- •Т. 9.: Філософія суспільства
- •Семінар: Філософський аналіз суспільства:
- •Методичні вказівки до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Зм 3 (т. 10-15). Історія філософії. Т. 10: Антична філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія античного світу:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007.
- •Додаткова література:
- •Т. 11: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Середньовіччя та епохи Відродження:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні вказівки до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007.
- •Додаткова література:
- •Т.12: Філософія Нового Часу і Просвітництва
- •План лекції:
- •Семінар: Філософія Нового часу і Просвітництва:
- •Методичні вказівки для семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007.
- •Додаткова література:
- •Т. 13: Класична німецька філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Німецька класична філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007.
- •Додаткова література:
- •Т. 14: Сучасна зарубіжна філософія
- •План лекції:
- •Семінар: Сучасна західноєвропейська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінарського заняття:
- •Питання для самостійної роботи:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Ясперс к. Смысл и назначение истории. – м., 1991. Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007.
- •Додаткова література:
- •Т. 15: Українська філософія.
- •План лекції:
- •Семінар: Українська філософія:
- •Методичні рекомендації до семінару:
- •Самостійна робота:
- •Методичні рекомендації до самостійної роботи:
- •Питання для індивідуальної роботи:
- •Теми творчих робіт:
- •Першоджерела:
- •Основна література:
- •Причепій є.М., Черній а.М., Чекаль л.А. Філософія: Підручник. – к., 2007. Література:
- •Кремень в.Г., Табачник д.В., Ткаченко в.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – к., 1996.
- •Питання для рубіжної контрольної роботи з філософії:
- •Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- •Орієнтовні завдання для комплексної контрольної роботи:
- •Тестові питання до першого модульного контролю: вступ і теоретична філософія:
- •Тестові питання до другого модульного контролю: практична філософія:
- •Тестові питання до третього модульного контролю: історія філософії:
- •Орієнтовний перелік екзаменаційних питань з курсу “філософія”:
- •Основна література:
- •Додаткова література
Т. 14: Сучасна зарубіжна філософія
Мета: з’ясувати формування і розвиток філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса; зміст концепції матеріалістичної діалектики. Розкрити роль Г.Плеханова і російських марксистів у пропаганді марксистської філософії; розвиток філософії марксизму − сталінізм. Дослідити філософські погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше на проблему людини як суб’єкта водіння; ідею надлюдини у філософії Ф.Ніцше; життя як культурно-теоретичний процес (В.Дільтей). Розкрити філософію позитивізму (О. Конт), неопозитивізму (Л. Вітгенштайн) та постпозитивізму (К.Поппер, Т. Кун, П.К. Фейєрабенд та І. Лакатос). Проаналізувати основні положення філософської герменевтики; проблематику спілкування і розуміння. З’ясувати проблематику буття людини, сенс існування та свободи в екзистенціалізмі М. Хайдеггера, К. Ясперса та Ж.П. Сартра. Філософські ідеї психоаналізу З.Фрейда та неофрейдистів. Любов як найвища цінність у Е. Фромма.
Основні поняття: позитивізм, філософія життя, психоаналіз і неофрейдизм, екзистенціалізм, пост позитивізм, лібідо, сублімація, підсвідоме, архетипи колективного бесвідомого, екзистенція, матеріалізм.
План лекції:
-
Особливості, представники та течії некласичної філософії XX ст.
-
Ірраціоналістичні та сцієнтичні течії в сучасній некласичній філософії.
-
Сучасна філософія на межі тисячоліть.
Семінар: Сучасна західноєвропейська філософія:
-
Загальна характеристика етапів становлення сучасної некласичної філософії XIX-XXI ст.
-
Некласична філософія XIX ст.: протистояння ірраціоналізму та сцієнтизму.
-
Науково-натуралістична філософія XX ст.: неопозитивізм, лінгвістична філософія, постпозитивізм, радикальна гносеологія та неокантіанство.
-
Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.: феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізмчасна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.
с
семінару є проблема світу субстанції,
її види та роль в філософських
Методичні рекомендації до семінарського заняття:
-
Відповідаючи на перше запитання студент повинен знати різницю між класичною та некласичною філософією, а також між модерною та постмодерною філософією. Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку. Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст. Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну поч. - сер. XX ст. Третій – становлення постнекласичної філософії доби постмодерну кін. XX – поч. XXI ст. Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи. Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини. Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості.
-
Філософський ірраціоналізм XIX ст. розвивали представники «філософії життя» (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше) та С. К’єркегор. Шопенгауер першим виступив проти гегелівського панлогізму. Він вчив, що світ нерозривний з нашою уявою і підкорений пануванню нерозумної світової Волі. К’єркегор підкреслює неповторність окремої людини, яку неможливо дослідити засобами науки. Людина може осягнути себе лише у внутрішньому переживанні. Становлення людини проходить три стадії: естетичну, етичну та релігійну. Для Ніцше єдиною реальністю є життя, тому він підтримує все, що його зміцнює (мужність, сила) і критикує все, що його послаблює (мораль, релігія, Бог). Розробкою наукової філософії, що відстоювала сцієнтистський світогляд займалися позитивізм, марксизм, неокантіанство та прагматизм. Для позитивізму справжнє знання має бути позитивним – реальним, корисним, достовірним, точним та конструктивним. Таке знання формувалося на трьох стадіях: релігійній, метафізичній та науковій. Іншим варіантом наукової філософії був марксизм, який світ, історію та духовні процеси розглядав як результат еволюції матерії. Маркс розробив матеріалістичне розуміння історії, вчення про відчуження, капітал, додану вартість, класову боротьбу та диктатуру пролетаріату. Прагматизм вважає критерієм знання та істини практичний досвід та користь. Філософія прагматизму – це філософія діяльності та успіху.
-
Некласична сцієнтистська філософія створювала нову парадигму неметафізичної науки. Це завдання виконували логічний позитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм, неокантіанство марбурзької школи, радикальна епістемологія. Неопозитивізм встановлює позитивне знання за допомогою процедур верифікації, фальсифікації, конвенціональності. Його представники вдосконалили математичну логіку та мову науки. Завдяки неопозитивізму сучасна філософія розглядає науку як сукупність інтелектуальних засобів покликаних оптимізувати взаємини з дійсністю, а не дати її істину картину. З’ясувалося, що неможливо досягнути мети неопозитивізму – дійти повної відповідності між наукою та фактами, адже наука включає у свій зміст принципи, які неможливо зіставити з фактами. Представники постпозитивізму довели історико-культурну зумовленість наукового знання. Ними було введено поняття парадигм наукового знання, які змінювали одна одну протягом історії. А неокантіанство в особі Е. Касірера дійшло висновку про символічну природу людської діяльності. Радикальна епістемологія вважає, що людські знання є інтелектуальним конструюванням, які творять реальність на основі внутрішнього структурування інтелекту. А пізній Л. Вітгенштейн визначав мову науки, поряд з мовою релігії, мовою філософії та буденною мовою, однією з мовних ігор.
-
В межах некласичної гуманістичної філософії на перший план виходить антропологічна і культурно-етична проблематика. Її розвивали феноменологія, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, герменевтика та психоаналіз часна огічно-гуманістична емаерля.ерменевтки.софії.
с
семінару є проблема світу субстанції,
її види та роль в філософських