42

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЛЮДЕЙ ЩО МАЮТЬ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ 6

1.1 Поняття та види адиктивної поведінки 6

1.2 Характеристика основних проблем клієнтів соціальної роботи, що мають ігрову залежність 14

РОЗДІЛ 2 ФОРМИ І МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 18

З КЛІЄНТАМИ ЩО МАЮТЬ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ 18

2.1 Основні підходи, форми та методи соціально-терапевтичної роботи з узалежненими клієнтами 18

2.1 Результати контент-аналізу україномовних веб-ресурсів за проблемою ігрової залежності 29

ВИСНОВКИ 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39

ВСТУП

В теперішній час у  соціальній роботі приділяється велике значення проблемам адиктивної поведінки людини. Незадоволеність життям і бажання

уникнути труднощів є однією зі складних проблем людського життя. Проте форми і способи втечі надзвичайно різноманітні і нерідко мають патологічний характер. Однією з таких форм є адиктивна поведінка, коли життя людини, її стан і поведінка починають жорстко залежати від різних чинників (наркотиків, алкоголю, їжі, роботи, азартних і комп’ютерних ігор та ін.). Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно визнала ігроманію хворобою ХХІ століття. Півтора проценти (для України - це більше півтора мільйони осіб) по справжньому хворіють грою.  За статистикою, близько 75 відсотків гравців - це студенти і школярі. Г.В. Чайка зауважує, що, на відміну від попередніх епох, сучасна постіндустріальна доба характеризується стрімким поширенням масової культури розваг, зростанням індустрії дозвілля [31, с. 254].  Спостерігається зсув ціннісних орієнтацій зі сфери праці до сфери масового споживання і розваг.  З погляду особистості у межах ринкової цивілізації розваги надають максимальну ступінь свободи.  Ця свобода розуміється як право на індивідуальний вибір занять, можливість поводитись розкуто і невимушено, не підкоряючись правилам раціональної мотивації. В повсякденне життя стрімко входять комп’ютери, зростає кількість людей, які вміють грати в комп’ютерні ігри. Для всіх користувачів ігри знаходяться у числі перших програмних продуктів, якими вони навчилися оперувати. Навчання у грі відбувається швидко, процес захоплює. Це психологічна розрядка, засіб для зняття напруги після роботи. Проте цей засіб часто перетворюється на самоціль, розвивається ігрова залежність.

До недавнього часу ігровий азарт вважався властивістю особистості. І лише в 1981 р. німецькі, а потім (у 1984 р.) американські психіатри визнали неконтрольовану залежність від гри захворюванням, пов’язаним із порушенням психіки. В ході досліджень вони з’ясували, що існує певна категорія людей, які володіють підвищеною азартністю в поєднанні зі слабкою волею. Якщо вони потрапляють за ігровий стіл, у них розвивається хвороблива залежність від гри – лудоманія (від лат. ludus – «гра»), яка може перейти в патологічну форму – гемблінг (від англ. to gamble – «грати в азартні ігри»). За даними ВОЗ, у світі приблизно 0,8–1% людей різною мірою страждають ігроманією. З них до 90% – чоловіки, 43% схильні до алкоголю, 11% залежні від наркотиків і до 25% мають різні психічні відхилення.  За визначенням О.П.Песоцької, залежність – це прагнення покластися на когось чи щось з метою отримання задоволення або адаптації, залежність від деяких предметів, речовин чи видів діяльності [7, с. 9]. Л. М. Буніна ігрову залежність (гемблінг) відносить до нехімічних форм адикцій [7, с. 9]. За словами дослідниці, вибір адиктивної стратегії поведінки зумовлений труднощами в адаптації до життєвих проблемних ситуацій: складні соціально-економічні умови, розчарування, крах ідеалів, конфлікти в сім’ї та інших соціальних групах, утрата близьких, різка зміна звичних стереотипів [7, с. 10].  Проблемою ігрової залежності займаються такі українські вчені як: Л.М. Буніна, О.П.Песоцька, Н.В. Терещук, Л.М. Федоренко, Г.В. Чайка та ін. Разом із цим, тематика є недостатньо вивченою та потребує додаткових розвідок саме з позиції соціальної роботи та потребує більш детального аналізу.

Отже, метою курсової роботи є дослідження особливостей соціально-терапевтичної роботи із людьми, що мають ігрову залежність.

Об’єктом дослідження є ігрова залежність як проблема соціальної роботи.

Предметом дослідження є особливості соціально-терапевтичної роботи з людьми, що хворіють на ігроманію.

Відповідно до мети, об’єктів та предмета курсової роботи, можна визначити її основні завдання:

1. Дати визначення поняттю «адиктивна поведінка», охарактерезивати основні види адикцій;

2. Охарактеризувати основні проблеми клієнтів соціальної роботи, що мають ігрову залежність;

3. Визначити та назвати основні підходи, форми та методи соціально-терапевтичної роботи з узалежненими клієнтами;

4. Провести контент-аналіз україномовних веб-ресурсів за проблемою ігрової залежності;

5. Зробити відповідні висноки.

При виконанні основних завдань ми булемо використовувати такі загальнонаукові методи як: порівняння, теоретичний аналіз та узагальнення.

Досягти успіху у вирішенні перерахованих завдань я планую завдяки теоретичній роботі електронними джерелами та науковими доробками таких науковців як: М.  Буніна, О.П.Песоцька, Н.В. Терещук, Л.М. Федоренко, Г.В. Чайка, В. Лебедько О. Баранник, В. І. Співак, С.А. Беличев та ін.

Структура курсової роботи:

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел, який містить 32 найменування. Обсяг роботи складає – 43 сторінки.

Розділ 1 теоретичні засади дослідження проблеми людей що мають ігрову залежність

1.1 Поняття та види адиктивної поведінки

Адиктивна поведінка - один із різновидів девіантної поведінки, що характеризується непереборним бажанням переживати інтенсивні емоції за допомогою штучної зміни свого психічного стану внаслідок вживання деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних видах діяльності [17, с. 321]. Адиктивну особу відрізняють: прагнення до відходу від реальності та ознаки особистісної незрілості (невираженість інтелектуальних та духовних інтересів, моральних норм, нестійкість, безвідповідальність, почуття стадності та ін.) [26, с. 3].

Виділяють наступні психологічні особливості осіб із адиктивними формами поведінки:

- знижена стійкість щодо труднощів повсякденного життя поряд із достатньою стійкістю у кризових ситуаціях;

- прихований комплекс неповноцінності у поєднанні з зовнішніми проявами неперевершеності;

- зовнішня соціабельність у поєднанні зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

- неправдивість;

- прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

- уникнення відповідальності за прийняття рішень;

- стереотипність поведінки;

- залежність;

- високий рівень тривожності.

Хімічні адикції характеризуються системним споживання психоактивних речовин, непереборним потягом до постійного вживання обраної речовини, відчуваючи при цьому значні труднощі в добровільному припиненні [6, с. 287].

Об'єктом залежності при нехімічних адикціях стає поведінковий паттерн, а не психоактивні речовини. Вирізняють наступні форми нехімічних залежностей: піроманію, клептоманію, геймблінг (залежність від азартних ігор), комп'ютерну залежність або інтернет-залежність, адикцію відносин, сексуальну, любовну адикції, роботоголізм, адикцію до витрачання грошей, прослуховування ритмічної музики, залежність від фізичних вправ, потяг до духовного пошуку, владолюбство, залежність від ризикованого водіння автомобіля (синдром Тоада) та ін [18, с. 132].

Види адиктивної поведінки мають свої специфічні особливості і прояви, вони не рівнозначні і за своїми наслідками. При залученості в якусь діяльність розвивається психологічна залежність, м'якша за своїм характером. Але всі ці види об'єднують спільні адиктивні механізми. Розглянемо трохи детальніше окремі форми адиктивної поведінки.

Види аддиктивної реалізації:

Алкоголізм. "За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, алкогольна проблема, що розглядається лише в медичному аспекті, займає третє місце після серцево - судинних та пухлинних захворювань. Роль зловживання алкоголем в сучасному суспільстві особливо зростає з урахуванням пов'язаних з цим явищем психологічних і соціально-економічних наслідків" [5].

Початком розвитку алкогольної адикції може стати перша зустріч з алкоголем, коли сп'яніння супроводжують інтенсивні емоційні переживання. Вони фіксуються в пам'яті і провокують повторне вживання алкоголю. Символічний характер прийому спиртного втрачається, і людина починає відчувати необхідність прийому алкоголю з метою досягти певного бажаного стану. На якомусь етапі, завдяки дії алкоголю, відбувається підйом активності, підвищується творчий потенціал, поліпшується настрій, працездатність, але ці відчуття, як правило, короткочасні. Вони можуть змінитися зниженням настрою, апатією і психологічним дискомфортом. "Поява такого стану є одним з варіантів розвитку алкогольного адиктивної поведінки, так як людина починає прагнути до його" відтворення ", для чого посилено вдається до алкоголю". "Особливо небезпечно виникнення механізмів адиктивної поведінки, пов'язана з допінг-ефектом у випадках, якщо останній виявляється у виникненні психічного стану, суб'єктивно полегшує творчий процес у осіб, що займаються живописом, письменників, поетів, музикантів та ін". Нерідко аддікти нав'язують свій стиль поведінки друзям і близьким, що відбувається без будь-якого побоювання перед можливістю виникнення стійкої алкогольної залежності. Традиційна антиалкогольна пропаганда неефективна, оскільки вона може тільки закріпити впевненість аддикта в безпеці обраного засобу аддиктивної реалізації, тому що власний досвід прийому алкоголю суперечить змісту пропагандистських декларацій. Останнім часом зростає мережа установ, які закликають позбутися алкогольної або нікотинової залежності за допомогою кодування чи інших методів, що не мають у своїй основі серйозної психологічної роботи з причинними механізмами адикції, адекватної особистісної корекції та підтримки.Рекламування таких служб досить інтенсивне, але, по-перше, носить нав'язливий характер, ніж може спровокувати реакцію неприйняття, а, по-друге, сприяє зміцненню ілюзії, що позбутися згубної залежності можна в будь-який час і без особливих зусиль [5].

Тривалий прийом алкоголю веде за собою фізичну залежність. Її характеризують такі ознаки: явища алкогольної абстиненції ("похмільний синдром"), втрата ситуаційного та кількісного контролю, підвищення толерантності до алкоголю в 8-10 разів у порівнянні з початковою (потреба в більшій дозі для досягнення колишнього ефекту). Поступово порушуються мнестичні процеси, знижується коло інтересів, спостерігаються часті перепади настрою, ригідність мислення, сексуальна розгальмування. Знижуються критика до своєї поведінки, почуття такту, проявляється схильність звинувачувати в своїх бідах невдалий шлюб, роботу, ситуацію в країні і т. д. Відбувається соціальна деградація (розпад сім'ї, втрата роботи, асоціальна поведінка). У міру прогресування алкогольної адикції в людей з таким стилем поведінки спостерігаються подібності в мотивах діяльності, інтереси, звички, у всьому способі життя [5].

Наркоманія. У більшості випадків прийом наркотичних речовин пов'язаний з прагненням до нових відчуттів, до розширення їх спектру. Шукаються нові способи введення, нові речовини і різні поєднання цих речовин з метою досягнення максимального ефекту.Найбільш поширені м'які наркотики (маріхуановий ряд). Вони швидко викликають психологічну залежність: відчуття кайфу, посилення уяви, фізичної активності, філософствування. З м'яких наркотиків відбувається досить швидкий перехід на більш сильні речовини у вигляді інгалянтів (кокаїн, екстазі) і у вигляді внутрішньовенних ін'єкцій (героїн), майже відразу ж викликають фізичну залежність. Але не завжди шлях "від марихуани до героїну і так далі зовсім не обов'язкове явище, часто справа починається з алкоголю, відразу з героїну чи інших наркотиків або марихуана так і залишається" наркотиком на все життя ". Тривалий прийом марихуани і багатьох інших речовин (мескалін, ЛСД та ін) провокують психічні захворювання. Наркотична залежність носить більш виражений характер у порівнянні з алкогольною. Дуже швидко витісняється все, що не відноситься до адикції, швидше настає спустошеність. Зростаєінтровертірованность. Коло спілкування охоплює в основному тих, кого об'єднує наркотичну пристрасть. Особи, які зловживають наркотиками намагаються залучити у своє коло більшу кількість людей, перешкоджають виходу з цього середовища. Паралельно з особистісним розпадом розвиваються серйозні порушення на органному і психічному рівнях. Зростаюча потреба у збільшенні дози може спричинити за собою втрату контролю і смерть від передозування. Наркотична залежність часто пов'язані з кримінальноюдіяльністю, тому що завжди актуальна проблема наявності коштів для придбання наркотиків [5].

Прийом лікарських засобів у дозах, що перевищують терапевтичні. Прийом транквілізаторів (еленіум, реланіум тощо) призводить до певної релаксації, створюється враження, що підвищується кмітливість, здатність контролювати свій стан. Ризик виникнення адикції настає тоді, ці препарати починають використовуватися регулярно в якості снодійних. З'являються симптоми фізичної залежності (часті випадки вживання, спроби припинити прийом і зриви). Найменший психологічний дискомфорт стає приводом для прийому транквілізаторів. З'являється ряд порушень стану: сонливість, труднощі з концентрацією уваги, неуважність (у зв'язку з цим існує ризик виявитися жертвою нещасного випадку), сіпання м'язів рук і обличчя. Стану такого роду іноді не правильно діагностуються. Зловживання снодійними (барбітуратами) викликає психоорганічний синдром: головний біль, порушення пам'яті, погана переносимість спеки і задушливих приміщень, запаморочення, порушення сну, явища втрати контролю над дозою прийому, внаслідок чого людина може загинути [5].

Психотропні препарати (психоделіки) залучають тим, що різко посилюється сприйняття, особливо зорове. Ці препарати швидко викликають тривалі зміни: ілюзії, галюцинації, відчуття того, що довго тягнеться час, підвищений настрій, різка зміна настрою [5].

Прийом препаратів побутової хімії. Прагнення до прийому високотоксичних речовин виникає зазвичай у підлітковому віці з цікавості і носить колективний характер. Нерідко ці інгалянти вживаються і дітьми. Ефект полягає в тому, що розвивається стан "нагадує сп'яніння, запаморочення" злету ", підвищений настрій, безтурботність. Можуть виникати бачення (галюцинації) типу швидко рухаються кадрів мультипликаций". Вдихання парів органічних розчинників (бензин, аерозолі, розчинники, ефір, хлороформ, клеї і т. д.) викликає "незворотні важкі ураження внутрішніх органів, головного і кісткового мозку, призводить до смертельних наслідків". Можливі випадки смерті під час вдихання в результаті паралічу дихального центру, асфіксії. Регулярні вживання призводять до стійких психічних порушень: погіршення пам'яті, порушення емоційно-вольової сфери, зниження кмітливості, затримка розвитку розумових здібностей.Вживання інгалянтів супроводжується низькою успішністю, порушенням дисциплінарних норм, агресією, протиправними діями [5].

Сексуально-адиктивна поведінка характеризується надцінним ставленням до сексу, сприйняттям осіб, до яких виникають сексуальні потяги, не як особистостей зі своїми особливостями і прагненнями, а як сексуальних об'єктів. При цьому дуже значущим, цільовим стає "кількісний" чинник. Сексуальна адикція може маскуватися в поведінці навмисною праведністю, цнотливістю, порядністю, стаючи при цьому тіньовою стороною життя. Ця друга життя поступово набуває все більшої значимості, руйнуючи особистість [5].

Форми прояви сексуальної адикції різні: донжуанізм (прагнення до сексуальних зв'язків з якомога більшою кількістю жінок), прихильність до порнопродукції у всьому її різноманітті, різні види збочення сексуальної активності. До останніх можна віднести такі явища як фетишизм (інтенсивна фіксація на будь-яких предметах, дотик до яких викликає сильне сексуальне збудження), пигмаліонізма (фіксація на фотографіях, картинах, скульптурах НЕ порнографічного змісту), трансвестизм (прагнення до перевдягання в одяг протилежної статі) , ексгібіціонізм (інтенсивне сексуальне бажання оголювати статеві органи напоказ особам протилежної статі, дітям), вуайєризм (прагнення до підглядання за оголеними або вступають у сексуальний зв'язок людьми). При всіх цих проявах відбувається "сурогатна підміна, порушення цих емоційних відносин з людьми". Перед сексуальними аддикта варто небезпека виникнення сексуальних розладів. Їх сексуальна поведінка відірвано від особистісного аспекту, воно притягує і завдає шкоду. Крім того, реальним є ризик захворювання на СНІД. Коріння сексуальної адикції закладаються в ранньому віці в емоційно холодних, дисфункціональних сім'ях, в сім'ях, де самі батьки є аддикта, де є реальні випадки сексуальної травматизації в дитячому віці [5].

Ігрові залежності (гемблінг, лудоманія)  не пов'язані з прийомом психоактивних речовин, але відрізняються характерними ознаками: постійної залученістю, збільшенням часу, проведеного в ситуації гри. Витісненням колишніх інтересів, постійними думками про процес гри і втратою контролю (нездатністю вчасно припинити гру). Станом дискомфорту поза ігрової ситуації, фізичними недугами, дискомфортом і поступовим почастішанням ритму ігрової активності, прагненням до ризику; зниженням здатності чинити опір фатальним упередженням. Поряд з цим може відбуватися зловживання алкоголем, наркотичними речовинами тощо з метою стимуляції активності і загострення відчуттів. Сприяти ризику розвитку пристрасті до азартних ігор можуть дефекти виховання в сім'ї: гіпоопека (недостатня увага батьків до виховання дітей), емоційна нестабільність, зайва вимогливість, прагнення до престижності і переоцінка значущості матеріальних благ [5].

Роботогольна адикція (працеголізм) становить небезпеку вже тому, що вважається важливою ланкою в позитивній оцінці особистості та її діяльності. У нашому суспільстві в сфері виробничих відносин практично в будь-яких трудових колективах дуже цінуються фахівці, віддав цілком своїй роботі. Таких людей завжди ставлять у приклад іншим, їх заохочують матеріально і на словах, закріплюючи в їх поведінці властивий їм стиль. Роботоголізм важко розпізнається не тільки оточуючими, а й самим трудоголік. На жаль, за зовнішньою загальноприйнятої респектабельністю роботоголізм стоять глибокі порушення в емоційній сфері особистості і в сфері міжособистісних контактів. "Як і всяка адикція, роботоголізм є втечею від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, який в даному випадку досягається фіксацією уваги на роботі. Робота не є тут тим, що вона являє собою в звичайних умовах: трудоголік не прагне до роботи у зв'язку з економічною необхідністю, робота не сприймається ним лише як одна із складових частин життя - вона замінює собою прихильність, любов, розваги, інші види активності ". Розвиток адиктивної процесу при адикції цього виду тягне за собою особистісні зміни: емоційну спустошеність, порушення процесів емпатії та симпатії, перевагу спілкування з неживими предметами. Відхід від реальності ховається за успішною діяльністю, досягненням успіху в кар'єрних прагненнях. Поступово трудоголік перестає отримувати задоволення від усього, що не пов'язане з роботою. Поза трудової зайнятості виникає відчуття дискомфорту. Роботоголіки відрізняють консерватизм, ригідність, хвороблива потреба в постійній увазі і позитивній оцінці з боку, перфекціонізм, зайва педантичність, крайня чутливість до критики. Можуть бути яскраво виражені нарцистичному риси, маніпулятивні з тратегіі взаємодії з оточуючими. При повній ідентифікації з роботою із зони уваги випадають особистісні якості і гуманістичні цінності [5].

Адикції до їжі. Про харчової адикції мова йде тоді, коли їжа використовується не як засіб втамування голоду, коли компонент отримання задоволення від прийому їжі починає переважати і процес їжі стає способом відволікання від чогось. Таким чином, з одного боку відбувається відхід від неприємностей, а з іншого боку фіксація на приємних смакових відчуттях. Аналіз цього явища дозволяє відзначити ще один момент: у разі, коли нема чим зайняти вільний час або заповнити душевну порожнечу, знизити внутрішній дискомфорт, швидко включається хімічний механізм. При відсутності їжі, навіть якщо немає голоду, виробляються речовини, що стимулюють апетит. Таким чином, збільшується кількість їжі, що з'їдається і зростає частота прийому їжі, що тягне за собою наростання ваги, судинні порушення. Ця проблема особливо актуальна в країнах з високим рівнем життя, поряд з яким у суспільстві спостерігається високий рівень стресу. Реально розвиток харчової адикції і в ситуації доступності їжі у зв'язку з особливостями професії (бар, ресторан, їдальня) [5].

Інша сторона харчової адикції - голодування. Небезпека криється в своєрідному способі самореалізації, а саме в подоланні себе, перемозі над своєю "слабкістю". Це специфічний спосіб довести собі й іншим на що ти здатний. У період такої "боротьби" з самим собою з'являється підвищений настрій, відчуття легкості. Обмеження в їжі починають носити абсурдний характер. Періоди голодування змінюються періодами активного переїдання. Відсутня критика своєї поведінки. Разом з цим відбуваються серйозні порушення в сприйнятті реальності [5].

Таким чином, адиктивна поведінка - це один із різновидів девіантної поведінки, що характеризується непереборним бажанням переживати інтенсивні емоції за допомогою штучної зміни свого психічного стану внаслідок вживання деяких речовин.

Дослідники виділяють два різновиди адикцій:

• нехімічну, до якої відносять: піроманію, клептоманію, геймблінг

(залежність від азартних ігор), комп'ютерну залежність або інтернет-залежність, адикцію відносин, сексуальну, любовну адикції, роботоголізм, адикцію до витрачання грошей, прослуховування ритмічної музики, залежність від фізичних вправ, потяг до духовного пошуку, владолюбство, залежність від ризикованого водіння автомобіля (синдром Тоада) та ін;

• хімічну, до якої належать: алкоголізм, токсикоманія та наркоманія.