Розділ III.

Шляхи розвитку банківського інвестування в економічний поступ України.

3.1. Розробка концепційних основ стратегії розвитку банківського інвестування в економічне зростання.

Поступальний розвиток банківської інвестиційної діяльності є дуже актуальним з позиції перспектив зростання вітчизняної економіки. Основними цілями подальшого розвитку банківського інвестування задля економічного зростання є:

– зміцнення стійкості банківського сектору;

– підвищення якості здійснення банками функцій з стимулювання вільних грошових коштів і їх трансформації в інвестиції;

– зміцнення довіри до вітчизняного банківництва з боку інвесторів;

– відвернення використання банків у недобросовісній інвестиційній конкуренції.

В концептуальному плані у сфері управління банківською інвестиційною діяльністю задля прискореного розвитку економіки, особливу увагу необхідно приділити:

– розвитку і підвищенню ролі систем внутрішнього контролю за банківською інвестиційною діяльністю;

– забезпеченню законних прав власності на інвестиції;

– удосконаленню системи оподаткування банківської інвестиційної діяльності з врахуванням необхідності переходу на міжнародні стандарти бухобліку і фінансової звітності;

– розвитку практики управління інвестиційними ризиками з використанням сучасних фінансових інструментів;

– наданню всім банкам-учасникам інвестиційного ринку якомога повних можливостей на базі сучасних технологій.

Вважаємо, що основним результатом розвитку банківської інвестиційної діяльності повинно бути підвищення ролі банківських інвестицій в організації та забезпеченні економічного зростання України. За найближчих п’ять років (до 2013р.) співвідношення активів банківського сектора і ВВП, за наявними оцінками, може становити 50%, а банківського капіталу і ВВП – 5%, банківських кредитів у реальну економіку і ВВП – 20% [16,C.440-451].

До основних внутрішніх чинників, які перешкоджають розвитку банківської інвестиційної діяльності в Україні, належать:

– невисокі темпи структурних перетворень в економіці;

– низькі рівні ліквідності та капіталізації підприємств;

– недостатня достовірність звітності багатьох вітчизняних підприємств;

– низький рівень монетизації економіки;

– слабка прозорість підприємств;

– недосконалість судової системи;

– недостатнє правове забезпечення можливостей банківського нагляду;

– низький рівень країнного рейтингу України.

До числа головних внутрішніх чинників розвитку банківського інвестування належать:

– низька якість управління у багатьох банках;

–недостатня ефективність системи управління інвестиційними ризиками і внутрішнього контролю;

– непрозора структура власності банку;

– недостатній розвиток сучасних банківських технологій.

Вплив держави на банківську інвестиційну діяльність повинен бути зваженим і послідовним, щоб створювати необхідні умови для розвитку ринку банківських інвестиційних послуг на базі здорової внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції.

У найближчій і середньостроковій перспективі присутність держави у банківській системі буде представлена двома великими банками („Ощадбанк” і „Укрексімбанк”). По відношенню до інвестиційного банківництва держава:

– забезпечує розвиток законодавчих основ системи регулювання і нагляду за інвестиційною діяльністю банків;

– не втручається в практичну інвестиційну діяльність банків, за винятком передбачених інвестиційних нормативів;

– не допускає яких-небудь інвестиційних привілеїв для окремих банків або їх клієнтів;

–суворо дотримує законодавчо встановлених принципів антимонопольного регулювання і заохочення конкуренції на фінансово-інвестиційних ринках.

Роль держави у розвитку банківської інвестиційної діяльності в економіці повинна полягати в тому, щоб всіма можливими засобами сприяти здійсненню переходу від екстенсивного розвитку банківської системи до інтенсивного. Це необхідно здійснювати в першу чергу на базі нарощування капіталу банків, забезпечення їх більш ефективної участі у розвитку реального сектора економіки, в тому числі шляхом вирішення таких завдань [23,C.26-31]:

– підвищення ролі держави у розвитку банківництва, у тому числі інвестиційного, при збереженні його ринкової моделі;

– подолання нерівномірності розміщення банківських установ та їх інвестиційної діяльності по регіонах;

– виключення можливості отримання окремими інвестиційними банками переваг, що виражаються їх монопольним становищем і скасування умов для недобросовісної конкуренції;

– розширення видів пропонованих банківських інвестиційних послуг для підприємств і населення і створення умов для зниження вартості банківських інвестиційних послуг;

– створення необхідних умов для відновлення і зміцнення довіри до банківської інвестиційної діяльності на основі підвищення надійності інвестиційних банків.

Ефективність зусиль по активізації банківської інвестиційної діяльності у значній мірі залежить від розвитку інвестиційного банківництва в регіонах.

Необхідно більше уваги приділяти вирішенню дуже гострої проблеми регіонального інвестиційного банківництва – відтоку фінансових ресурсів через філійну мережу великих банків у Київ, Дніпропетровськ, Донецьк та ін. Цю проблему можна вирішити тільки силами місцевих органів влади і ділових кіл, шляхом створення на регіональному рівні сприятливих комерційних можливостей для прикладення капіталів. Однак, для того, щоб оптимізувати фінансові та інвестиційні потоки між центром і регіонами, необхідно не тільки поліпшувати в них інвестиційний клімат, а й активно сприяти формуванню працездатного регіонального банківського сектора, який би орієнтувався на конкретні потреби даного регіону в банківських інвестиційних послугах та інвестиційних ресурсах.

Нині дуже значимою і вагомою для економіки України функцією держави є розробка і реалізація інвестиційної політики, виконувати яку можуть тільки спеціалізовані інвестиційні кредитні установи, з участю регіональних органів влади – регіональні інвестиційні банки. При цьому спеціалізація регіональних банків, розміщених в межах однієї території, може бути не тільки інвестиційною. Держава при цьому повинна стимулювати розвиток конкуренції між ними, підтримувати різні види регіональних банків – іпотечних, земельних, сільськогосподарських тощо. На даний час, у багатьох регіонах України подібні банки не існують і це затруднює процес взаємодії між банками та іншими економічними суб’єктами.

На наш погляд, особлива роль регіональних інвестиційних банків виражається у консолідації грошових ресурсів бюджету, банківського капіталу і нагромаджень господарських суб’єктів, що є найбільш ефективним підходом до вирішення насущних економічних проблем регіону. Однак, їх діяльність повинна базуватися на використанні таких загальних принципів:

– домінуючою ціллю функціонування має бути не просто отримання прибутку, а стимулювання розвитку економіки і її пріоритетних галузей;

– основна частина ресурсів таких банків повинна формуватися за рахунок всіх грошових ресурсів регіону, а також за рахунок емісії спеціолізованих боргових зобов’язань, випуск яких доцільно пов’язувати з фінансуванням конкретного проекта або заходу і під гарантії місцевих органів влади;

– державні органи здійснюють фінансування інвестиційних заходів і компенсацію надаваних такими банками пільг позичальникам за рахунок бюджетних засобів території;

– сфера діяльності регіональних банків може не співпадати з економіко-географічним межами регіону.

Об’єктивна необхідність створення регіональних інвестиційних банків обумовлена такими головними обставинами:

– великі загальнодержавні комерційні банки зорієнтовані виключно на високі прибутки як на кінцеву мету, що вносить певну конфліктність в їх стосунки з економічними суб’єктами регіону. Цим банкам стає невигідним надавати послуги господарчим суб’єктам на пільгових умовах, вкладати кошти у соціальні програми, надавати населенню кредити, працювати з низькорентабельними підприємствами, надавати інвестиції на довгострокові цілі;

– наявність високої інфляції, яка визначається двохзначним числом, ускладнює здійснення довгострокових вкладень через відсутність засобів і високої вартості кредитних ресурсів, що надаються у розпорядження інвесторів на тривалий строк;

– реальна структура національного господарства та окремих регіонів є недосконалою і подолання цих структурних диспропорцій можна полегшити вибірковою політикою банківського інвестування.

Залежно від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль. З моменту зародження сучасної української банківської системи законодавство дотримувалось підходу – універсальності банків. Сьогодні банки в Україні можуть здійснювати всі дозволені чинним законодавством види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, тобто, переважна більшість банків належать до категорії універсальних.

На нашу думку, інвестиційні банки можуть і повинні існувати, оскільки їх банкрутства не спричинюють системної банківської кризи, а їхня діяльність може ефективно контролюватись. Вони можуть брати на себе більше ризику, ніж універсальні банки, оскільки відомі як агенти, що працюють з ризиковими активами. Водночас інвестиційні банки наражаються на постійний ризик банкрутства, бо їхні активи, пасиви і операції є менш диверсифікованими. Однак незаперечним є те, що інвестиційні банки стимулюють розвиток підприємництва і ринок цінних паперів.

З позиції перспективи банком майбутнього має бути універсальний банк. Однією із особливостей універсалізації у банківській сфері є поява і розвиток фінансових супермаркетів (ФСМ).

У світі ФСМ з’явились у 80-ті роки XX ст., а в Україні – кілька років тому і перебувають на початкових стадіях свого становлення. ФСМ – це установа, яка надає клієнтам широкий спектр фінансових послуг. Класичним ФСМ є струк­тура, яка пропонує клієнтам в одному і тому ж місці під одним брендом широкий набір банківських, страхових та інвестиційних послуг. Сучасні ФСМ розширюють перелік послуг за рахунок надання лізингових, факторингових, ауди­торських, рієлтерських, консультаційних, юридичних, видавни­чих та інших послуг. Ідея створення ФСМ має два головні аспекти: комплекс і якість послуг та можливості їх вільного вибору покупцем. В Україні ініціаторами ФСМ зазвичай є банки, які мають найбільшу довіру в населення і створюють їх мережу за рахунок власних ресурсів на базі своїх відділень. Головною причиною розвитку ФСМ є значне загострення конкуренції на фінансовому ринку, а метою – необхід­ність збільшення прибутковості фінансових установ шляхом максимі­зації задоволення потреб роздрібних клієнтів [80].

Вища стабільність фінансових універсальних супермаркетів пояснюється тим, що вони завдяки великому асортименту послуг можуть уникати продажу тих чи інших активів у несприятливий для них час, тобто коли ціна на них тимчасово знижена. Крім того, внаслідок вищої диверсифікавції активів, залучених коштів і надходжень вони менше вражаються ринковими ризиками. Водночас головне завдання ФСМ полягає в тому, у створенні нової якості організації фінансового ринку.

Головні переваги нової моделі організації фінансового бізнесу полягають у такому [16,C.415-417]:

по-перше, в межах ФСМ продавці фінансових послуг розширю­ють своє представництво на ринку і збільшують обсяги продажу своїм клієнтам за рахунок зменшення цін на послуги, а також економії адміністративних, маркетингових і технологічних ресурсів;

по-друге, продавці фінансових послуг під егідою ФСМ приділя­ють більше уваги своєму іміджу, репутації і довірі, поліпшенню сервісу та якості послуг;

по-третє, вигодою для покупців є отримання широкого, комплектного (пакетного) і гармонійного спектру фінансових послуг за нижчою ціною. Зазвичай продукти і послуги, які пропонує ФСМ для кінцевого споживання, на 10-15% дешевші, ніж в окремо взятих структурах. Чим більше послуг клієнт купує, тим дешевше йому обходиться кожна;

по-четверте, ФСМ – це передусім зручності для клієнтів - покупців, а для продавців – інструмент для проникнення у сфери, ще не забезпечені послугами фінансового бізнесу.

Функціонування ФСМ має свої незручності та обмеження, пов’язані з суб’єктивними чи психологічними мотивами:

по-перше, клієнт ФСМ до певної міри практично втрачає свободу вибору. Так, при кредитуванні в банку він змушений укладати угоду страхування тільки з компанією, яка є партнером банку, і на її умовах;

по-друге, у ФСМ менеджер з продажу часто не може надати клієнту таке обслуговування, яке той отримує у менеджера окремої фінансо­вого установи. Менеджер великої структури може обслуговувати 40-50 клієнтів. Між тим є клієнти, які бажають індивідуального ставлення до себе, що є для них найважливішим і принциповим;

по-третє, у ФСМ надаються, як правило, стандар­тизовані послуги, які не потребують великих витрат часу на їхнє оформлення. Наприклад, банк може надавати клієнтам страхову послугу, якщо для її оформлення достатньо певного набору доку­ментів (водійські права, паспорт чи документи на автомобіль), без необхідності виїзду працівника банку для оцінки майна, що страхується. Однак для оформ­лення нестандартної страхової послуги (наприклад, страхування будинку) необхідно буде звернутись до страхової компанії;

по-четверте, у перехідних до ринку економіках існує загроза, що витрати на створення і забезпечення діяльності ФСМ можуть не покриватися доходами від їх діяльності через низький попит насе­лення на фінансові послуги, зумовлений його низькими доходами. Саме з цієї причини у ФСМ є слабкою компонента інвестиційних послуг. Між тим дохідність вкладів у пайові інвестиційні фонди, зазви­чай, є вищою, ніж дохідність від вкладень у банківські депозити.

Отже, в стратегічному плані ФСМ – це об’єднання фінансово стійких і прибуткових компаній, що утворюють справжню фінансову „фортецю” з надання послуг, яку дуже важко похитнути навіть в період гострих економічних криз.

Ми вважаємо, що основними напрямками інвестиційної стратегії банків з погляду максимальної ефективності як на теперішньому етапі розвитку економіки і банківської системи, так і в найближчому майбутньому буде покращення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення частки витрат на технічне переозброїння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення частки нових будівництв у виробничій сфері. Це забезпечить удосконалення технологічної стуктури капітальних вкладень, збільшення в їх складі частки устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт.

Головним в процесі банківського інвестування має стати забезпечення оптимального використання наявних ресурсів при максимально можливих темпах зростання добробуту і рівня життя населення. Важливим є освоєння нових перспективних і конкурентоспроможних виробництв для використання переваг міжнародного поділу праці і поглиблення інтеграції у світову економічну структуру. Звичайно, необхідно прагнути до зменшення залежності країни від імпорту стратегічних ресурсів і товарів, покращення платіжного балансу за рахунок пріорітетного розвитку галузей і виробництв з випуску імпортозамінної продукції. Особливого значення набуває питання перепрофілювання, консервації, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур. У забезпеченні широкої інтеграції фінансового і промислового капіталу й активізації інвестиційного процесу на цій основі особливого значення набувають ФПГ, холдинги, консорціуми та інші структури, що мають відігравати значну роль у вирішенні найбільш складних завдань економіки.

Банківська система України не є основним джерелом івестиційних ресурсів, але це тільки підкреслює той факт, що банкам потрібно вкладати власні кошти, залучати інвестиційні кошти, в тому числі з-за кордону, виходячи на міжнародні інвестиційні ринки. Особливо банківських інвестицій потребують об’єкти з більш соціальною віддачею, ніж економічною, а також галузі виробничої інфраструктури (насамперед транспорт і зв’язок) і на підготовку кадрів для нових виробництв, тобто у розвиток тих сфер, які „ще більше будуть стимулювати активізацію процесу інвестування розвитку економіки” [9,C.375-380].

Розробка банківських інвестиційних програм повинна враховувати структурні зміни у національній економіці та її регіонах, створення більш сприятливого інвестиційного клімату, розвиток інститутів, що сприяють інвестиційній діяльності і концентрації на пріоритетних напрямках застосування інвестиційних ресурсів.

Отже, стратегія розвитку банківського інвестування в економічне зростання має базуватись на таких пріоритетах: глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку банківського інвестування, зважена державна регулятивна політика банківської інвестиційної діяльності, розвиток інвестиційного банківництва в регіонах, стимулювання розвитку ФСМ з метою зростання добробуту і якості життя населення.