Зміст

Вступ

1. Джерела та історіографія

1.1 Джерела

1.2 Історіографія

2. Територія і демографія

2.1 Кордони

2.2 Внутрішній поділ

2.3 Населення

3. Політична історія

3.1 Західні землі Русі

3.2 Князівства Галиччини і Волині

3.3 Заснування єдиного князівства

3.4 Міжусобиці

3.5 Княжіння Данила Романовича

3.6 Княжіння нащадків Данила

4. Соціально-економічна історія

4.1 Суспільство

4.2 Економіка

4.3 Управління

4.4 Військо

4.5 Культура

5. Історичне значення

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі (лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae, Regnum Rusiae; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Галицько-Волинське князівство у 13 — 14 ст.

Столиця Володимир (1199—1238) Галич (1238—1272) Львів (1272—1349)

Мови Староукраїнська

Релігії Християнство

Форма правління монархія

князі, королі  - 1199—1205 Роман Мстиславич; 1211—1264 Данило Романович; 1293—1301 Лев Данилович; 1301—1308 Юрій Львович; 1308—1323 Андрій Юрійович і Лев Юрійович; 1323—1340 Юрій-Болеслав Тройденович.

Історія  - Утворення князівства 1199;  повторне об'єднання 1238; вторгнення монголів 1240—1241; коронація Данила 1253; створення митрополії 1303; завоювання Польщею 1349.

Валюта гривня

1. Джерела та історіографія Джерела

Основними джерелами для вивчення історії Галицько-Волинського князівства є місцеві та іноземні літописи, описи подорожей, нечисленні грамоти, дані археологічних розкопок.

Початковий період історії Галичини і Волині в період перших Ростиславичів висвітлює «Повість временних літ», а події 1117—1199 років розкриває Київський літопис. Добу 1205—1292 років охоплює Галицько-Волинський літопис, що умовно поділяється на дві частини — правління Данила Романовича і княжіння Володимира Васильковича.

До основних джерел іноземного походження, що висвітлюють історію Галичини і Волині, входять польські хроніки Галла 12 століття, Вінцентія Кадлубека 13 століття і Яна Длугоша 15 століття, чеська хроніка Козьми Празького 13 століття, німецька хроніка Тітмара Мерзебурзького 11 століття та угорські хроніки Яноша Туроці 15 століття і «Chronicon Pictum». Про останні роки Галицько-Волинського князівства дають відомості польські літописи Янко з Чарнкова, Траска, Малопольський літопис, а також чеські хроніки Франтішека з Праги та угорська Дубницька хроніка.

Цінними є грамоти Володимира Васильковича 1287 року і Мстислава Даниловича 1289 року, що вписані до Галицько-Волинського літопису, та оригінали грамот Андрія і Льва Юрійовичів 1316—1325 років та Юрія II 1325—1339 років.

Історіографія

Перші дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, з'явилися наприкінці 18 століття. Це були роботи австрійських істориків Л. А. Гебгарда, Р. А. Гоппе та Й. X. Енгеля. На початку 19 століття польський історик Ф. Сярчинський видав праці з історії князівств Перемишльського і Белзького, 3. М. Гарасевич скомпілював матеріали з історії Церкви в Галичині.

Першим істориком, який написав наукову «Историю древняго Галичско-русского княжества» у трьох частинах (1852—1855) був Д. Зубрицький. Йому наслідував А. Петрушевич, який у 1854 році у статті «Обзор важнейших политических и церковных происшествий в Галицком княжестве c половины XII до конца XIII ст.» дав загальний огляд історії Галичини. У 1863 професор Львівського університету І. Шараневич вперше на основі історичних, археологічних і топонімічних джерел видав у Львові «Історію Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453». Його роботу продовжили історики С. Смирнов, А. Бєльовський та А. Левицький.

У першій половині 19 століття історію Волині та Холмщини досліджували С. Руссов, М. Максимович, В. Комашко, Л. Перлштейн і М. Вербицький, Ю. Т. Стецький, А. Крушинський та інші. Їхні праці мали оглядово-популярний характер. У 1885 році у Варшаві вийшла спеціалізована робота А. В. Лонгинова «Червенские городы, исторический очерк, в связи c этнографией и топографией Червоной Руси», присвячена історії Холмщини. Давня історія Волині була висвітлена у 1887 році в праці О. Андріяшева і у 1895 році в монографії П. Іванова.

Більшість праць 19 століття висвітлювали переважно політичну Галицько-Волинського князівства, оминаючи соціально-економічну тематику. Також історія Галичі і Волині розглядалася через призму політичного буття Австро-Угорщини і Росії, легалізуючи права і претензії цих імперій на вищезгадані землі.

Після приєднання Західної України до СРСР у 1939 році, тема Галицько-волинського князівства була піднята радянською історіографією. Дослідники 20 століття приділяли головну увагу переважно соціально-економічній проблематиці. Нові підходи до висвітлення історії князівства були представлені в роботах Б. Д. Грекова, В. І. Пічети, В. Т. Пашуто. У 1984 році вийшла у світ перша фундаментальна монографія з історії Галицько-волинського князівства під авторством І. Крип'якевича.