Обов’язкова проста письмова форма встановлена для (ст. 208 цк):

1) правочинів між юридичними особами;

2) правочинів між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 ЦК (правочині, які вчиняються та виконуються одномоментно);

3) правочинів фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять (20) і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (неоподаткований мінімум зараз становить 17грн., отже письмова форма є обов’язковою для правочинів на суму більше 340грн.), крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 ЦК;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Ст. 208 ЦК - це загальна норма, що регулює випадки вчинення правочинів в простій письмовій формі. Існують і спеціальні норми, які також закріплюють правило щодо обов’язкової письмової форми певного виду правочину (незалежно від суб’єктного складу учасників правочину та суми правочину).

Згідно з ст. 209 ЦК правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках:

• встановлених законом;

• за домовленістю сторін;

• договір про закупівлю, який укладається відповідно до ЗУ «Про здійснення державних закупівель», за вимогою замовника.

Відповідно до ч.4 ст. 209 ЦК на вимогу сторони правочину (фізичної або юридичної особи) будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється:

1. нотаріусом або

2. іншими посадовими особами, які відповідно до закону мають право на вчинення такої нотаріальної дії:

• уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування в населених пунктах, де немає нотаріусів;

• консульські установи України.

Крім того у ст. 245, 1252 ЦК визначено осіб, які мають право посвідчувати довіреність або заповіт.

ЗУ «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Мін’юсту України № 20/5 від 03.03.2004 р.

В ст. 205 ЦК крім форм правочинів знайшли закріплення ще й способи волевиявлення, а саме: ч.2 – конклюдентні дії та ч.3 – мовчання.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (конклюдентні дії).

Конклюдентними визнаються такі дії, які можуть бути витлумачені однозначно як такі, що відображають волю особи на вчинення певного правочину.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Обов’язково в законі чи в договорі вказується, що мовчання трактується позитивно.

5 умова. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Іншими словами, ціль правочину повинна відповідати тим правовим наслідкам, які настають у результаті вчинення такого виду правочину. Порушення цієї умови приводить до фіктивного (ст. 234 ЦК) чи удаваного (ст. 235 ЦК) правочинів.

6 умова. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Державна реєстрація правочину

Державна реєстрація – це публічно-правовий спосіб забезпечення стабільності та прозорості обороту майна, який набуває ознак юридичного факту і входить у випадках, передбачених законом, до фактичного складу, що породжує юридичні (зокрема, цивільні) права і обов’язки. Отже, державна реєстрація – це не форма правочину, а один з способів офіційного засвідчення правочину.

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Тимчасовий порядок реєстрації правочинів, затв. постановою КМУ від 26.05.2004 р. № 671.