2) Філософія Шопенгауера

Найяскравішим представником ірраціоналізму в XIX ст. був Артур Шопенгауер (1788-1860), філософське вчення якого викладене у праці "світ як воля і уявлення". Його філософія формувалась під сильним впливом ідей Канта, Платона, буддизму, світогляду Упанішад. Відправним пунктом його філософії було твердження, що світ нашого досвіду - феноменальний, тобто є всього лише сукупністю уявлень, що нагадують майю (у буддизму майя означає видимість). У світі явищ, на думку А.Шопенгауера, панує фізична, логіко-математична і моральна необхідність, тоді як світ речей у собі є втіленням свободи.

Весь оточуючий нас світ явищ - це сукупність чуттєво-інтуїтивних уявлень про суб'єктів-людей. Земля, моря, будинки, тіла людей - все це суть об'єкти-уявлення. За явищами, - пише А.Шопенгауер, - знаходиться світ речей у собі, тобто деяка метафізична Воля. Вона єдина, а її вияви множинні. Воля - це могутня, безособистісна сила. Поняття волі, яку суб'єкт безпосередньо знаходить у собі, Шопенгауер поширює на весь оточуючий світ як його сутність. Воля трактується філософом як нерозумне, тваринне устремління, як несвідома сила. В природі вона проходить певні ступені розвитку. Нижчий ступінь об'єктивації Волі - це загальні сили природи - тяжкість, електрика, магнетизм, хімічні властивості. Це - царство ідентичності, індивідуальність тут відсутня. На вищих ступенях з'являються вияви індивідуальності, яка в людині набуває характеру особистості. В органічній природі воля набуває характеру волі до життя.

Воля - вільна, могутня, несвідома, сліпа і дика - отже, ірраціональна сила, спрямована на утвердження життя. Вона примушує людей бажати і діяти в цьому напрямку, але сама вона не має ні плану, ні кінцевої мети. Крім того, воля перебуває в стані вічного незадоволення, вона вимушена пожирати саму себе, оскільки крім неї самої нічого не існує, і вона — голодна воля. Звідси - страх, переживання і страждання, а життя людей повне постійних тривог, гірких розчарувань і мук. Філософські висновки А.Шопенгауера щодо людини та її життя повні песимізму. Чисто людську рису - постійне незадоволення досягнутим і устремління вперед, до нового Шопенгауер пояснює природою самої волі. Розглядаючи природу пізнавальної діяльності людини, Шопенгауер порівнює розсудливе і художнє пізнання. Перше служить пристосуванню до життя і має інструментальний характер. Воно підкорюється і служить волі. Друге - вільне і незалежне. Услід за Кантом Шопенгауер цінить художнє пізнання вище, ніж розсудливе, наукове. Мистецтво є творінням генія, і геній можливий тільки в мистецтві, - пише він. Всі інші люди — тільки "фабричний товар природи".

Історію Артур Шопенгауер сприймає як абсурдне переплетення подій: у феноменальному світі уявлень вияви Волі стикаються і борються один з одним, тому примарна майя стає полем драматичних переживань і потрясінь. Таким чином, Воля через свої породження виявляється зануреною у страждання, намагається їх подолати, що рівнозначно тому, що вона сама з собою бореться і втягує людину в нові біди (війни, хвороби, нещастя в світі). Оскільки все це стосується людини, то, за словами А.Шопенгауера, "людина людині диявол". Вихід із різних бід людського існування Шопенгауер вбачає у додатковому розвитку людьми життєвої енергії, ясу треба спрямовувати проти Волі як такої. Від Волі можна на деякий час втекти. Йдеться, по-перше, про естетичне споглядання, що породжує самозаспокоєння волі художньо розвинутої особистості. Найвищим видом мистецтва є музика, вона - безпосередня об'єктивації і знімок Волі (слід

відзначити вплив філософії А.Шопенгауера на Вагнера) Другим способом с самозаперечення Волі: людина повинна погасити в собі волю до життя, зректися її. Найвищим ідеалом для Шопенгауера був не художник - музикант, а "святий" аскет. Зразком його були Будда, Христос, відомі містики - Франциск Асізький, Майстер Екхарт.

Етика Шопенгауера - глибоко песимістична. Світ і у злі лежить - її головна ідея. Спасіння людини філософ вбачає у здатності піднятися над буттям, зрозуміти свою єдність з космосом, поглянути на

своє життя як на мить перед поверненням до цієї космічної єдності, тамувати свої потяги і пристрасті. Як ідеал для людини він розглядає досягнення нірвани, святості, філософії безпристрасності.

З. Релігійний екзистенціалізм С.К'єркегора.

Одним з ний відоміших критиків раціоналізму і засновників ірраціоналізму в XIX ст. був С. К'єркегор. На першому плані його філософських роздумів - тема людської особистості та її долі. Людина для нього - складна проблема, а її існування чи екзистенція завжди залишається таємницею. При цьому він намагається розкрити цю таємницю внутрішніми засобами, звертаючи погляд всередину себе, стараючись у власній душі знайти розгадку свого буття.

Людину К'єркегор розглядає ізольовано від світу та суспільства і ставить перед собою завдання зрозуміти їх в первинній ізоляції конкретне, унікальне існування, осягнути людину шляхом занурення в середину самої себе. Ним відкидаються наукові методи і увага концентрується лише на значенні саморефлексії та почуття. Людина та її екзистенція постають, таким чином, предметом позанаукового, ірраціонального типу пізнання. Протиставляючи розум вірі та Богу, С.К'єркегор стверджує, що існування або екзистенція взагалі не можуть бути виражені й зрозумілі за допомогою поняття. Це така реальність, яка не піддається об'єктивуванню. За словами філософа, моє власне існування дається мені зовсім не в мисленні і не в судженнях, а в самому житті, в почуттях, переживанні й продовжує:Я знайомлюсь зі своїм існуванням не за його відображенням у розумі, а зустрічаюсь з ним в потоці життя, який мене охоплює.

"Зустріч" зі своїм власним існуванням можлива в критичні моменти життя, коли виникає необхідність в акті вибору, в "або-або". В цьому виборі людина усвідомлює реальність свого існування, що розкривається людині як дещо набагато конкретніше, повніше і змістовніше, ніж це могли зробити будь-які системи категорій. Зустріч з власним існуванням здійснюється не в акті мислення, а в труднощах, ризикові, пафосі вибору. Здатність до вільного вибору і відповідальності за нього є специфічною рисою людини як людини, тобто як вільної істоти.

Намагаючись вирішити проблему індивідуального спасіння, К'єркегор описує духовну еволюцію, яку він сам пройшов і водночас виділяє різні ступені чи рівні людського існування - естетичну, етичну і релігійну. Не естетичному рівні людина звернена до зовнішнього світу, заглиблена у життя почуттів,

постійно перебуває в стані жадання чуттєвих насолод. Символом цієї стадії людського існування с Дон Жуан. На етичному рівні свого існування людина відмовляється від гри почуттів і вибирає себе як моральну істоту, що знає різницю між добром і злом, усвідомлює себе гріховною істотою. Символом цієї стадії є Сократ. Життя етика - це виконання обов'язку, але не зовнішнього, а внутрішнього, обов'язкового по відношенню до самого себе. Тут вибір постає як вияв внутрішнього світу - "або-або", а людина в акті вибору стає собою, особистістю. І тільки на релігійній стадії людина повністю реалізує всі свої можливості й повністю виконує своє призначення. У праці "Трепет і жах" К'єркегор наголошує, що людина не підкорюється загальному законові, але вступає у пряме спілкування з особистим Богом, зі справжнім абсолютом. Тут вона може переступити через загальний моральний закон, вийти за його рамки, піднятися над ним. Символом цієї стадії є Авраам. Принісши в жертву свого сина, Авраам повинен був учинити не тільки всупереч батьківським почуттям, але й порушити загальний і обов'язковий моральний закон. Ця думки викликала в нього жах. З іншого боку, думка про можливу непокору Богу приводить Авраама в трепет. І якщо Авраам врешті-решт вирішує принести сина в жертву, то єдиним виправданням для нього може служити той принцип, згідно з яким індивідуальне завжди вище загального, а загальне правило моралі може бути необхідним для мене.

Людина сама може вирішувати, як діяти. Критерієм істини є та щедрість і пристрасть, з якою людина приймає відповідну ідею, її готовність йти на жертви і муки заради неї, вірити в неї.

Своєрідність концепції С.К'єркегора полягає в розмежуванні етичного і релігійного рівня існування. Для нього релігійний рівень виходить за межі етичного, є проривом до найвищого джерела моральності - Бога. Саме зроблений С.К'єркегором акцент на силі індивідуальної віри людини, на можливості здійснення індивідуального вибору, на глибині внутрішнього життя у XX ст. виступить передумовою для виникнення філософії екзистенціалізму.