1. Загальне поняття безпеки.

Безпека є найнеобхіднішою з потреб людини і в Конституції України вона визначається як одна з найвищих соціальних цінностей. Безпека людини – це певною мірою узагальнюваний показник реалізації її прав та свобод, гарантованості від небезпек. Вона є одним із головних показників якості й рівня життя людини.

У широкому сенсі слова поняття “безпека” вживається стосовно багатьох явищ. Традиційно безпека мала два основних значення 1) свобода від ризику і небезпеки і 2) свобода від сумнівів, переживань і страху. Таким чином, безпека – це одна з найважливіших цінностей соціального буття людей, обов’язкова передумова існування й подальшого розвитку людства.

Проблема безпеки на початку XXI століття набула універсального змісту.

На сучасному етапі вітчизняного державотворення урізноманітнення загроз та викликів людині, державі і суспільству призвело не лише до загострення проблем національної безпеки, а й спричинило значну трансформацію її змісту. Попри зовнішньополітичні і військові аспекти національна безпека поширилася на сферу економічних, соціальних, екологічних, інформаційних, правових та інших відносин й, окрім перших, почала визначатися економічною спроможністю, гідними умовами життя людини і громадянина. Поняття безпеки за останні роки розширилося і набуло більш гуманістичного, націленого на людину, характеру. Нова парадигма безпеки людини має два основних аспекти: захист від хронічних загроз, таких, як голод, епідемія і репресії, та захист від раптових та збудних катаклізмів, що порушують плин повсякденного життя.

Стан справ щодо безпеки життя та діяльності людини корелює із загальним соціально-економічним статусом держави. За індексом людського розвитку, який з інтегральним показником ООН, Україна посідає 80 місце серед країн світу.

Поняття «безпека» письмово задокументоване у країнах Європи з 1190 року. Воно означало спокійний стан духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки.

Власне кажучи, під безпекою розуміють „стан, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує", або „відсутність небезпеки, схоронність, надійність", а також „становище якому загрожує небезпека комусь, чомусь", "стан спокою, упевненості", „стан захищеності".

ДСТУ 2156 -93 визначає термін „безпека" як „відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди". Необхідно відмітити, що у Росії законодавчо закріплено поняття „безпека", а національна безпека як поняття увійшло до теорії й практики у 1991 р. (Концепція національної безпеки).

Різні визначення поняття „безпеки" тісно пов'язують її з „небезпекою", „загрозою", „ризиком".

Небезпечний та безпечний - стани, протилежні один одному. Це означає, що перш ніж переходити до поняття „безпека", у першу чергу потрібно визначити, що являє собою небезпека, небезпечний стан.

Під небезпекою розуміють стан загрози, можливість заподіяння шкоди, нещастя, кому-небудь, чому-небудь; явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдати шкоду здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей. Під загрозою розуміють „можливість", або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого. Те, що може заподіяти якесь зло, неприємність".

Що стосується джерел небезпеки. Джерело - „це те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось". Тобто можна визначити джерелом небезпеки є умови і фактори, які мітять у собі або в різній сукупності виявляють небезпечні наміри, властивості.

Виходячи з вищевикладеного, простежується такий тісний взаємозв'язок: джерело небезпеки - загроза заподіяння шкоди – небезпека.

Наявність реальної або потенційної загрози заподіяння шкоди якому-небудь об'єктові від різних джерел являє собою небезпечний стан.

Безпека є насправді відносним поняттям, оскільки не існує абсолютної безпеки для всіх обставин та умов.

На законодавчому рівні, а саме в ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року, «національна безпека» визначена як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Разом з тим українські дослідники визнають, що на теоретичному рівні зміст поняття національної безпеки ще остаточно не з'ясовано.

Закон України “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 р. відповідно до ст. 3 Конституції визначив першим серед головних об’єктів людину – її права і свободи, честь і гідність. Пріоритет прав людини є одним із основних принципів забезпечення як національної, так і пожежної безпеки як її складової, оскільки саме вона в першу чергу страждає від будь-яких надзвичайних й непередбачуваних ситуацій.

Що стосується визначення категорії «пожежна безпека», то чинне законодавство фіксує лише похідні терміни: галузь пожежної безпеки; система пожежної безпеки; забезпечення пожежної безпеки; правила пожежної безпеки тощо. Тільки в ДСТУ 2277:2006 «Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять» та в посібниках і підручниках тлумачать термін «пожежна безпека» за аналогією з «національною безпекою» як стан захищеності від пожеж. Саме відсутність чіткого теоретичного визначення і правового закріплення та обґрунтування привели до відсутності розуміння «пожежної безпеки» як окремої складової системи національної безпеки України.

Для подальшого розгляду даного питання вважаємо за доцільне звернутися до структури національної безпеки. Вона включає найбільш важливі складові:

1) безпека людини і громадянина;

2) безпека соціуму;

3) безпека держави.

Важливе значення для розуміння національної безпеки має її об’єкт, зміст якого є досить широким. Об’єктом національної безпеки, відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки» від 19.06.2003 року, виступають людина і громадянин, суспільство і держава. При цьому відправним пунктом її забезпечення є корінні інтереси її основних об’єктів: людини, суспільства, держави.

Чинне законодавство дає визначення загрози національній безпеці у ст. 1 Закону “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. як “наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України”. Певний перелік загроз національній безпеці міститься, зокрема, у ст. 7 Закону “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р., у статтях 5-6 Указу Президента “Про Воєнну доктрину України” від 15 липня 2004 р., у ст. 4 Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р., ст. 2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р., ст. 5 Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 р.

В Законі України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року визначення такої категорії як «загроза» відсутнє, що створює труднощі у тлумаченні поняття «пожежна безпека». При нормативному закріпленні поняття «пожежна безпека» як складової «національної» необхідно враховувати класифікації загроз за різними ознаками і критеріями. На підставі аналізу нормативно-правової бази та вітчизняної й зарубіжної наукової літератури загрози можна поділити: 1) за місцем знаходженням їх джерел (внутрішні, зовнішні, комплексні); 2) за масштабом (локальні, регіональні, національні та глобальні); 3) відповідно до ймовірності реалізації (потенційні та реальні); 4) відносно об’єктів національної безпеки (загрози людині і громадянину, суспільству, державі); 5) за сферами прояву (політичні, економічні, екологічні, соціальні, інформаційні та ін.); 6) за часом дії (довгострокові, середньострокові, короткочасні); 7) за ступенем прояву (латентні, відкриті, які не потребують використання спеціальних сил та засобів для їх виявлення, очевидні); 8) за характером прояву (природні, соціальні); 9) за відношенням до людської діяльності (об’єктивні – які виникають незалежно від неї, суб’єктивні – що формуються свідомо тими чи іншими соціальними суб’єктами) тощо. Розуміємо, що дана класифікація загроз не вичерпна. Але на сучасному етапі вона має теоретичний та практичний інтерес, розкриває можливі масштаби різних за характером загроз та є основою для вироблення засобів протидії і розробки правових основ щодо нейтралізації загроз, а також визначення фінансових, матеріальних та інших ресурсів, необхідних для захисту людини і громадянина, держави і суспільства.

Врахування критеріїв класифікації загроз безпеці є необхідним аспектом їх оцінки. Визначальне значення в процесі оцінки загроз і в наступній боротьбі із ними мають віднесення їх до тієї або іншої сфери суспільних відносин, співставлення із відповідними національними інтересами, а також визначення їх джерел. За своїм генезисом останні можуть мати природне, технологічне або соціальне походження. При цьому слід мати на увазі наявність тісного зв’язку між різними загрозами й можливу спрямованість окремих загроз на спричинення шкоди об’єктам у різних сферах суспільного життя, що обумовлює необхідність комплексного підходу до організації протидії цим загрозам.

Виходячи із змісту Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року, Закону України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 року, інших нормативних документів прийнятих на їх основі, як складові національної безпеки необхідно виділяти такі окремі види безпек, які потребують чіткого правового визначення: військову, інформаційну, екологічну, економічну, соціальну, інтелектуальну, науково-технологічну, технологічну

Однак, такий склад елементів не є остаточним. Виходячи з найбільш імовірних загроз національній безпеці України в життєво важливих сферах діяльності, основними функціональними складовими (сферами) національної безпеки України є: економічна, політична, соціальна, воєнна, екологічна, епідемічна, технологічна, інформаційна.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сферах наук з ризиків «FORM-OSE» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер.

Схематично сфера діяльності професіоналів з безпеки визначена на рис.1.2.

Рис. 1.2. Сфера застосування наук про безпеку

Зазначене вище дає підстави серед структури функціональних складових (сфер) національної безпеки поряд із радіаційною, екологічною, інформаційною, громадською, розглянути сферу ТБ.

Аналіз подій, що зумовлюють виникнення в Україні НС техногенного характеру за походженням, відповідно до Державного класифікатора НС, можна поділити на групи: транспортні аварії (катастрофи), раптове руйнування споруд і будівель, неспровоковані вибухи або їх загроза, гідродинамічні аварії (катастрофи), аварії на інженерних мережах і системах життєзабезпечення, пожежі, викиди (загроза викиду) хімічно-небезпечних, біологічно-небезпечних, радіоактивно-небезпечних речовин. Кожна з груп також має подальший розподіл. (додаток Б)

Віднесення зазначених груп до відповідних сфер суспільних відносин дає підстави класифікувати види безпеки, що є складовою ТБ, так: пожежна, транспортна, хімічна, промислова, гідродинамічна, радіаційна, безпека об'єктів життєзабезпечення.