Дуже рідко передача ВІЛ можлива у випадках професійних травм працівників охорони здоров'я, наприклад, внаслідок уколу інфікованою голкою. На щастя, дослідження свідчать, що менше 1% людей, які випадково ушкодили шкіру зараженою ВІЛ голкою, інфікувалися. У наркоманів під час ічіутрівенного введення наркотичних препаратів ймовірність захворювання становить 30%.

Можливий «вертикальний» механізм передачі збудника, що реалізується в організмі вагітної жінки, коли плід інфікується в матці. Ризик передачі ВІЛ дітям від серопозитивних матерів становить до 30 - 50% і збільшується в разі грудного вигодування. Можливе контактне зараження дитини й під час пологів, а також зараження матерів від інфікованих дітей грудного віку під час годування груддю.

Трансмісивна передача ВІЛ практично неможлива, тому що збудник в організмі кровоносних комах не розмножується. ВІЛ не передається через повітря, питну воду й продукти, а також сечу, піт хворого. Як виняток, існує ризик зараження в побуті в разі спільного з вірусоносієм або хворим користування зубною щіткою, ножем, ножицями тощо.

Тривалі спостереження за родинами, в яких виявилися заражені ВІЛ, показують, що ні користування одним посудом, ні відвідування спільного санвузла, ні спальні предмети одягу, навіть поцілунки та сон в одному ліжку з вірусоносієм не призводять до зараження. Заражаються лише особи, які мають інтимні стосунки з вірусоносієм.

Як правило, ВІЛ визначається тестом на ВІЛ-антитіла. Першим роблять тест крові, але можна й слини. Оскільки тест може бути позитивним навіть у неінфікованої людини - проводиться повторний тест.

Період часу між інфікуванням і розвитком антитіл може бути різним. У більшості антитіла до ВІЛ починають вироблятися приблизно через 45 днів після інфікування. Але іноді розвиток антитіл може тривати до шести й більше місяців. Це одна з причин, коли відсутність антитіл не завжди означає відсутність інфекції. Вірус повільно викликає тривалу хворобу з інкубаційним періодом (час з моменту ураження до виявів хвороби) від 1 до 15 років. При цьому людина, яка заразилася, відчуває себе здоровою, будучи джерелом поширення хвороби.

Вперше офіційно СНІД як хворобу було визнано 1981 року в США. На думку американського вченого Роберга Галло, ВІЛ виник дуже давно й поширювався в ізольованих від зовнішнього світу групах корінного населення Африки. Економічне освоєння територій і розширення контактів сприяло поширенню вірусу в інших регіонах.

Справжньої кількості хворих на СНІД і заражених ВІЛ не знає ніхто. ВООЗ ураховує лише хворих на СНІД за даними, які повідомляють представники охорони здоров'я окремих держав. Більш-менш точні цифри цього захворювання зареєстровані лише в США і в країнах Західної Європи. Причому навіть ці країни визнають, що вони вже нездатні зареєструвати всіх, хто заражений вірусом імунодефіциту людини. Реєстрація інфікованих (вірусоносіїв) ведеться тільки в країнах Східної Європи. У країнах, що розвиваються, медичні працівники часто навіть не в силах виявити всіх хворих на СНІД. Іноді з тих чи інших причин (наприклад, боячись скорочення притоку туристів та ін.) уряди окремих країн подають занижені дані про захворюваність на СНІД.