28. Гіпотеза Сепіра-Ворфа.

Гіпотeза Сeпара-Уорфа (Sapir-Whorf hypothesis), або гіпотеза лінгвістичної відносності – це концепція, розроблена в США у 30-х роках XX століття, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання реальності. Іншими словами, передбачається, що люди, які говорять різними мовами, по-різному сприймають світ і по-різному мислять. Через розбіжності у структурах лексиконів мов у носіїв різних мов ментальні образи одного і того самого об'єкта неоднакові. Наприклад, в англійській мові є тільки одне слово на позначення снігу, в ескімоській їх декілька, так що носієві ескімоської мови потрібно розрізняти, про який сніг йде мова: той, що падає, або той, що лежить на землі. Навіть відношення до таких фундаментальних категорій, як простір і час, залежить у першу чергу від рідної мови індивіда. Як наслідок, з характеристик мов виводяться не лише ключові особливості культури народів-носіїв цих мов, але і найважливіші досягнення їх науки. Автором концепції був американський етнолінгвіст-аматор Бенджамін Лі Уорф. Його концепція була співзвучна поглядам видатного американського лінгвіста першої половини XX століття Эдуарда Сепіра, тому вона зазвичай називається "гіпотезою Сепіра-Уорфа".

Основним аргументом прибічників гіпотези Сепіра-Уорфа є те, що на позначення одного і того самого фрагмента дійсності різні мови використовують різні слова, неспіввідносні між собою. Традиційно гіпотезу лінгвістичної відносності підтримують тим, що в різних мовах по-різному названі частини тіла. (англ. arm і hand – укр. рука). Крім того, підтверджують цю гіпотезу і експерименти з кольором: сприйняття кольору у дорослих і дітей відбувається в різних півкулях мозку: дорослі люди сприймають колір лівою півкулею, в якій також відбуваються процеси, пов'язані з мовною діяльністю. Пояснюють це впливом мови: опанувавши нею, людина мислить про колір, застосовуючи інструменти мови (Пол Кей, Каліфорнійський ун-т).Супротивники теорії лінгвістичної відносності критикують твердження про те, що мова і мислення тотожні, аргументуючи свою точку зору тим, що з нами часто буває так, то ми не можемо вдягнутися свою думку в слова. Крім того, лексичний запас мови є відкритою системою, яка поповнюється у зв'язку з появою нових явищ реальності, отже, в даному випадку реальність впливає на мову, а не навпаки.У своєму найбільш радикальному формулюванні гіпотеза Сепіра-Уорфа нині не має прибічників серед серйозних професійних лінгвістів. Проте вона стимулювала серйозні дискусії та експерименти, що стосуються взаємовідношень мови і мислення, і проклала шлях для подальших досліджень в етнолінгвістиці, психолінгвістиці і теоретичній семантиці.

29. Фонетико-фонологічна характеристика досліджуваної мови.

В японській мові слова складаються зі складів і мор. Склади є фонетичними одиницями, а мори — фонологічними. Наприклад, слово «іппон» (一本, いっぽん) поділяється на 2 склади — [ip̚.poɴ] та 4 мори — «і-п-по-н» (い・っ・ぽ・ん). Мори в японській мові можуть бути систематизовані за японською силабічною абеткою каною. У словах «іппон» (いっぽん, [ip̚poɴ]) або «маттаку» (まったく, [mat̚takɯ]) подвоєння приголосної, що записується малим знаком «цу» (っ), вважається окремою морою, хоча фонетично не становить окремого звуку. На противагу цьому, знак «н» (ん), який фонетично змінюється на [ɴ] [m] [n] [ŋ] після наступного звуку, усвідомлюється мовцями як один звук, тому з точки зору фонології вважається однією морою. В японській усі мори закінчуються на голосний звук. Через це в мові багато відкритих складів. Виняток становлять мори «цу» (っ) та «н» (ん), які не мають голосних. В японській мові існує 5 голосних звуків. Важливе місце займає довгота голосних. На письмі вона позначається знаком довготи (ー) або відповідними літерами для позначення голосних. В фонології її вважають особливою морою і записують окремою фонемою. Приголосних звуків - 14. В японській мові немає окремих приголосних, як в українській, тому стверджувати, що вона консонантична, не можна. Приголосні та голосні звуки сполучаються і таким чином слова/речення звучать мелодійно і в результаті мову можна віднести до вокалічної.